Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 12–13 (1116–1117), 25 березня — 7 квітня 2021 Проблеми збереження Тарасового обрію, або... «І знову лівий берег!»

Слово Просвіти, №12–13 за 2021 рік

“Не треба тут ні пишного пам’ятника, ні крикливої розкоші, ні житейського базару навкруги: нехай сама могуча природа, як досі, буде пам’ятником тому, хто разом з людиною найбільш любив природу і творив у ній своє природне діло – будив великий народ до великого життя”. Сергій Єфремов Будемо щиро вдячні, якщо широкий загал читачів Вашої газети дізнається про нові виклики і загрози, які постали перед Шевченківським національним заповідником. З повагою – співробітники Шевченківського національного заповідника: Віта ДЗИМА – завідувачка відділу охорони пам’яток історії, культури та природи Микола ЧОРНИЙ – провідний науковий співробітник, канд. біол. наук Лариса МИКОЛЕНКО – старший науковий співробітник З часу поховання Тараса Шевченка на Чернечій горі його могила сприймається українським народом як національна святиня. Проте в різні часи не раз виникала загроза збереженню унікального природного та історико-культурного ландшафту, що охоронявся багатьма поколіннями українців. На жаль, до цього часу повністю не розв’язані проблеми репрезентації Шевченківського меморіалу в єдності з природним довкіллям, зокрема, збереження неповторного краєвиду, що відкривається з могили Великого Кобзаря, – образу місця, відтвореного поетичним генієм Тараса Шевченка і пов’язаного з його наміром збудувати оселю, а також місцем його вічного спочинку. При підвищеному інтересі до земель над цією територією нависла загроза зміни традиційного природного оточення внаслідок приватизації і забудови унікальних ландшафтів, берегів Дніпра. Місцевість між Каневом і Пекарями особливо припала до серця Тарасу Шевченку своєю величчю, простором, могутнім природним рельєфом і водночас теплотою і затишком. Не здійснене бажання поета мати “в тім раї” (біля могутнього Дніпра, гір, степів, козацьких могил) “власну хаточку”, сім’ю, – трансформувалося в образ Тарасової Гори як осередку справді родинного єднання навколо ідеї єдиної соборної незалежної України, знаковий культурний ландшафт, який сформував модерну українську націю. Ще 22 травня 1861 року, проводжаючи Шевченка по Останньому земному шляху у вічність (від Успенського собору в Каневі до Чернечої гори), священник Гнат Мацкевич закликав: “Благоговій до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка...” Ідея національно свідомої української інтелігенції, згуртованої Київською Старою Громадою у 2-й пол. ХІХ – на поч. ХХ ст., об’єднати довкола меморіалу Тараса Шевченка усі визначні пам’ятки історії, археології та природи остаточно визріла в умовах Української Народної Республіки та була затверджена рішенням Ради Міністрів Української Держави 10 червня 1918 року. Показовим у підходах української влади тоді стало прагнення не лише зберегти саму могилу поета, ай надати заповідного статусу його природноландшафтному довкіллю. Закінчення на стор. 6

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин