Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура без кордонів · “Та явлене учора третім оком назавтра справдиться таки напевне”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Ніколае Дабіжа: «Залишаю на згадку блискавку – був нею сам...»

Слово Просвіти, №12–13 за 2021 рік

Тяжка звістка вразила з Молдови – спинилося велике серце справжнього друга України, видатного письменника та громадського діяча Ніколае Дабіжа. Цей відомий поет, прозаїк, історик літератури (дослідник українсько-румунських літературних зв’язків) був активним учасником демократичного руху, обирався депутатом Парламенту Республіки Молдова та Верховної Ради СРСР. Лавреат Державної премії Молдови, почесний член Румунської академії й Академії імені М. Емінеску, член-кореспондент Академії наук Молдови, дійсний член Європейської академії наук, мистецтв і літератури. Серед інших поважних літературно-мистецьких нагород Н. Дабіжі – літературні премії Румунії ім. Нікіти Станеску (1992), ім. Лучана Блаґи (1993), ім. Джордже Баковія (1993), премія Румунської академії ім. М. Емінеску (1996), Сфентул Джордже в Сербії (2005), премія Міжнародного фестивалю поезії в Трієсті (2014), премія ім. Дж. Леопарді (2015), премія Спілки письменників Македонії (2015), премія ім. Дульче Марія Лойназ (Куба, 2017). Діяльність Н. Дабіжі відзначена високими державними й міжнародними нагородами: Орденом Республіки (1995), Орденом Пошани (2009), Орденом Зорі Румунії (2014) тощо. Поетична творчість Ніколае Дабіжі могла би видатися постмодерним колажем із іронічною грою, якби не її чітка етична домінанта: у двосвітті, де позірні міражі заступають природне, ліричний герой попри численні ініціації розмаїтими колами матеріальних випробувань у глибинах душі зберігає, відживлює, відновлює первісну душевну спілку з довколишнім у хвилинах гармонійної медитації, що стирає тумани буденного. І тоді у прозорливості третього ока, у зграйних кресленнях каменярів простежується світляна природа цієї зболеної, проте не засліпленої душі. Великою втіхою було творче і людське спілкування з цією світлою особистістю, адже попри високий соціальний статус Ніколае залишався щирим і приступним Майстром Слова – від Шанхая до Парижа, від Рима до Крайови. Зворушливим був вихід у його перекладі моєї збірки віршів. Гірко, що не встиглося віддати борг і тільки тепер представляю українським читачам нові твори цього вже відомого, але призабутого поета (ще 1989-го у “Молоді” виходила друком його збірка “Крила під сорочкою” у перекладі незабутнього Володимира Затуливітра), який залишиться у серцях шанувальників, друзів і учнів фотографом блискавок і невтоленним каменярем Краси... Дмитро ЧИСТЯК Світлина блискавок Я фотографую блискавки, стинаючи морок, небеса і сосни; на щонайвищих пагорбах, щонайміцніших будівлях, на старих самотніх деревах їх я приманюю: небезпечне це діло – фотографувати блискавки, тільки навіть коли уражають мене – вдається на мить їх осяяти. Залишаю на згадку блискавку – був нею сам. Краєвид Задихaюсь од безміру тиші, млію від безмірно-чистого повітря, шукаю бодай бадилинку, що пахне бензином, бодай камінця, що впав би із муру, бодай квітки, що смерділа би брехнями місця свого, тужного джерела… Місяць упав церковною банею, липа вколисує небо трепетом листя… Який ти самотній, Господи, тут, на твоїй землі й на небесах твоїх! Третє око Мені дедалі важче відрізнити весну від раю, а сльозу – від краплі: у млісній млості забурлило б суще, коли дивитись будеш третім оком. Дедалі важче, годі відрізнити від справжньої – мальовану жаливу, ввижається у кулі – менша куля, а ще – найбільша міститься в найменшій. Цю зливу зерен утолить несила: дарма їх вимітати чи палити... Та явлене учора третім оком назавтра справдиться таки напевне. До нас подібні гори і травиця, і хмари, й листя теж до нас подібні, здається мир настав, шпигунка-злива пролопотіла у майбутнє дальнє. Всі речі створено з невидними очима, зітре їх дощ; лиш крук оцей старезний нараз постане юним, на жерделях розкриє третє око невсипуще... Останнім часом, так, дедалі важче сон відрізнять від яви, місяць череп’яний – від глиняних тополь: у млісній млості забурлило б суще, коли дивитись будеш третім оком. КазкиBколисанки для старих Було одне хлопча: замість завчати у школі програмні вірші завчило шепіт однієї зливи. Було одне сонце: замість неба і обрію оселилось у сірниковій коробочці. Була одна комаха, яка щодня вилізала читати аркушик: довідатись, що ж це там діється у ботаніці. Був один завод, що виробляв синтетичні сльози, готові до вживання смутки, пакував болі місцевого виробництва і продавав за спекулятивною ціною на світовому ринку. Була одна гора, що сягала неба: в тій місцині небосхил натерся, наче вояче плече, змучене рюкзаком. А було ще одненьке болото: дивишся та й не надивишся, тож видертись із нього поглядом можна, лише видерши очі. Я... Ввечері вчора я книжку читав із рожевими мріями, книжку-лякачку для сивих старців, потім себе розглядав у дзеркалах домашніх – чи ж не помер? Вірш Прийшла пора – і дерева тріпочуть, дими вербен зіходять над полями, і майстер за нікчемністю женеться, бо зірці видається: світла – надто. Коли комет не ждеш із небосхилу, Бо скнарий астроном їх не завважив, коли ніщо нічого не чекає, а вірші загрузають у словищах... Дивується світінню навіть сонце, Коли зненацька у драгву ступає: Прорізалось тривких дерев коріння, Його несила доточити гаддю, Тоді вечірня зброя тне подоби, прокинулася туга для нащадків: і мряковиння рве багатовічне враз ВІРШ – на ікла настромив поета. Миша слів У мізках слів шерхоче зажерлива миша, спершу погризла пісні, взялася за поїдання балад... Якось уражений поет серед паперів своїх знайшов слово без літер, а дослухавшись до нього, збагнув: навіть звуку не має. “В усім винна миша”, – подумалось. Тож і спалив усі вірші, і мріє про одне тільки слово, без літер і звуку – якщо воно є. Краса Поранено красу – і каменяр навшиньки йде, несила озирнутись, не впало досі горнє риштування, на стінах не обсохло ще вапно, благословенним повівом тремтиш, тамуєш подих – хоч би не сполохав: нестримний погляд може розворушить – і западеться звершене умить. графіки. У вересні будемо проводити його вдруге. А бієнале левкасу – наша гордість. Це забута техніка, в якій сьогодні мало хто працює. Ми вирішили її відновити. – Сьогодні ми є учасниками унікальної події, – наголосив ідейний натхненник бієнале Олег Денисенко. – Це народження нового явища в українському мистецтві. Левкас виокремлюється з живопису як самостійна форма виразу мистецтва. Команда однодумців доклала для цього значних зусиль. Дай Боже, щоб галерея сяяла своїми гранями на весь білий світ багато років… Переможцями бієнале левкасу стали Дмитро Кришовський за роботу “Райдужні перспективи”, Олександр Смирнов (“Елементарні частки”) та Анна Атоян (“Між рядків” із серії “Міні-монумент”). Переможці матимуть можливість провести свої персональні виставка у Центрі сучасного мистецтва “Білий світ”. Едуард ОВЧАРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин