Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №12 за 1995 рік
Слово Просвіти, №12 за 1995 рік
ан чи ен
Подина, НИХОДЯчЧИ ЗІ спого
кожне власного
підносити нальності, дО КІЛЬКОХ національностей
самовідчуУуТтЯ, Може себе 10 ТІСТІ ЧИ ІНШО націо-
волночас або ні до якої конкретної нашональності Природно, цей вибір не повинен фіксуватися ні в яких офишиних документах, що и уован гу є повну різвность усіх громалян у їхних стосунках з державою та офіційними структурами» (с 05)
Дивна пропозиція, особливо на фоні гого, що кожний росіянин, ле б зіягне був, хоче бути «русским», а от українці в себе лома повинні переуворитися в лтіодей без національності або в нашональних гермафродитів За цю «уУНІКальну ілею», коли окрема люйна може бути багатонаціоиальною, ноприклад: «росіянин-українець-єврей», «татарин-грек-німець», можна дати авторові Нобелівську премно. Історія знає багатонаціональні народи, держави, а після Гриньова ще збагатиться й «багатонаціональною людиною». Шоб замаскувати свої україноненависницькі погляди, В. Гриньов заспокоює читача, «що така політика не означає ліквідацно самобутності народів, такяк справжня національна культура розвивається за своїми законами, розвивається ліодьми й для людей» (с. 65). Усе це реально за умови, що народ не має таких синів : радників, які не розуміють або не хочуть розуміти елементарних речей у національних проблемах.
На знищення всього нашонального спрямовані пропозиції Гриньова й шодо становища та розвитку української мови. Ось деякі уривки з иого просторікувань: «якщо половина громадян вважає своєю рідною мовою російську, а законодавець оголошує державною мовою виключно українську, то це означає, що закон спрямований не на захист української мови, ана дискримінацію РОСІЙСЬКОЇ, з усіма наслідками, що випливають ЗВІДСИ», «вживаючи термін «державна мова», треба добре усвідомлювати, що держава повинна розмовляти мовою своїх народів, а не навпаки... Якщо ж у державі широко розповсюджені кілька мов, то всі вони повинні використовуватися як офіційні... що за умов України означає, що повинні діяти нарівноправних засадах дві офіційні мови: українська Та російська» (с. 70). Тонкорозуміє В. Гриньов, що без мови не буде й народу. І сьогодні, коли українська мова проголошена державною, Він "4Лласує про права людини, свободу вибору мо ви, анасправді бажає одно- 707 Як би її не вчити й не користува- ТИСЯ нею
Не може бути підставою для існузання двох державних мов в етнічЧНІЙ державі те, що леяка її частина насе- "єння розмовляє іншою мовою, тоб- То російською. Кожна держава послуговується мовою и траДдишями ТИХ народів і наши, які є п ТВОРЦЯМИ (Швейцарія. Канала та інші), ! Пе правильно Та ше більше правильно
П о РЕ -
а С ий ст Б ЕЕ
в б
ЄДИНА
и те, що п нашональній держані повинна бути національна мова. Отже, якщо Україну» Русь творили україни, То значить т мова в неї може бути льки одна -- українська, як це до речоє в Росії, хоч вона ше більш багатонаціональна. шж Україна, але державна мова в нетодна -- російська.
Отже, однієї! вартості -- національності -- ми починаємо позбуватися, залишалася остання -- мова, Іі стане Україна без українців. Не зайве В. Гриньову нагадати, шо ядром озлороплення української нації є мова, борона займає одне з найвищих місць на шкалі національних вартостей. | вже коли В. Гриньов так уболіває за дискримінацію російської мови в У країні, то й тут вважаємо за потрібне мому нагадати не продискримінашію, а про лінгвоцид української мови та культури з боку російської та радянської імперій, проякі мовчитьабо говорить скоромовкою. Якщо він порядна й нормальна ліодина, то мусить здригнутися від того жаху, якого зазнала українська мова та культура впродовж більше як трьох століть.
Ось етапи цього лінгвоциду:
1690 р. -- Собор православної церкви осудив «Кіевскіе новьтя книги» ПІ. Могили, С. Полоцького, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського та інших, наклавши на них «проклятство та анафему»;
1720 р. -- Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних;
1753 р. -- Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;
1769 р. - Заборона Російської Православної церкви на друкування та використання українського «Букваря»;
1784 р. -- Переведення викладання в Києво-Могилянській академії на російську мову;
1736 р. -- Київський митрополит Є, Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і правили службу Божу «голосомь, свойственньвюм російському наречію». Те саме було заведено й у школах України;
1862 р. - Закриття українських недільних шкіл -- безоплатних для навчання дорослих;
1863 р. -- Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видавати підручники, літературу та книги релігійного змісту українською мовою, якої «не бьтмо, нет и бьгть не может»;
1364 р. -- Статут про початкову школу: навчання проводити лише російською мовоїо;
1876 р. -- Указ Олександра ІП (Емський указ) про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок і брошур «малоросійським наріччям», друкування оригінальних творів і перекладів, сценічних вистав, чи-
МОВА --
- - - - - щу сли
о
нні а
тання й друкування текстів до нот українською мового;
І331 р. -- Заборона викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей україиського мовою;
1884 р. -- Заборона українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії;
1392 р. -- Заборона перекладати твори з російської мови на українську;
1895 р. -- Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою дитячу літературу;
1903 р. -- Указом Сенату Російської імперії українська мовна культура й освітня діяльність оголошені шкідливими, бо «можуть викликати наслідки, що загрожують спокоєві та безпеці імперії»;
1914 р.-- Заборона в окупованій російською армією Галичині та Буковині друкування книг, газет і журналів українською мовою, розгром товариства «Просвіта», гоніння на Українську церкву;
1933 р. -- Постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР»;
19538 р. -- Положення про вивчення другої мови (тобто української) «за бажанням учнів та батьків»;
19738 р. -- Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо дальшого вдосконалення вивчення й викладання російської мови в союзних республіках»:
1933 р. -- Постанова «Про додаткові заходи по покращенню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» (див. В. Іванишин, Я. Радевич- Винницький. Мова і нація. «Відродження» -- Дрогобич, 1994р., с. 23- 29);
А в 1995 р. радник Президента України, доктор фізико-математичних наук В. Гриньов наполягає, щоб російська мова була державною нарівні з українською, що є новим єзуїтським методом лінгвоциду української мови.
Ця хронологія лінгвоциду, а та- КОЖ СВІТОВИЙ ДОСВІД ОДНОЗНачнОоО свіІДЧаТЬ, ЩО ЄДИНИМ НнадіЙНниМ | цивіЛІЗОВаним методом боротьби з ним є державність мови та нації, шо и прагиес сьогодні узаконити Україна.
І останній погляд В. Гриньова на Україу як нову -- відносини України га Росії. І знову вже вкотре В. Гриньов на все дивиться не як науковець, політик, нарешті -- просто громадянин держави, яка його годує, дає всі блага, аяк космополіт, Ніхто не заперечує доцільність зв'язків із Росією, але яких? Передусім необхідно враховувати сумне минуле 1 ити лише на різноправни зв'язки. Не потрібно акцентувати увагу на залежність України від Росії, від й ринків збуту, джерел
ня зон ЖЖ
и и п т и
сировини, замовчуючи при цьому, шо втакти же мірі залежна й Росія віл Україи. Не потрібно замовчувати, шо ця «братська держава» сьогодні продає нам І тону пального за 120 дол., тоді Коли в себе за 80-90. За нашу сталь пропонує ціну, яка нижча п собівартості. І все це на фоні важкого еконоОміІЧНОГО и Технологічного стану в нафтопереробній та металургпійніЙ промисловості, без яких
Україна приречена на загибель. Сюди ж додається й політичний шантаж із розподілом Чорноморського флоту.
Сумнівна ідея автора й щодо вхол-
ження України повноправним чле-
ном у СНД, бояк випливає з проектів законодавчих актів щодо партнерства країни, то там суперпартнером буде Росія. І до речі, вона цього не приховує й не збирається поступитися навіть найменшим, Ї врешті-решт, за логікою В. Гриньова, важливою умовою співробітництва та взаємодії України з Росією мусить бути врахування уроків минулого й сучасного а не їх вихваляння.
Важаємо за необхідне відзначити, що ми свідОмОоО не зупинялися детально на проблемах економіки та національної безпеки України, оскільки автор приділив імдуже мало уваги, а найголовніше, розглядає їх занадто тривіально:
Підсумовуючи наш аналіз поглядів В. Гриньова на Україну як нову державу, змушені констатувати, що:
І) автор, як учений, у своїх викладках послуговується не фактами, а гаслами та нічим не підкріпленими твердженнями, що є неприпустимим;
2) логіка викладу автором матеріалу позбавлена простоти, ясноті, наукового обгрунтування та елементарної історичної правди;
3) радник Президента й будівничий України, яким автор себе вважає на жаль, не мислить по-державницькому в проблемах розвитку українського народу, його мови та культури. Адже наведені вище факти свідчать, що українська мова та куль-
тура потребують сьогодні захисту та
підтримки держави, без чого безповоротно загинуть, а автор вболіває за розквіт ІНШОЇ мови та культури. Щодо ростиської мови та культури, то вони розвивались т розвиваються як у своїй
етнічнІЙ державі, так і внас, і ніщо їм
не загрожує;
4) автор є космополітом, а не громадянином І будівничим України, яким повинен бути, а тому 1 його погляди є антинародні, антидержавні для долі України.
НАРОДНІ ДЕПУТАТИ ВР
Р. Безсмертний, Л. Горохівський;
Л.Глухівський, Г, Дем'ян, Т, Княк,
Л, Лук'яненко, П. Мовчан, П.Осадчук, Є Пронюк, П.Швидкий,
І. ГОхновський, В. Яворівський, І. Драч -- голова Конгресу української інтелігенції А.Бурячок -- доктор філологічних наук, професор І.Принц -- канд. екон. на ук, ст. н. с. Інституту економіки НАНУ
нні ца о
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
