Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

Київ, 1995 рік.)? КОЛОНІЮ, а не як «Федеративна чи | тт о 0 ЛА з о нти - ж ж Р пи о - з БЕ ня а и - ПЕН Ен лм ри ня р НИ А вн ьо Слово ПРОСВІТИ ПРИН, ПЕ нанні - нн ня, ЧЕР у своїй брошурі під «Нова Україна якою я її бач у» (видавництво «АД брис», - запитує себе читач. І без сумніву відповідає: як нову нову ий вільну Україну! Самі назви розділів насторожують: зи унітарна держава?»?». «Національно-мовна полі тика та шляхи г розв'язання» суть не в назв ний с АН Ь. А РРО виннібути бо - 5 лани о сорт же чого оку: полтавські, ГАЇ, чернігівські й ін. чорнозе- МИ, а З ІНШОГО -- піщаники та глиноземи західних земель. Декларується ДВОМОВНІСТЬ, а точніше -- росій - ськомовність в Україні, непорушний еКОнОМмІЧНИЙ, культурний, політичний та військовий союз із Росією, безя кого вона (Україна) залишається провінціалкою, а народ напієюо всобі. Ця настороженість небезп ідствна, коли починаєш читати розділи й особливо ті, що стосуються доленосних проблем майбутнього України, як самостійної цивілізованої держави: національномовних та політичних й економічних відносин із Росією. Відрадно читати, «що Україна вже давно піднялася до сучасного цивілізованого рівня міжнаціональних стосунків» (с. 60) й живе та творить без конфліктів і затяжних воєн. Це справді так. Український народ споконвічно намагався творити, а не воювати, доброзичливо й з повагою ставився до всіх без винятку народів та націй. За це українців люблять по всьому світу, ніде їх не виганяють, не вбивають. Та виявляється, що цей «цивілізований рівень у міжнаціональних стосунках» у зовсім іншому: не в характері, традиціях, культурі та історії народу, а «в феномені єднання двох народів». З цього приводу В. Гриньов пише: «Важливим чинником суспільного розвитку на переважній частині території України був феномен єднання й спільної діяльності двох дуже близьких за мовою, культурою та історичним минулим народів -- українського та російського. Саме цей феномен створив умови, за яких народ України виявився вільним від того прихованого комплексу меншовартості, який завжди лежить в основі «національної стурбованості» й виникнення «національної ідеї» та який у залежності від обставин набуває або форм самозахисту від зовнішнього пригноблення, або агресивних форм придушення «іноро- ДЦіІВ» у розрахунку отримати від цього певні переваги» (с. 60). Важко повірити, що автор не знає страшної хронології результатів цього єднання для культури та історії України, а якщо знає, то таке твердження є принизливим, передусім для Росії. Якшо цей феномен так вплинув на ріст високої культури в міжнНаціональних відНОСИНахХ В Україні, то чому ж ці відносини залишилися на рівні середньогіччя в Росіт? В такому єднанні завжди двосторонній вплив. Виходячи з твердження автора, що в союзі з Росією Україна позбулася прихованого комплексу меншовартості, який лежить в основі «національної стурбованості» й виникненні «національної ідеї...» і вийшла вже на сучасний рівень міжнаціональних стосунків, то виходить. що Росія ще перебуває в їх полоні, оскільки й зараз веде війни на міжнаціональній основі. Тобто, за логікою В, Гриньова, росія ще й досі не позбулася комплексу «меншовар- ТОСТІ». Влучно відповів В. Гриньов й на те, кому й для чого було вигідне й необхідне це «реноменальне єднан- ня»: -- «-для придушення інородців у розрахунку отримати від цього певні переваги», що робила російська імперія впродовж всієї історії свого існування і в дусі чого Росія продовжує свою національну політику й сьогодні (Чечня, Карабах, Грузія і т. Д.). Як відомо, Росія від цього єднання отрмаладуже багато, навіть історію України, адже президент Росії й сьогодні вважає «русскими» Ярослава Мудрого та його доньку Анну, яка була одружена з королем Франції Генріхом Ї, і завдяки чому Москву там уже нібито знали 1000 роківтому, хоч ій лише 800 років. Україна ж самотужки творить свого ІістОрПО, НС оглядаючись назад, і п президент не називає «українським» засновника Москви ЇОрія Долгорукого, хоч він 1 був правнуком князя китвського Ярослава Мудрого. Також не витримує ніякої логіки та елементарної правди твердження В. Гриньова, що «в масовій СПІДОМОСТІ вкорінилося переконання, що джерело чужої більшості українського народу націоналістичної ідеологи й стосовно всього з трагічним ворожості російського пов'язане и ні РН реа жо о - ПР ЕЕ ЕЕ шо з - с , «Україна та Росія в нових геополітичних реаліях». Звичайно - лє «х розділів, а в тому, що вних пропагується, декларується. наслідком нелегкого історичного минулого західноукраїнських областей... І якщо Україна в складі РОСІЙСЬКОЇ імперії, а тим паче Радянського Союзу аж ніяк не була провінційною окраїною й уже наприкінці минулого сторіччя перетворилася на один з найбільш економічно 1 культурно розвинених регіонів країни, то Західна Україна впродовж тривалого часу залишилась у становищі економічно відсталої СіЛльСсьКОГОСПОДарськоЇ провінції. Внаслідок цього відчуття «другосортності» на власній землі спрямовугра- Ло визвольні ІМПУЛЬСИ та ІНТелекту- альні сили населення Західної України не в сучасне ліберальне річище, а в річище національної (в етнічному розумінні) консолідації, а ідея національної державностісприймалась як найвища форма прояву «національної свідомості» (с. 62). Ідалі «для населення Західної України ця політика пов'язувалася саме з нездійсненими надіями на звільнення й тому всі темні боки привнесеного радянсько-комуністичного побуту сприймалися під кутом зору «росіи- СЬКОЇ навали» й асоціювалися не стіЛЬКИ з комунізмом, сСкіЛЬКкКи З Росією, як його носієм...» (63). Претендуючи на авгорство ідеї «щасливого розвитку України, як держави, яка в принципі викліочає будь-які національні пріоритети (З гим, звичайно, неможливо погодитися) й дискримінацію за етнічною та мовної ознаками» (с. 61), више наведені погляди В. Гриньова аж ніяк не сприя - ють міІжнаціональшіий злагоді та тиші, и ось чому. По-перше, де й коли він бачивабо бачить вророжістьдо вього ростиського в Україні? невже їі не в змозі відрізнити природний захист наролу ід посягань на його історію, МОВУ, культуру"? Непже порожістіо до пеього російського можна візажати те, що нн інь и ріДСОТКІВ українитв майже 100 володіють росіиською мовою, прекрасно обізнані з ростиською культурою, літературою, накінець ешілковито толерантні до нашіональної приналежності тих чи тих СБОІіХ СПІВВІТЧИЗНИКІВ» (С. 61) По-друге, вводячи в оману нарол, що в складі російської імпери та СРСР Україна з відсталої В КІНЦІ минулого сторіччя перетворилася на один із найбільших економічно й культурно розвинутих п регіонів, автор не тільки принижує роль самого народу в своєму розвитку, а и пропонує повернення до імперії, союзу. Без сумніву, В. Гриньову відомо, шо ше до приєднання до Росії Україна була вже європейською державою, до якої приїздили вчитися Ломоносов 1 багато інших потім всесвітньо віломих ДІЯЧІВ науки й культури. На початку ХУЇ сторіччя населення України було високо освіченим, уже не кажучи про ріоень розвитку літератури, музики, архітектури, тимчасом як у Росії в ХУ сторіччі більша половина навіть членів боярської думи була неписьменною. Така ж картина була і при дворі Катерини І. І навпаки, вімперп, а згодом у СРСР Україна зникає з карти світу, на чому, до речі, дуже часто наголошував і сам В. Гриньогв. будучи депутатом ВР. І це правла. Ї ця правда є результатом того «славного минулого» України всклалі російської імперії, а згодом СРСР, яке так возвеличує автор. А шоло високого економічного й культурного розвитку України, то це виключно результат старань, зусильи мук українського народу, а не імперій. І цей давній, благородний, працьовитий 1 талановитий народ треба поважати, цінувати и не приписувати імперіям його здобутки, а тим більше знову тягти до нової імПери. По-третє, провокаційним є твердження В. Гриньова, що в Західній Украші боролися з Росією. НІ, тут гак, як і в усьому світі, боролися з шовінізМОМ, фашизмом, більшовизмом 1 коОМУНІЗМОМ. А вже за яку ідею, Крім того, такі особливо то це справа народі твердження небезпечні сьЬогодиІ, КОЛИ Весь час ле протистояння Східної та Західної України, і В Г риньову не розпалювати б ші пристрасті, а розумно й розважливо заглажупати їх гострі кути, що було б по-державницькому, по-синівСськоОмі Саме в такій виважений політиці його основний обов'язок, як ралника пре: шидента й політичного діяча | ще одне: ніколи населення ні Західної, ні всієї: України не відчувало себе «другосортним» і «сменшовартісним» Це ретельно старалися І, як видно, продовжують старатися вкоренити в спідОМІСТЬ Народу ті, хто дуже лалекий від його справжніх інтересів І Бболівань, кому байдужа його історія культура, хто прагне пикорінити вза ГАЛІ ПОнЯТТХМ еукранецьо ШЩього напріть ПС Прихопу б; І риньог, коли бачить нову Україну, де різнопрайнисть усіх громалян у тому, «шо Осз винятку 1) кож пла ид м ра ЦОЛІ РОН! не ! оФфи ПОТ стос стр І Р рон ІН | укр: тВогГ або За й пПюЙ РОЛІ укрі НИМ Нос бага а Ті аОбаї Шо ріст засп не хх наркс КУЛЬ КОН: ЛІОД! УМОЇ | ра; хочу у на і наши! ГризВит уриюв поле рідн! ЗЄ|ь ПОЧІ тако укра росп ЗИ ПОЛ герм УСВІЛ розм Ве ОЗП ПОЇ офі час, засал та ро рим наро: Мора ІЗпас ЗИОО9Ї ГО. Як ГисСи а ЛИ 5 перж: ленні Іо р ПОЛА гих м: (11 ве прави Ра й - Й " и - и й - - оч- - , -- ьор сті М дій , -- им ас. | жі ЧАРЦІ . РУДИ - РЕ У Вінні вик. т-о Й 7. сть" , я

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин