Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Подія року “Єлень – це історія про богів і смертних”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Євангеліє від Єлені

Слово Просвіти, №12–13 за 2021 рік

Петро ПЕРЕБИЙНІС, голова журі, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України М До підсумків конкурсу на здобуття Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара 2021 року олодіє рідне слово – і душа радіє. Українське слово полюбив сучасний світ. А ми в ці розвеснілі дні не випадково згадуємо легендарні дев’яності роки. Саме тоді, коли над Україною шуміли добровісні вітри волі, першою озвалася до нас багата на скарби інтелектуальна Європа. Ось уже двадцять четверта весна розцвітає, а все бачиться як сьогодні… Був пам’ятний 1997-й рік. До Національної спілки письменників України, до дружини українського класика Валентини Гончар звернулися незнайомі німецькі меценати Тетяна Куштевська та Дітер Карренберг і запропонували на їхні кошти заснувати першу в незалежній нашій країні недержавну міжнародну премію для молодих письменників (до тридцяти років). А своєрідним штабом ентузіастів закономірно став теж молодий і завзятий журнал “Київ”, який мені довелось очолювати в ті буремні часи. Премію назвали ім’ям Олеся Гончара. Бо саме він у розмові із Тетяною Куштевською поділився думками щодо практичної підтримки творчої зміни. Промайнули літа за літами, а премія живе і діє, квітнево молодіє… Минулоріч ми разом із німецькими друзями зважилися на ризикований експеримент. Відклали на якийсь час інші номінації і вирішили оголосити конкурс тільки для романістів. Були, звичайно, сумніви, адже писати роман – серйозна справа. Для цього іноді всього життя не вистачає. А що можна створити, коли за плечима у тебе всього два десятки років?.. Спливали дні і тижні. Жоден романіст не озивався. І коли вже, здавалося, не було надії – прилетіла нарешті перша ластівка. І не з Тернополя чи Львова, а із зросійщеного Миколаєва. Дещо пізніше прилинули інші ластівки. Але перша стала воістину Першою. Було чого дивуватися. Олена Півненко, двадцять один рік. Студентка Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв. Факультет дизайну, графіки та реклами. Прозу почала писати у чотирнадцять років. Має вже кілька романів, створених на основі скандинавських та слов’янських міфів. Один із них під назвою “Єлень. Пряжа долі” подала нам на конкурс. “Єлень, – пише авторка, – це історія про богів і смертних, про магію та стародавні вірування. Моя пекталогія є унікальною. В ній зібрана багатогранна слов’янська міфологія (українська, білоруська, польська, чеська та литовська). Це багаторічна праця над пошуками різних міфів. Це опис культури, звичаїв та обрядів”. Наш читач може подумати, що роман Олени Півненко складний для сприймання, і даремно. Хоч тема нова, складна і мало вивчена, але написано роман за всіма законами динамічного фентезійного жанру. Тому й читається він справді на одному подиху. І мені свідомо не хочеться детально переказувати зміст цього унікального твору. Хіба можна розказати про пісню якимись буденними словами? А втім, хтозна. Єлень та Олена близькі за звучанням і навіть римуються між собою. Тож, можливо, нам явилося вже своєрідне Євангеліє від Єлені… Мені часто доводиться листуватися з нашими конкурсантами. Цікаво: хто ж вони, які вони, творці нової української літератури? І це резонує на диво людяним відлунням. Перед тобою відкриваються цілі світи, галактики українських талантів. Так відгукнулась Олена на, здавалось би, суто житейське прохання написати про себе, сім’ю, власні творчі принципи: “Народилася і виросла в місті Миколаєві, у звичайній родині, тато – пожежник, мама – молодша медсестра. У дитинстві мама часто читала мені на ніч міфологію. У підлітковому віці мені до рук потрапили книги Єлизавети Дворецької, і її історії про давніх слов’ян та скандинавів заполонили моє серце. Тож сповнена бажання дізнатися більше, я шукала твори на історично-міфологічну тематику. Читала фентезійні романи, дивилася серіали і все глибше занурювалася в ту атмосферу… Мій принцип такий: “Пиши про те, що тобі подобається”. Я знаю смак моїх читачів, бо пишу для них – підлітків. Мені хочеться, щоб вони знаходили себе у моїх творах”. Так мислять і творять сьогодні молоді українські письменники. На запитання про часовий простір у романі Олена Півненко відповіла досить переконливо і вичерпно: “Події роману відбуваються в наш час. Але для мене сама подія важливіша, ніж час, у якому вона відбувається. Мене хвилює інше. Які зміни принесе ця подія у життя героїв? Яка доля їх чекає? Головне – щоб сучасне покоління підлітків могло, так би мовити, рости разом з героями”. Промовисте одкровення! Особливо у нинішній час, коли молоді письменники чомусь обирають місцем подій не Україну, а принадливе зарубіжжя. Ось і в нинішніх поданнях на премію надто відчутна така тривожна тенденція. Тож не секрет, що це теж було одним із вирішальних чинників при визначенні переможця. У романі Олени Півненко є різні світи. Але одразу видно: головна героїня, її родичі, земляки – це українці. І показано їх не плакатно, а в художніх образах, картинах. Та й навіть у лаконічних примітках відчутні українські реалії. Коли героїня збагнула, що вона в іншому вимірі, скандинавська цариця засмутила її: “На жаль, Веселковий міст не відчиняли у ваш світ уже тисячу років. Після того, як ви прийняли християнство, наша магія не поширювалася…”. Звернімо увагу: як природно і невимушено засвідчує національну ознаку незнайомки лиш одна фраза скандинавської цариці! Не менш показова в цьому плані і сама примітка: “Веселковий міст або Біфрьост (“тремтяча дорога”) в германо-скандинавській міфології – міст, що з’єднує Асґард з іншими світами”. Йдеться не лише про виняткові творчі досягнення, а й про чітку громадянську позицію талановитої романістки. Вражає Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ культури Едуард ОВЧАРЕНКО 279-39-55 Літературна редакторка Галина ДАЦЮК Коректорка Олена ГЛУШКО Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК, Володимир ЖИГУН Черговий редактор Едуард ОВЧАРЕНКО Олена Півненко Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 справді континентальне бачення Олени Півненко. Ця молода українська письменниця зуміла віднайти, відкрити глобальний художній образ європейського світу, європейської спільноти. Образ, якого прагне вільна, сучасна, але досі закута в ланцюги жорстокої минулості наша Україна. До такого одностайного висновку прийшло вимогливе журі і присудило Олені Півненко Міжнародну німецько-українську премію імені Олеся Гончара за роман “Єлень. Пряжа долі”. Наша лавреатка стала авторкою роману року, про що ми й оголошуємо в цій публікації. Сердечно вітаємо юну переможницю! Вона знає ціну художнього образу. Вона підкорила фантастичну Говерлу. Перед її очима відкривається широка європейська виднота. АТ “Альфа-Банк, р/р UA 30 300346 0000026002016994001; отримувач: ГО “Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка; код ЄДРПОУ/ІНН: 00031756. Призначення платежу заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж. Минулого тижня на наше прохання про допомогу для газети “Слово Просвіти” відгукнулися: до наших читачів, передплатників, просвітян Друзі! Тижневик “Слово Просвіти” – один із небагатьох нині існуючих островів незалежного українського слова в інформаційному морі — за певного “сприяння” нашої влади опинився на межі припинення свого існування. І тільки ми самі, хто любить, шанує і дорожить українським правдивим і об’єктивним словом можемо допомогти “Слову Просвіти”. Будь-яка фінансова підтримка видання – це вагомий внесок в українську справу. Тож подаємо Вам наші банківські реквізити: 1. Кабин Роман Васильович — 200 грн. 2. Музиченко Олександр Дмитрович — 800 грн. 3. Кондратович Олександра Павлівна — 500 грн. 4. Качуровська Н. — 300 грн.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин