14 Читацьке віче “Господь дав людині розум, аби вона чітко розрізняла добро і зло”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Люцина Хворост і 16 її співрозмовників
Слово Просвіти, №11 за 2017 рік
Олена О’ЛІР
“А скажіть, будь ласка…” — дотепна назва, яка пасуватиме, либонь, для будь-якої збірки інтерв’ю, чи не так? Саме так називається нова книжка Люцини Хворост, яка днями вийшла друком у видавництві “Ярославів Вал”, колекція “поважних інтерв’ю, невимушених балачок і дружніх одкровень”. Ось як окреслено мотиви її постання в авторській передмові: мовляв, “починалося все… з цікавості — зі звичайної людської цікавості, що живиться вічною неспромогою буквально увійти в шкуру іншого: адже кожен із нас до кінця життя приречений сам на себе, на оптику своїх очей, на інерцію своїх звичок. Щоб подолати цю мимовільну і неминучу екзистенційну обмеженість, я шукала досвіду діалогу — і багатоманіття”. Вражає? Адже сьогодні ми звикли до популярної журналістики, яка в жанрі інтерв’ю вимагає від інтерв’юера передусім уміння видобути зі співрозмовника потрібну інформацію, бажано сенсаційного характеру, але аж ніяк не долання власної екзистенційної обмеженості! Натомість Люцина ставить перед собою значно вищу планку, і через те збірка її інтерв’ю, попри універсальну назву, — явище незвичайне. Власне, журналістика — лише одна з граней творчого обдаровання авторки, відомої поетеси, перекладача, співачки-шансоньє, лавреатки низки мистецьких відзнак, зокрема І премії Першого міжнародного конкурсу виконавців українського романсу імені Квітки Цісик (2011), однієї з найяскравіших поста-
Григорій ТИТАРЕНКО, внучатий племінник Тимофія Панасовича Губи
У Диканській картинній галереї, що на Полтавщині, відбулося музичне свято, присвячене 140-річчю від дня народження музиканта, композитора і хорового диригента Федора Попадича. Під час свята після столітнього мовчання зазвучала скрипка, що тривалий час була під склом краєзнавчого музею. Створив цю скрипку Тимофій Панасович Губа, який до 1917 року працював у майстерні музичних інструментів князя Кочубея. На початку ХІХ століття один із князів Кочубеїв запросив із Польщі родину Губів, які були майстрами вишуканих меблів і музичних інструментів. Губи у багатьох поколіннях були музикантами і самі виготовляли собі скрипки, віолончелі, контрабаси та басолі. Тимофій Панасович усе життя намагався розкрити таємницю Страдіварі. Вважав, що звучанню деревини заважає смола, яка завжди в ній присутня, і намагався знайти способи її видалення. Мав Тимофій Губа шестеро дітей. П’ятьох синів і доньку. До революції дав усім синам тей в інтелектуально-мистецькій громаді українського Харкова і невтомної волонтерки, яка дарує своє високе мистецтво українським воякам, беручи участь у концертах на фронті. А за її прагненням подолати неминучу екзистенційну обмеженість стоїть і серйозне захоплення філософією. І ця багатогранність наклала відбиток на сам жанр її нової книжки: Люцина веде зі своїми візаві діалог на рівних, дошукується засадничих позицій їхнього світогляду, спонукає заглиблюватись у спогади і детально зупинятись на крутозламах долі, “порогових” моментах професійного і творчого зростання, розвиває і доповнює їхню думку, вільно цитуючи при цьому і їхні власні твори, і писання поетів та філософів минулих епох, як-от Горація чи Шопенгауера! Через те жанр інтерв’ю в її інтерпретації наближається радше до інтелектуальної бесіди, навіть філософського діалогу. Не випадково серед героїв її книжки такі знані інтелектуали сучасності, як світлої пам’яті Святослав Караванський, інші визначні мовознавці — Орест Ткаченко, Ігор Муромцев, Лариса Масенко, письменник і видавець, головний “винуватець” виходу у світ книжки “А скажіть, будь ласка…” Михайло Слабошпицький, філософ Володимир Брюґґен, поет Володимир Базилевський, фізик, урядовець і перекладач Максим Стріха… Багато хто з Люцининих співрозмовників не раз давав інтерв’ю, з деким це трапилося вперше, і попри це — потрібна була, напевно, саме така довірлива манера спілкування, саме така співмірність інтелектів і спорідненість душ, аби письменниця і перекладач Олександра Ковальова розповіла про ту зворушливу опіку, якою оточив її впору її літературної юності Василь Мисик, аби Роман Коваль поділився спогадами про непоясненні, ба навіть містичні випадки, які траплялися з ним у його пошуковій роботі з дослідження історії українських визвольних змагань, а Марина Павленко зізналась, яким болем відгукується в її душі трагедія Павла Тичини. До чеснот книжки “А скажіть, будь ласка…” належить і широке висвітлення сучасної культурної панорами українського, патріотичного Харкова: це такі постаті, як уже згадані Олександра Ковальова, Ігор Муромцев і Володимир Брюґґен, а ще світлої пам’яті поет і політв’язень Василь Боровий, поет, головний редактор журналу “Березіль” — і автор передмови до Люцининої книжки — Володимир Науменко, поетеса, малярка й очільниця Харківського українського поетично-пісенного клубу “Апостроф” Лариса Вировець, поет Анатолій Перерва… Зрештою, і життєвий шлях поета Миколи Шатилова, який нині мешкає в Чехії, також починався саме в Харкові. До речі, як свідчить присвята авторки, саме він підказав їй назву цієї книжки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
