Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Він був з когорти тих, хто душу свою кладе за друзів своїх”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

«Поезіє, це ти – моя молитва»

Слово Просвіти, №12–13 за 2021 рік

20 березня 2020 року не стало серед нас Миколи Пшеничного – поета, публіциста, краєзнавця, просвітянина, який був удостоєний найвищої нагороди Всеукраїнської “Просвіти” імені Тараса Шевченка – медалі “Будівничий України”. вим, Іваном Носалем, Ярославом Ісаєвичем, родиною Шумовських... “Миколо! Ваш цикл у “Вітчизні” – чудовий. Глянуто в життя глибоко. Вітаю Вас, вітаю українську поезію...” – писав молодому поету класик нашої літератури Олесь Гончар 1986 році. Благаю: “Шануйся , народе!” Врятує не регіт, а — Біль. Ти сам собі більше нашкодиш, Ніж інші нашкодять тобі....”. Ці слова, мовлені Миколою Пшеничним ще всередині 1980-х років, виявились пророчими, що ми сьогодні й бачимо. Кожен Миколин вірш хочеться цитувати, бо там – Душа! Одна з його поетичних книжок так і називається – “Душа”. Є письменники, у яких душа “застібнута” на всі ґудзики і в сльотаву погоду не достукаєшся, бо знають лише себе, свій комфорт і свою гординю. Микола Пшеничний був з іншої когорти, він був з когорти тих, хто душу свою кладе за друзів своїх. Пішки сходив усю Волинь і пів Білорусі, іноді навіть вночі добираючись через ліси до своїх білоруських побратимів, що жили у далеких селах. ...Які високі небеса холодні Яка глибока снігова пітьма... Нема, нема попутної сьогодні, І завтра – сподіватися дарма. Він ніс тепло і світло свого серця (часом ризикуючи життям!) у “чорно-білий світ”, де чекали спраглі на правду... Він писав так, як жив. І жив – як писав. “Всяке дихання нехай хвалить Господа”, – говориться в Святому Письмі. І це відлунює у віршах поета-природолюбця. ...Гарно мені, Що не маю рушниці Й жодної птиці не підкорив. Ще на початку своєї творчої діяльності М. Пшеничний, як, мабуть, ніхто інший з його творчих ровесників, переймався проблемами збереження й охорони природи. “Міліють ріки. Бо маліють душі”, – казав поет. У його книзі “Осторога” цілий розділ присвячено екологічній тематиці. Він живу селі і бачив, якими злочинними темпами нищаться ліси, ріки, луги... А так хотілось бачити свою Україну багатою і гарною: ...Посаджу жолуді. Вибухайте зеленим, дуби! – Щоби наша земля Хоч на гілку Молодшою стала. Упродовж багатьох років на Дубенському телебаченні звучали авторські програми “Краєзнавчі мандрівки з Миколою Пшеничним” та “Скарби Заповідника” – він деякий час був науковим співробітником Державного історико-культурного заповідника м. Дубна. І він же – ще з 1980-их років став ініціатором відродження давньої справжньої історії цього міста. Тож саме М. Пшеничний і явився першим номінантом почесної відзнаки міста Дубна – “Кришталевого жолудя”. За сценаріями Миколи та Любові Пшеничних створено повнометражні художньо-документальні фільми “Золота Підкова Бориса Возницького” – три серії, “Казка старого млина” – про с. Мирогощу тощо. Своєю книжкою “Стріляли в Правду, Молодість, Красу” Микола Пшеничний повідав світові про жахливі злочини енкаведистів – масові розстріли у Дубенській тюрмі в червні 1941 року. Його перу належать також книги про політв’язнів комуністичних концтаборів Ігоря Лозов’юка (“Для Дубна, для Волині, для України...”), Миколу Сивицького (“Над рікою, над Іквою”), офіцера УНР Арсена Шумовського (“Сильний, мужній, безстрашний”), поета-дисидента Миколу Вівчарука (“В моїй душі горить вогонь”)... А його поема-фреска “Межа” – це духовна перлина в скарбниці рідної літератури. Як перекладач, М. Пшеничний був гостем міжнародних поетичних фестивалів. Брав участь у численних семінарах, для редагування вибирав такі твори, що збагачують, а інколи й доповнюють українську літературу. Це відомі поети (крім цих польських авторів перелік можна доповнити сотнею імен з інших літератур): Мечислав Чайковський, Олександр Навроцький, Кристина Конецька, Ян Леон-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин