11 Очевидець і літописець · “Нашій армії потрібні молоді високоосвічені офіцери, які знають усі види сучасної зброї і можуть навчити вояків володіти нею…” · с. 11сторінка оригіналу ↗
«Такими, як я їх запам’ятав»
Слово Просвіти, №11 за 2018 рік
Маргарита ДОВГАНЬ Фото Сергія БОРИСОВСЬКОГО
Пацан на дротах! Серце — головний мотор життя, тонка матерія. У щоденному пеклі війни, коли людина постійно дивиться смерті в очі, і найміцніше серце втрачає енергію свого життєдайного биття. Я сьогодні в кардіоревматології нашого шпиталю.
* * * — Іловайськ — перше і найстрашніше хрещення війною. Домовились із ворогом, що вивеземо поранених, а він не стрілятиме, але саме в цей час почав бабахкати. Скажено! З усього дозволеного й недозволеного. З градів, смерчів… Розтрощені перевернуті автомобілі медичної допомоги з червоними хрестами, людські тіла розкидані скрізь, горять БТРи, — згадує Віталій. Ледь помітний трем на губах, пальцях рук, але швидко опанував собою. Передає мобілку з моторошним кіно сину Роману, який приїхав навідати батька. — Тепер ти показуй, а я кров пішов здавати, сестричка кликала. Дивимось. Раптом Роман до мене: “Господи! — пацан на дротах!” Заклякли. В кадрі високо на електродротах висить обгоріле молоде тіло, а тоді — падає на землю. І плавиться. Апофеоз Армагеддону! Мовчання. Оговтуємося. А пацан на дротах мені очі пече. І тепер пече, коли пишу про це через кілька днів після знайомства з полтавцем, добровольцем Віталієм Ковтуном, рядовим 8-ї автомобільної санітарної Полтавської роти, яка три доби під ворожим вогнем вивозила з Іловайського котла наших поранених, обгорілих, скалічених… Віталій повернувся з процедур. І з льоту каже: “Чули про “Дику роту”? Це про нас. За один рік 12 тисяч поранених вивезли. Хоч кількох героїв роти згадайте так, як я їх запам’ятав: Антоху, Артура, Сашка… У мене і пам’ять трохи відшибло…” А тоді з гіркотою додав, що хоч і дуже рідко, але паскуди серед своїх також траплялися. І розповів про такий сумний епізод. Багато поранених, не вистачає автомобілів. Навіть на капоти доводилося підсаджувати поранених. І раптом побачили Віталій з побратимами, що один боягуз, не рядовий, а при чинах, ховається в ямі! Витягли його, завантажили в автомобіль з пораненими й наказали: “Не трусися, а вивозь хлопців”. І поїхав боягуз… А згодом Героєм його нарекли! Бувають тяжкі моральні проколи…
Едуард ОВЧАРЕНКО
“Посттравматична рапсодія” — українська епічна драма, яку зняв режисер Павло Когут, що є екранізацією однойменної п’єси Дмитра Корчинського. У стрічці йдеться про бійця добровольчого батальйону Сашка, який, виживши під час обстрілу під Іловайськом, пробирається до своїх і зустрічає дорогою найнеочікуваніших супутників — захисників і ворогів України з різних історичних епох. П’єса “Посттравматична рапсодія” побачила світ 2016 року. Виставу за цим твором показали мешканцям Києва, Маріуполя, Львова, Одеси, Івано-Франківська та Коломиї. Паралельно виникла ідея екранізації твору. “Посттравматична рапсодія” — дебютна стрічка для режисера Павла Когута. Зйомки відбували-
…Повернулися до справ сьогодення. Недавно вирізали Віталію селезінку. З кінця січня він у кардіології. Йдеться про надсерйозну операцію на серці. Швидше за все робитимуть її кардіохірурги клініки Амосова.
Ніхто не загинув! “Перший бій був за селом Луганське на Донеччині. Словами того не передати! Найстрашніше — розриви мін. Але ми відбилися. І головне — ніхто з нашої роти, тоді і потім, не загинув”. Про це у 9 палаті кардіоревматології розповів мені рядовий 25 окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь” контрактник Олександр Сич. Подібна інформація з фронту — щаслива рідкість. Олександр родом із Луганщини, з села Голубівка поблизу міста Кремінного. У нашого солдата із дружиною Ольгою від перших шлюбів аж шестеро дітей. Дружина нині серйозно хвора. Отже, Олександр потрібний своїй родині. — А як же це з фронтом поєднати? — А так. Ми з родиною у справах мусили поїхати до Сіверськодонецька, а туди вже сєпари вдерлися. Наші одбивалися. Стрілянина страшна. Моя чотирилітня Софійка дуже злякалася. На фронті знайшов багато друзів, почав більше цінувати життя. Аж тут зателефонувала батькові шестилітня Софійка. І я згадала, що в торбі маю книжечку казок Андерсена, вручила її татові Сашкові, аби передав при нагоді цей подарунок донечці Софії.
Контролери лінії вогню Товариський, делікатний, інтелектуальний чоловік — підполковник Державного науково-дослідного інституту авіації Олександр Іванович Скляр. Науковець. Займається технічним забезпеченням, експлуатацією і модернізацією авіатехніки. Ні, він ся у листопаді-грудні торік в Києві. Фільм зняли у жанрі інтелектуального арт-хаусу. Музика фільму звучить у виконанні заслуженого артиста України, лідера гурту “Хорея Козацька” Тараса Компаніченка. Серед акторів, які знімалися у фільмі, бійці добровольчих батальйонів та Збройних Сил України. Зокрема Артем Безверхий — учасник оборони Донецького аеропорту, боєць 81-ї десантно-штурмової бригади. Марат Сайфулін, Андрій Ватолкін, Олексій Середюк, Максим Михайлов, Олександр Тищенко, Юрій Горовець у 2014—2015 роках були бійця-безпосередньо не був на передовій. Але його думка, наукові розробки підсилюють боєздатність тих, хто на фронті. На передовій час од часу бувають його колеги — контролюють лінію вогню. Це підполковник Хижкун, підполковник Грень, полковник Сушак… Так несподівано відкрились мені імена людей, чиї високі наукові знання в поєднанні з мужністю допомагають нам долати зло війни.
Нащадок роду Терещенків Роман Терещенко — сержант 54-го окремого розвідувального батальйону. Родом із Первомайського на Дніпровщині, за професією — будівельник. Аж почалася війна. На самому її початку загинули друзі Романа. Перші добровольці. Помститися за них, обороняти Батьківщину пішов добровольцем на фронт у вересні 2014 року. І одразу бойове хрещення: тільки-но вирили окопи, облаштовувалися, як почався ворожий обстріл. Під вечір посипалися в окопи гранати. Двох хлопців поранило… Спочатку психологічно було важко, а далі людина звикає. Він на війні понад три роки. Відбувався мікроконтузіями, але не витримало серце. Лікарі щойно сповістили — треба міняти клапан… Питаю Романа: “А Ви часом не з роду наших знаменитих цукрозаводчиків і меценатів Терещенків?” — “Так. Ми їхні нащадки. Наші Терещенки, гілка яких мешкає у Канаді, давненько озивалися до мого дідуся. Пропонували поновити родинне спілкування. Поки дідусь думав, час минав. Він помер чотири роки тому. Тепер це мій обов’язок — відновити родинні зв’язки з канадійськими Терещенками. Підлікуюся, вщухне війна, тоді й займуся цією справою. Тим більше, у мене підростає донечка — Евеліна Терещенко”. В добрий час!
ми добровольчих батальйонів “Свята Марія”, “Азов” і “Шахтарськ”. Анатолій Пашинін — відомий російський і український актор, доброволець 8-го ОБ УДА “Аратта”, та Юлія Тайра Паєвська, парамедик ASAP “Ангели Тайри”, приїхали для зйомок із фронту. Автор сценарію Дмитро Корчинський, актори Олексій Сердюк і Марат Сайфулін брали участь у штурмі Іловайська у серпні 2014 року. Про роботу над фільмом ми попросили розповісти його творців. Дмитро Корчинський, автор сценарію: — Сьогодні представляємо перший повноформатний волон-
Солдат Сергій Раку Тетяна і Сергій Раку живуть у Гельмязеві — селі Золотоніського району на Шевченковій Черкащині. Дві донечки Валерія і Богдана допомагають батькам доглядати велике сімейне господарство: 100 курей, 50 качок, безліч кролів. Донечки не лише господині, а ще й тішать батьків своїми мистецькими захопленнями: Валерія, старшенька, займається бісероплетінням, Богданка навчається танців… Поблизу є акціонерне товариство “Русь”, де Сергій працював водієм. З початку минулого року вже у військовій формі і не мирними дорогами возить зброю. Донеччину ворог мінами обкладає, а в машині боєприпаси. Везеш їх — і будь пильним. Бачиш — підв’яла трава, ґрунтівка водою розмита — знай, тут може бути міна. Є колія — краще їхати колією. У дивізіоні водії вправні, лише один за весь час був поранений. А до Сергія дістався інший ворог — сирість, холод. Запалення легенів. З’явилася підозра на туберкульоз. І тепер він тут, у фтизіатрії. Аналізи, активне лікування. Діагноз не підтвердився, але ще місяць лікування у шпиталі, а тоді знову на фронт.
Не до параду — до війни! — Прибалтійський натовець сказав мені, що володіє двадцятьма видами зброї! А ми, крім автомата Калашникова — нічим. Чому? Бо нами керують совки. Не пройшли колишні міліціонери люстрацію, не прийняли їх до поліції — кинулися у військо, на керівні посади. На другій лінії — спокійно, безпечно, і зарплатня чимала. Навчають лише марширувати. От і готують солдатів ніби до параду, а треба — до війни. Нашій армії потрібні молоді високоосвічені офіцери, які знають усі види сучасної зброї і можуть навчити вояків володіти нею…
терський фільм. Це дуже якісний інтелектуальний арт-хаус. Його робили люди, які пов’язані з фронтом. Після Києва відбудуться презентації фільму в кінотеатрах від Маріуполя до Ужгорода. Сподіваємося, що його побачать українці США, Канади, Іспанії та Аргентини. Є домовленість на показ стрічки центральними телеканалами. Після цього ми її розмістимо в Інтернеті. Назар Борушок, виконавець головної ролі: — Фільм розповідає про героя-добровольця — Сашка. Але таких добровольців багато, і кожен із них пише свою історію, яку читатимуть наші діти, онуки, правнуки. Вдячний Анатолію Гнатюку й Анатолію Пашиніну за уроки акторської майстерності, а також парамедику Юлії Тайрі Паєвській, яка
Про це говорить 46-літній доброволець з 2014 року, рядовий боєць 23 окремого мотопіхотного батальйону “Хортиця” запорожець Максим Анатолійович Толпиго. В мирний час — будівельник. Ми зустрілися з мінометником Максимом у фтизіатрії столичного шпиталю. Чоловік скромний, пережив контузію, має проблеми зі слухом. Виразка шлунку загострилася. Тепер ще й легені. Але є у Максима мрія: він хоче стати ювеліром. Уже вивчає метали, кислоти, процеси обробки срібла, інших матеріалів для ювелірки… Поки ми філософствували та обговорювали реалії з Максимом, до нас приєднався Олександр Колісник із Луганщини. Юний воїн-танкіст навчається на полігоні “Десна”, а нині потрапив до шпиталю з підозрою на серйозну хворобу легенів. Стверджує: молоді військові хочуть знати і володіти всім новітнім арсеналом зброї і техніки! Без цього перемогти ворога важко. Хотілося б, аби офіцери-вчителі давали новобранцям більше знань.
Життя після фронту Колись давно писала про воїна, який зустрічав мене у шпиталі, граючи на сопілці Гімн України. Віталій Чуб уже вдома, у Бобровиці, на Чернігівщині. Виховує маленького онука. Займається мистецтвом. Ось озвався з Чернігівського шпиталю, де підліковується. Поділився творчими успіхами: написав вірш-пісню. Шукає фахівця, який напише музику, а може, й виконає колись. За допомогою поетеси Тетяни Майданович знайшли таку людину. Це волонтер і бард Юрій Поляков. Вже зв’язався з моїм героєм. Планує навідати Чуба. А я дарую читачам поетичні рядки воїна-ветерана: Проводжала сина мати Україну захищати Похрестила на дорогу — Повертайся до порогу.
Приспів: Тож воля як доля — Літа, а не птах. Впіймаєш — тримаєш І кулі, і гради — не страх.
Хто загинув — не забудем, Пам’ятати завжди будем. Хто віддав життя за волю Той наблизив кращу Долю.
Приспів. Агресор не вгамовується, але завжди добро перемагає. На завершення скажу словами рідного мені Поета: А світ нехай святиться, Нехай святиться Світ. 6 березня 2018
допомогла достовірно відтворити стан контузії. Анатолій Гнатюк, народний артист України: — Як пересічний громадянин України, як український актор я пишаюся тим, що з’явився фільм “Посттравматична рапсодія”. Це фільм про Україну, фільм за Україну і фільм українською мовою. А кінематограф — дуже важлива стратегічна зброя на мистецькому фронті. Анатолій Пашинін, актор: — У мене був насичений період життя. Але найяскравішими спогадами, напевне, залишаться зйомки цього фільму. Зі мною працювали чудові люди, була прекрасна атмосфера. А ще дуже хороший матеріал — кожне слово правдиве і виважене. Українське кіно має великий потенціал, однак Україні поки не вистачає хорошої акторської школи.
Олександр Колісник Максим Толпиго Сергій Раку
На екрані — волонтерське кіно У столичному кінотеатрі “Кінопанорама” відбулася прем’єра стрічки “Посттравматична рапсодія” та зустріч із творчою групою фільму.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
