Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Гуцульщина — унікальна, неповторна. Такої краси немає, мабуть, ніде у світі”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ВВіінн жжиивв ддлляя ллююддеейй Прощальне слово

Слово Просвіти, №12–13 за 2020 рік

Рильський закінчить свій виступі, може, не чекаючи концертної частини, знову кудись чкурнути, не виключено, що й на чарку, про що він, ніби жартома, сказав мені, коли мали коротеньку розмову в ІМФЕ. Доповідь його про Лесю Українку була цікава і мудра. Він наголосив на двох найважливіших моментах її вдачі й долі: доброї, лагідної жіночності як людини, і незламної вольової особи як патріотки і майстрині слова. Наскрізною тезою його доповіді про Лесю Українку була оцінка поетки Іваном Франком у його знаменитих, майже афористичних словах, що, мовляв, з часу Шевченкового “Поховайте та вставайте” українська література не чула такого сильного поетичного слова, як із уст цієї слабосилої хворої дівчини. Рильський доповнив думку Франка окремими цитатами з творчости Лесі Українки і дав їм свої коментарі. Наприкінці доповіді прочитав свій щойно написаний сонет пам’яті Лесі Українки. Перед концертом я разом з іншими журналістами пішов за куліси, щоб не проґавити Рильського, бо він, виглядало, не мав наміру залишатися на концерті. Максим Тадейович був налаштований окремо поговорити зі мною, як ми домовилися, коли я бачився з ним в Інституті мистецтвознавства, фольклору й етнографії. Нашій розмові трохи заважали колеги з редакцій газет, що чекали моменту їхньої черги розпитувати Рильського. Рильський говорив, що Леся Українка була і є його навчателькою (саме таке слово вжив) щодо багатства форм строфіки в поезії, яку він застосовував не тільки у своїх віршах, а й у перекладах лібрето західних композиторів для Київського оперного театру, бо тоді опери Верді, Россіні, Бізе, Пуччіні, Вагнера, Монюшка співали українською мовою; а перекладати треба було так, щоб кількість голосних звуків у слові була в українських перекладах така ж, як в італійських, німецьких, польських словах. І у цьому, каже Рильський, прикладом для нього була Лариса Косач — Леся Українка. Ми б ще й далі розмовляли за кулісами, але в залі театру знявся якийсь галас, перебиваючи хід концерту. Молоді протестанти-шістдесятники з гальорки вигукували вимогу, щоб дали слово для виступу дисидентці Тетяні Цимбал. У залі лунало: “Цим-бал! Цим-бал! Цим-бал”; люди повертали обличчя до гальорки, звідки доносилися ці вигуки, заглушаючи звучания хору, що виконував твір композитора Аркадія Філіпенка. Тетяні Цимбал виступити так і не дали; але я був щасливий, На світанку 14 березня 2020 року відійшов у вічність Василь Михайлович Валько — невтомний культурний діяч, організатор Музею Софії Караффи-Корбут у її рідному селі Куткорі. Василь Михайлович Валько належав до тої унікальної когорти людей, які покликані творити добро, приносити людям радість. Цю життєву місію покійний виконував постійно й неухильно. Тисячі людей у Львові й інших містах України знають про його жертовну діяльність — розсилання друзям і знайомим у різні куточки України рідкісних книжок львівських видавництв. Навчався Василь Валько у Львівському політехнічному інституті (закінчив у 1965 р.), здобув фах інженера, працював начальником відділу технічного обслуговування електричних обчислювальних машин Статистичного управління Львівської області, але душа його тягнулася до духовних здобутків української й світової культури — до літератури й мистецтва. Ще у студентські роки він захоплювався творами українських письменників-шістдесятників, з багатьма зних був знайомий. Перебуваючи в армії, писав листи своєму краянину письменникові Роману Федорову, а після армійської служби захопився творами народженого 1921 р. у Львові польського прозаїка-фантаста Станіслава Лема (1921—2006), дитячі й юнацькі роки якого проминули у Львові, навчався у 2-й львівській гімназії, у центрі Львова на вул. Підвальній, 2. Про це дізнався пан Василь, прочитавши книжку Лема “Високий замок” (1966). Пан Валько почав із Лемом листування, пересилав йому книжки й отримував книжки від нього з дарчими написами. Він також листувався з видатним українським митцем, що проживав у Польщі, Левом Гецом. Справжнім даром долі для Василя Валька стало його знайомство й дружба з геніальною львівською мисткинею Софією Караффою-Корбут. Одинокій жінці, котра нарешті отримала квартиру з майстернею, потрібна була всяка чоловіча допомога. Пан Василь доклав сил, щоб обладнати її майстерню стелажами для малярських творів і графіки, забезпечував мисткиню папером і необхідними речами побуту. Творчість Софії Караффи-Корбут стала для

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин