“25 років тому Україна вийшла зі складу російської імперії, але імперія не вийшла з України та її столиці”. Шевченкіана · с. 3сторінка оригіналу ↗
Чи шанує столиця національного Пророка?
Слово Просвіти, №11 за 2017 рік
Шевченківські дні в Україні, обійнятій вогнем глобальних протиріч між Росією, США, Європою… Як протистояти цим випробуванням і викликам сучасності? Чи зуміємо зберегти себе як монолітну націю в єдиній державі? В чому шукати об’єднавчі чинники, які б консолідували територіально, соціально, ідеологічно розшароване суспільство? У пошуках відповідей на ці питання наші погляди звертаються до національних духовних поводирів. До Шевченка — звитяжного повстанця проти національного та соціального гноблення. “Апостол правди і науки” був і залишається Пророком у своїй Вітчизні. Він стоїть пліч-о-пліч iз нами сущими, в боротьбі за честь і національну гідність. Дивиться в кожну душу. Говорить із кожним: надихає, закликає, застерігає, усовіщає, втішає, співчуває, присоромлює, глузує, кепкує, гнівається, кляне, — але завжди каже нам, своїм нащадкам, батьківську “Святу Правду”. Хоч би якою гіркою вона була. Дослухаємось же до цієї пророчої Правди.
на залишила тут свій “язик”, свою російську “православну” церкву з агресивною п’ятою колоною, російськомовні школи та колоніальну топоніміку. Близько сотні столичних вулиць і провулків названі іменами російських річок, гір і міст. З російського Ростова мало не щодня прибувають в Україну “гради”, танки і ворожа солдатня, щоб убивати наших кращих синів. А ми ввічливо пошановуємо його вулицею Ростовською у столиці України. Чи не час вже Київраді ухвалити радикальну комплексну постанову про мовну і топонімічну деокупацію Києва? Мова піде про “іменні” назви столичного метро. Їх у Києві — дві: станція Тараса Шевченка аж на Подолі і… станція “Площа Льва Толстого” в самому центрі столиці! До речі, у московському метро на честь Льва Толстого немає станції. За всієї поваги до російського письменника, який ні до України, її історії і культури, ні до Києва не мав жодного стосунку і ніколи в Києві не бував, така надмірна увага до його особи не личить незалежній державі і може свідчити лише про продовження політики “меншовартості” українства перед “величчю” колишньої імперії та її “духовними скрєпами”… У діяльності (чи, швидше, бездіяльності) нашої навіть післяреволюційної влади все ще дається взнаки комплекс постколоніальної “малоросійської меншовартості”… Про це свідчить і діяльність у центрі української столиці з алогічною назвою Національного (з якого дива!?) театру російської драми імені Лесі Українки. Адже добре відоме ставлення Лесі Українки до так званого “російського народу” і його “культури”, що знаково відображено в забороненій і за часів царату, і в часи комуністичні її драмі “Бояриня”. Тим більше, що на мармуровій дошці на приміщенні театру зазначено, що 1882 року саме в ньому відбувся перший виступ першого в тогочасній Російській імперії саме українського професійного театру Кропивницького!.. Та повернімося до Шевченка, 203-ю річницю з дня народження якого Україна щойно відзначила. Станція метро “Площа Льва Толстого” знаходиться у місці, де все пов’язане саме з іменем Пророка України. Це і Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, це і Парк Тараса Шевченка з величним пам’ятником йому, це і Національний музей Т. Г.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
