Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Незабаром горітиме знову земля під ногами заброд і манкуртів”. 9 Поетичний автограф · с. 9сторінка оригіналу ↗

до сонця нові пагінці…»

Слово Просвіти, №11 за 2017 рік

Анна БАГРЯНА *** я зупиняюсь я вільною стала пальці танцюють по хвилі зеленій тільки прозорі очі русалок світяться відданістю — крізь мене небо пророчить прадавніми ведами: вільним дозволено бути невільними я повертаю сакральність єдності я зупиняю зелену хвилю Богдана БОЙКО В пролісковому гаю Між торішніх жолудів Розцвісти він не спішив: Хтось же ходить серед гаю, Хтось он проліски збирає І сідає на автобус, Від’їжджає в мегаполіс… В лісі краще проліску, А не в мегаполісі! Володимир БОНДАРЕНКО Вічна борозна Мій сивий дід — обранець долі — Топтав просохлі вже мороги. З косою срібною у полі Шукав загублену дорогу. Він міряв сонячну орбіту, Збирав у кошик білі зорі, Хотів потрапити до світу, В якім немає сліз і горя. У небі видно білу смугу: Хто зна — чи стежка, чи дорога? Десь там дідусь іде за плугом, Оре небесні перелоги. Наталія БОНЬ Хто згубився Навкруги людей багато… Загубились мама й тато… Ну й бешкетники батьки, Як шукати вас таких? Я стою, не йду нікуди, Оглядаються вже люди: — Загубився, де живеш? — Загубився я? Авжеж! Це згубились мама й тато, Он біжать! Сміються радо… Леся ВЕРБИЦЬКА *** Завішую сіру раму одвірків Ескізами теплих літніх ночей: Розгойдується, щоб впасти, серпнева зірка І тулиться до соняхових плечей, І м’ята холодом гріє пальці, І в ноги стеляться полини… А осінь уже заправляє п’яльці Зеленим шовком озимини. Тетяна ВИННИК *** І вільні ніби, але крізь ґрати Нам це каміння не позбирати, Міраж підвалин — не укріпити, І не садити у душах квіти. І кожен бачить — у половині — Свойого янгола, свойого звіра. І мить — як місце у домовині — Така маленька безмірна міра. Роман ГОЛІНЕЙ *** Немає поля, Яке б своєю безкрайністю зупинило ворогів. Немає гори, Яка б своєю висотою стримала ворогів. Немає моря, Яке б своєю глибиною залякало ворогів. Тільки серце занадто безкрає, занадто високе, занадто глибоке для ворогів. Назар ДІБРОВА *** Жар Холодного Яру іще не зотлів, він гріє ще наші надії — кличе проснутись і діять. Жар Холодного Яру іще не зотлів. Уже пнуться до сонця нові пагінці, що проростають з могили духом тих, хто бивсь до загину… Уже пнуться до сонця нові пагінці. Незабаром горітиме знову земля під ногами заброд і манкуртів — від Холодного Яру й до Крутів… Незабаром горітиме знову земля під ногами заброд і манкуртів. Жар Холодного Яру іще не зотлів. Володимир ДІДКІВСЬКИЙ Люстрація Пас Вовк ягнят багато літ: Поміж вовками — сивий дід. Щодня старався, аж потів. Давно в роботі вовка з’їв, Чи пак — ягня!.. А втім, Трудився для громади!.. Аж якось гримнув грім — І помінялась влада! Новим вождям — овації, А хижакам — люстрація! …Не день Вовчиська “люстрували” І зверху, й знизу. Аналіз брали Й шерсть на експертизу!.. Нарешті записали: “Де-мо-крат”!.. Пасе й понині вовк ягнят! Євген ДОРОШКЕВИЧ *** Воля гойдає лозину… Метелики не чекають сигналу твого світлофора, вони не літають, де плачуть цілющі ключі… Зберігаю прядку — прапраматеризну, десь воля лозину гойдає… Геннадій ГОРОВИЙ Мистецтво співати Півники вчились у тата Мистецтва співати. Стали під грушею в коло, Й кожен виспівував соло. “Ку-ку-рі-ку, ку-ку-рі-ку” — Весь день лунало у садку. Зробив баранчик резюме: — Ні бе, ні ме! Лідія ДЯЧЕНКО *** Краю дивний, світе білий, На твоїх туманних схилах, Вся спустошена й зболіла, Зірку я свою узріла. І зоря та, Боже милий, Мов сльоза по небосхилу, Тихо-тихо покотилась… І смеркання освятила. Олег ЗАВАДСЬКИЙ Річка Осідлана мостами, Стриножена греблями, Схаменулася врешті — Поскидала сідла, Розірвала пута, Зітхнула з полегкістю: Вільна! Лариса ЗЕЛЕНСЬКА *** Кров’ю небесної рани Смуток стікає в траву. Ще тільки ранок. Ще рано. Ще свою квітку зірву. Тільки чого так кривавить Слова розбите крило? Плачуть рубінами трави Поруч із мертвим орлом… Валентина КАЦАН *** В канві твого сліду заплуталась квітка осіннього клена, ти іще не прийшов, але осінь уже обіймає твій слід. Упіймано сонце — летіти б у світ незбагненний на крилах небесних, що зіткані Світлом, вітрил. Нам вишити Небо — канва стане зоряним завтра. Та тільки метелик, упійманий сонцем, згорить. Легке павутиння — то Долі ходи незбагненні. Нам вишити Небо тієї, що буде, Весни. Інна КОВАЛЬЧУК *** Чекай: потрібно перебути нам, похмуре сонце зглянеться невдовзі. Іде весна, безсмертна йде весна, хоч заблукала трохи по дорозі. Підніме віти згорблений каштан, от-от заплаче паморозь недужа — терпи, допоки холодно… сльота… і збайдужіле небо у калюжах… Катерина КОВТУН *** Відлетіла ластівка Маленька. А така велика Порожнеча. Володимир КУЗЬМИЧ *** Сліпий бачить небо глухий чує музику німий промовляє слова і небо сліпого найблакитніше і музика глухого найчарівніша і слова німого найсердечніші Дмитро ЛАЗУТКІН *** це літо ці озера ця ніжність неозора моя химерна ера моя вода прозора пірнає видра бура бринить клавіатура ніщо література усе — література Світлана ЛУЦКОВА Поетам Належати коханню і мечу, Ріці спокус і зоряному літу, Голгофі днів, пташиному ключу, Сльозі єдиній і усьому світу, Належати і сонцю, і дощу, Краплині меду і думкам свавільним… Належати коханню і мечу. Належати — і бути справді вільним. Ольга ОЛЬХОВА *** Їм ніколи не приручити моїх летючих риб — у моєму найглибшому нурті водяться хмари. Не переліпити, не переплести на свій штиб ані жодної пестощі, ані єдиної чвари. Котять глибини, як слину, тугі валуни: умерзаю в крижину із всуціль віскозного пледа — риби — літають, люди — мовчать, а крильми пестять і міряють небо в екрані айпеда.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин