Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · “Просвітянин – це стан душі. Будьмо гідними цього високого звання”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

«Ломикаменю» — 50

Слово Просвіти, №12–13 за 2021 рік

Неоніла ДИБ’ЯК, членкиня НСПУ Це видання гріє серце. Багатьма людьми воно буде зберігатися як родинна реліквія і з ностальгійним настроєм перечитуватися знову і знову. Ювілейний збірник “Ломикамінь” під обкладинкою брунатного тону зі світлинами кременецьких пейзажів з легкої руки і щедрої душі редакторки-упорядниці Лілії Слідзинської зібрав твори людей, які мали честь бути причетними до діяльності Кременецької районної організації ВУТ “Просвіта”. Перегортаєш сторінки і повертаєшся на пів століття назад, у далеку юність, коли нас, студентів Кременецького педучилища, котрі пробували свої сили в творчості, об’єднала літературна студія “Ломикамінь”. Її керівниця – Лілія Слідзинська – жінка, особлива своїми чеснотами: доброзичлива, шляхетна, ерудована інтелігентка, педагогиня з глибокими знаннями рідної мови та літератури. Своєю любов’ю до рідного краю, своїми знаннями вона щедро ділилася з нами, сільськими дітьми, які робили перші кроки в дорослому житті, визначалися з духовними інтересами та моральними цінностями. Саме від неї ми почули імена Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, саме за її ініціативою торкнулися увагою творчості тих, кого замовчувала контрольована радянською владою офіційна наука. Ми натхненно готувалися до літературних заходів, раділи нашим творам у рукописному студійному журналі, мандрували місцями козацької слави, шляхами відомих митців-земляків, прокладаючи маршрути до Берестечка, Колодяжного, до освячених Симоненковим іменем Черкас, до історичних Умані та Вінниці. Серед багатьох імен перших ломикамійців у вступній статті Лілія Адамівна називає найбільш активних. Із сумом згадує тих, хто відійшов у Вічність, залишивши по собі світлу, щемну пам’ять: Женя Сковронська, котра писала зворушливі вірші для дітей, жила ідеалами честі, добра, любові і тому не могла бути прийнята жорстокою, лицемірною тоталітарною системою – цвіт, поламаний бурею – назавжди залишилася дев’ятнадцятирічною. Турботою Лілії Адамівни на могилі Євгенії в с. Коханівка Збаразького району встановлений гранітний пам’ятник, виготовлений відомим львівським скульптором Петром Куликом. Синьоокий і романтичний Юрко Климець, вірші якого вражали студійців вправністю і глибиною змісту. Пішла у засвіти староста літстудії впродовж чотирьох років, організатор мандрівок і заходів, згодом кандидат педагогічних наук, проректор Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту імені Т. Шевченка Надія Солоненко. У спогадах про рідне училище вони завжди з нами. Не забувають чистих джерел юності, озиваються до кременчан вдячним словом Неоніла Диб’як (Зубкевич), членкиня НСПУ, авторка дванадцяти книжок для дорослих та дітей, історико-краєзнавчих нарисів, численних публікацій у періодичних виданнях і колективних збірниках, Неоніла Крем’янчанка, членкиня НСПУ, НСЖУ, авторка низки книжок легенд, оповідань, нарисів про національно-визвольну боротьбу українського народу здавна і донині. Її увага наразі прикута до недавніх подій на Майдані та до оборони українських рубежів від російського агресора на сході країни. Галина Затірчук, Володимир Музика, Марія Поліщук, Іван Коваль – перші, хто вписав свої імена у п’ятдесятирічну історію “Ломикаменя”. Адже впродовж усіх цих років її успішно творила велика когорта просвітян молодших поколінь – твори багатьох вміщені у названому збірнику. Окремої згадки заслуговує самобутня Юлія Янчук- Тарнобір, наділена багатьма талантами, нагороджена медаллю “За жертовність і любов до України” (2016), членкиня правління районного осередку. Вона чимало часу приділяє дослідженню діяльності відомих краян, діячів культури Кременеччини, зокрема тих, до кого поневолена загарбниками батьківська земля не виявляла прихильності. А ще збірник пропонує увазі шанувальників Юлині вірші, сповнені палких почуттів і мудрих думок. Привертають до себе увагу майстерно виконані графічні малюнки, якими нею оформлений збірник, — Юлі художніх умінь не позичати, адже на її рахунку колективні та персональні виставки і пленери в країні та в зарубіжжі. Літопис “Ломикаменю”, який з училищної літературної студії трансформувався у центр творчого життя районного осередку “Просвіти” ряснить цікавими, суспільно важливими подіями. Інакше і не могло бути, адже Лілія Слідзинська, його керівниця і натхненниця – беззмінна очільниця районного просвітянського осередку, людина, котра усе своє життя присвятила Україні, як і її повстанська родина. Вона – справжня громадська лідерка, державниця, для якої патріотичне подвижництво стало повсякденним стилем поведінки. Її не лякали погрози радянського КДБ, якому літературна студія попри обережність таки потрапила на олівець, не ставали перешкодую матеріальні, моральні та інші кризи, які супроводжують суспільство донині. Вона має чудові протикризові засоби – ідеться про активну громадсько-просвітницьку діяльність, яка гуртує людей різного віку, різних професій і навіть різних місць проживання, адже участь у роботі просвітянського осередку з готовністю беруть львів’яни: скульптор Петро Кулик, архітектор Володимир Блюсюк, поет світлої пам’яті Микола Петренко, твори, спогади яких вміщені у ювілейному виданні. Свої вірші і листи літстудійцям присвячував Іван Гнатюк. Не минали просвітянської вітальні гості з-за кордону – світлої пам’яті Володимир Луців, співак, меценат з Англії, лондонець Левко Тимощук – громадський діяч з українського тамтешнього товариства, добродійник-організатор благодійного концерту для збору коштів на спорудження Народного Дому в Кременці, письменниця Люба Василів-Базюк, просвітянка-меценатка Анна Троян з Канади. Їм затишно і цікаво в оформленому просвітянами музеї, де на чільному місці артефакти та матеріали з історії Кременеччини, життєпис видатних людей краю, борців за волю і незалежність України. Нині його експозиція поповнюється відомостями про відважних захисників батьківщини, які воюють з російськими загарбниками на Донбасі. Щоразу подарунками гостей та меценатів поповнюється фонд бібліотеки осередку. Просвітянська вітальня збирає до спілкування місцеву інтелігенцію, студентів, ветеранів визвольних змагань, молодих українських воїнів, волонтерів і членів їхніх родин. Просвітяни мають своїм обов’язком доглядати забуті могили відомих містян: краєзнавця, етнографа Олександра Вітенка, учасниці руху національного спротиву Оленки Котович, колишньої просвітянки Зінаїди Дікарєвої, представників шанованих родин Кремінярівських та Кавунів. У переліку добрих справ – проведення державних свят, тематичних конференцій, краєзнавчо-пошукова робота в місті ів селах району, видання книг, довідкових матеріалів. Окремої розповіді заслуговує організація літнього дитячого табору “Лісова школа на Вірлі”. Гордістю Лілії Адамівни стала відредагована, підготовлена нею до друку історична повість у п’яти частинах Сергія Даушкова “Було колись”, ілюстрації до якої створили Юлія Янчук-Тарнобір та Петро Кулик. Тепер центром її уваги став майбутній Народний Дім “Просвіта”. Землю під будівництво виділила міська рада, проектно-кошторисну документацію подарував архітектор Володимир Блюсюк. Омріяний проєкт мобілізує навколо себе людей діяльних і зацікавлених взяти участь у справах патріотичних і корисних для громади. Вони впевнені, що новобудова буде окрасою Кременця, центром-світочем, який єднатиме людей різних поколінь для служіння рідному народу, для утвердження вільної і сильної України. Вірю, в ньому будуть звучати наші імена, наші твори і завжди юний “Ломикамінь” цвістиме рясним квітом, здатним ламати каміння зла, брехні, байдужості і кривди.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин