Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

ж- -- УКРАЇНА - ДЕРЖАВА НАЦІОНАЛЬНА цитати й ні слова від дозволю собі дещо той, сива борода його м'якими хвилями спада аж до ніг.. 3-під білих кострубатих Орів, з глибоких заладин визирають добрі, а лукаві очі. . --Майнув довгою бородою, і повіяв від нег тихий вітрець, холодною цівкою вдарив у дерева. 1 враз затремтіло молоде листя, зашамотіло.. Жахнулася сарна й щезла в гущині.. Страх обгорнув зайця, додав ще більшої прудкості його ногам... Сполохались пташки й в одну мить ущухли. Тихо стало в лісі, страх як тихо. Тільки бородатий дідуган Хо, старечо хихикаючи в бороду, стоїть на галяві... - Хе-хе-хе! | чого жахаються, дурні? -- шамкає він беззубим ротом. -- Діда Хо, що свт прозвав страхом? А дід цілком і не страшний... Ось погляньте!.. Жахаються, а не знають, що страх тільки й істніє на світі полохливістю других, що старий Хо розсипав би ся, коли б усе живуще хоч раз зважилося глянути йому в вічі... Ех, коли б... Атим часом страх владно панує на землі, змагається з приязнею, з чесними пориваннями, з обов'язком, ламле життя, безсилими чинить не то поодиноких людей, ба й цілі народи.. Страх! Прищеплений дитині, виплеканий анормальними умовами суспільства, він стає чіпкою пошестю, робиться потугою, що тамує вічний поступ усього живучого...» Це казка М. Коцюбинського «Хо». Та годі-бо, хіба ж це казка? Я знав цю казку з дитинства, але призабув її. Хоч цей Хо, зізнаюся, десь жив у мені, приморожував душу, покашлював там своїм старечим кашлем. | от раптом мене потягло перечитати казку. Прочитавши, я вигукнув: -- Господи! Та це ж про сьогодні! Це ж про нас!!! Живий ХО! І досі живий... Зібрались ми недавно комісією по премії імені одного з борців за незалежну Україну. Секретар комісії показує щойно віддрукований бланк-свідоцтво лауреата премії. Текст, зімітований під козацький скоропис, виконано в якійсь брудній, темнокоричневій барві. Ми заговорили схвально: -- А НІЧОГО. -- Та добре! -- Ага, | головне, ніхто не закине, що кольори національні, -- це сказав один із державних службовців. | раптом один із нас не витримав і зі стогоном вигукнув: -- Та кого ж ми боїмося? Хто над нами стоїть? Хто поводить нашим розумом?! Чого ж ми начетвертому році державності боїмося державних кольорів у почесних грамотах?! А справді, кого ми боїмося? Дідугана Хо. З його моторошною бородою. Так боїмося, що весь час відстаємо від ходу історії, а то й зовсім зникаємо з неї на шлі століття. | почалося це в нас після тієї так званої «переяслівської ради». У 1917 р. історія повернулася лицем до колоніальних народів Російської імперії. Фінляндія, Польща, країни Прибалтики зразу ж добилися незалежності. Наша ж боязка, обережна Центральна Рада насмілилась у Тимчасового уряду попросити аж... автономії та ще права на одного міністра від України в Тимчасовий уряд. Аж наш недруг Ленін покепкував з беззволля, державного інфантилізму Центральної Ради, сказавши, що виходячи з того, що росіяни складали 4376 населення Росії, а українці 17965, то Україна могла б вимагати на 16 міністрів не одного, а б-тьох міністрів од України. Уловивши боязкість Центральної Ради, Тимчасовий уряд відмовив їй і в тому ганебному мінімумі -- одному міністрові, а заодно й у автономії. Коли ж українці нарешті зважилися на незалежність, історія вже пронеслася мимо нас, час згаяли, віЙСЬКО своє розпустили, а потім запросили німецьке військо боронити Україну. Що з цього вийшло, ми знаємо. Бо чужими руками жар не загрібають, чужі руки здатні тільки на одне - спалити наш рідний Дім І вдруге усміхнулася нам доля. Розпалася комуно-радянська імперія, усі республіки вже конституції. А ми що маємо?.. Так, державу, яку визнав весь світ. Тількидивна це держава, якась вона не рідна, чужа наче Україні, байдужа, глуха де найсокровеннішого, до української душі, української мови, української книги, лишила нас без підручників, словників, без української освіти. Ця держава з кожним роком усе агресивніше дивиться на національно свідомих своїх громадян, як на ворогів, а то г прохопиться деінде диким словечком замаскованої мачухи, обізвавши дітей України націонал-фашистами. Іноді складається печальне враження, що цій державі ходить не про Україну, не про буття і добробут її народу, а про сите державне корито, з якого можна безборонно вигрібати лопатою долари мільйонами й мільярдами, пускаючи Україну на посміховище світу старчихоюз простягненою рукою за центами! . А чому так сталося? Бо знову ж ми відстаємо від ходу історії. Коли у своєму сказі Союз дійшов до ГКЧП, наш державний муж перелякався все того ж Хо, від бороди якого раптом повіяло сибірським морозом. Три дні Сидів він безвільно, надіючись на те що якось воно, може, пронесе. Україну готові були тоді здати без бою з її Декларацією про суверенітет! Виручив нас усіх Єльцин. О, тоді и ми ожили! Прийняли Акт про Незалежність. Знову загребли жар чужими руками... Скільки ж можна?! Незалежність України була підтверджена на референдумі голосами понад 9096 громадян. Україну почали визнавати держави світу. Ми ж, аби чого не трапилось, аби той Хо не дихнув на нас сибірським холодом, добровільно поперли в СНГ. Згодилися на продиктовані нам Єльциним «прозорі» кордони, нарублеву зону, єдиний економічний простір тощо. І так би Україні й досі стояли абсолютно розгородженою, без жодного митного посту на північно-східному кордоні, колиб не почала відгороджуватися митницями Росія. Тоді й ми почалинесміливо, з оглядками ставити свої митниці, весьчас виправдуючись перед кимсь, хто стоїть невидимо над нами: «Це не ми перші почали відгороджуватися, це Росія...» А той, що над нашою пригнобленою душею стоїть, покахикує старечим голосом та посміхається в таку страшну сиву бороду. А як було з «рублевою зоною»? Раптом виявилося несподіванкою для уряду, що Росія нас живосилом випхала 3 тієї зони. А в Україні червоні директори, голови колгоспів, державці, нардепи з групи-239 закричали водну шкуру: «відновити рублеву зону»! | знову обезволілі від страху наші державці, замість того, щоб будувати свою фінансову систему, боязко виправдувалися на всіх рівнях усі З роки: «Це не ми вийшли з рублевої зони. Це нас Росія виштовхала. Ми б на таке самі не зважилися». | це -- державці?! Нас на повному історичному ходу викинули з карети, запряженої оспіваною Гоголем Руссю-тройкою, а ми й далі хапаємося за приступці тієї карети, і нас волочить по історії чужа державна воля. У мене таке враження, що й новий Президент, схоже, збирається збудувати в Україні, на території України чужу їй державу, ще одну Російську державу з російською офіційною (тобто державною) мовою, яка вже й зараз додушує так звану «державну» українську мову. А все від того, що над усіма нами, в тім числі й над першими державними особами тяжіє отой клятий дідуган Хо, дихає в потилицю сибірським морозом. Ми були настільки безвільні зі страху, що наш блок національно-демократичних партій ненасмілився навіть висунути свого кандидата в Президенти. Ми не кинулися вибирати кращого з кращих з-поміж себе, національно пробудженого укрінця, а заходилися переконувати виборців оддати пальму першості меншому з двох зол. Дивно, всього ми боїмося, чого ж ми не злякались оцього божевільного вибору? Усе ми робимо в півсили, в півділа Вирішили були влаштувати всенародний суд на КкомУунІСТИЧНОЮ ідеологіІсюЮ, створили Антикомуністичний, антиїмперський блок, потім злякалися, на першому ж «великому зборі» внесли малесеньку зміну в назву блоку всього-навсього ПОМІНЯЛИ МІСЦЯМИ «антикомуністичнимй» і «антиїмперським», стало мають свої незалежні держави, нові називатися м «Антиїмперський, чан рик реч, б 7 обся р . - т о яи-?-- то » - ть Ж РИ ) Р - -- ПРИН у сти Р ; . . "Рг; є -еліду В ст-е"ко о У ТЮ - ь-ниене» г 22 | че ож ьо антикомуністичний блок», |«воріженьки ем які ну ніяк не хочуть згинути, "як роса Н сонці», зрозуміли, що ми бОІМОСЯ їх Так з того «суду», породженого в страхові, нічого в нас і не вийшло. Ми взялися були Рухом та іншими національно-демократичними партіями зібрати З мільйони підписів за достроковим розпуск парламенту | не ДОМОВИЛИСЯ МІЖ партіями про спільні дії. більше ТОГО, МИ, зібравши понад 1 мільйон підписів, раптом знову злякалися; а що, як наступним парламент оберемо ще гірший? | дали відоій, скомпрометували себе, випустили Ініціативу з рук про розпуск Верховної Ради, хоч видно ж було, що така потреба наростає в суспільстві. Коли б Рух, партії демократичного спрямування добилися референдуму, ТО показали б свою силу, морально зломили опір комуністів, добилися б перелому В настроях населення і воно ПІШЛО 6 за Демократами. НІ, ми понадіялися на можливість загребти жар чужими руками. А через якихось півроку по тому жар почали гребти комуністи й обрали парламент, чия комуністична більшість ненавидить Українську державу, її символіку, закони, домагається зняття заборони зі злочинної КПСС-КПУ. За півроку цей парламент не прийняв жодного закону, спрямованого на забезпечення обіцяного поліпшення життя виборців І в результаті-- ЩО Ж ми СЬОГОДНІ маємо? Державну українську мову витіСНЯЮтТЬ З видавництв, з преси, з місцевих радіо и телекомпаній, закриваються по школах українські класи, на підприємствах Олокують виконання Закону про мови, не переходять на українську документацію. У Донбасі комуністи публічно закликають комсомольців нищити українську державну символіку, Луганська, Дніпропетровська облради приймають рішення про надання російській мові статсусу офіційної, у Криму шовіністи б'ють українців за те тільки, що ті заговорять українською мовою. А оця наша держава-мачуха мовчить! Чого вона мовчить? Теж когось боїться? Я думаю, ця мачуха нічого не боїться. Це ми о побоялися зробити справжню національно-демократичну державу (нашим першим особам за З роки таке навіть на думку не спало!) з українського . недоіржавілого уламку радянської імперії, І цей уламок і досі стримить у тілі України. Від нас усіх залежить, як швидко цей уламок переїржавіє, звільнивши місце справжній, рідній державі. Якщо Президент замінятиме в цій яничарській системі іржаві, червоні блоки на наші, українські, підтримаймо його в цій священній реконструкції. Тим же чиновникам-яничарам, які й досі намагаються служити сусідам, добиваються офіційного статусу мові сусідньої держави, давайте нарешті наберемося сміливості й скажемо: забирайте свого троянського коня й їдіть з України в слуги двоголовому орлу, а то й хоч до самого дідька в лакеї. Кордони ж у нас «прозорі», митниця випустить! Гірко про всецедумати. Та годі вдаватися в тугу! Треба працювати. Треба створювати своюдійову, глибоко структуровану від Києва аж до кожного села українську по духу організацію (блок партій, рухів, братств), здатну пробудити творчий потенціал нації і прийти до влади для будівництва справжньої національно-демократичної Української держави. Для цього треба всім національно-демократичним партіям, Народному Руху, товариствам, братствам об'єднатися в українську національну силу, переступивши нарешті через свої вузькопартійні «китайські стіни». Треба збагнути одну істину: сьогодні нам потрібна єдність національнодемократичних сил не менше, ніж у 1918 р. потрібна була українська армія, яку так ; отіОбувся суд хомуноїда,; | у ам не д20 вподоби Захарченка. На замку: - "о ее | --4 че ""б че - - ПР - ти - - ре ті а. - АР -- 77 й - о ж вузі? МІР р - НН 4 ш- Ї Клово ПРО еснваннн ен інаеенннннвннннннняннннстеаннавнннчимнння ШЕ РУК пад громадянська по шція пись | 1/ просоппяни ншкептиютьь примищі Я І я 3 че нь нерозумно довірлива Центральна Рада розпустила, спровокувавши атресію більшовицької Росії. Без такого об'єднанн не врятувати нам Україну я Треба кожному лідеру й лідерчику нарешті позбутися ейфорії, що ми вже маємо повноцінну Незалежність, повноцінн державу. Відродження України, українсько, МОВИ, культури І ДОСІ СТОІТЬ на нулі, більше того, навіть на мінус нулі. Досі ми маємо тільки свою державну символіку, та й ту комуністи і шовіністи заповзялися за вся ціну ліквідувати. Для цих ворогів України ніякі розумні, ніякі наукові докази не є доказами Єдине -- це перемогти їх єдністю, одностайністю Нам три роки морочили голови, ІМІТУвали серйозну діяльність по «розбудові держави» Дорозбудовувалися до того, що прем'єр. міністр раптом публічно, в парламенті розпачливо вигукнув: «Скажіть, яку державу ми будуємо?!» Думаєте, йому сказав Президент чи голова Верховної Ради, що ми будуємо? Ніхто з них ні разу не насмілився сказати, що ми будуємо національно. демократичну державу. За всі три роки перший Президент так г не вимовив щуу єдино потрібних слів, не запалив СУСПІЛЬСТВО цією ідеєю. Замість них ми чули щось таке невиразне, аморфне про «повноцінну, повноправну, демократичну державу» Бачите, яку хоч, тільки, не дай Боже, не національну, бо вимовити це було чомусь страшно першій державній особі. Як страшно було сказати рішуче и недвозначно про єдину державну й офіційну українську мову на території України. Не діждалися ми цього й від нового Президента. Навпаки, повторюсь, у мене є сериозна підозра, що він будує не українську, а російську державу в Україні Так, демократичну, з реформовоною ринковою економікою, тільки не національну, не українську. Наберімося ж мужності визнати це й биймо тривогу, бо знову втратимо уже 5 років, а може, и Україну Ми все сидимо й ждемо, коли ж до нас прийде Вашінгтон «з новим і праведним законом», про прихід Якого так пекельно мріяв Шевченко. А може, станьмо всі гуртом, 52-мільйонно отим Вашінгтоном, поки наші національні партії й рухи знайдуть спільну мову й візьмутися по-справжньому за державотворення? Займімо оборонний рубіж проти яничарів та шовіністів г не допустимо жодної червоної цяточки на наше небесно-пшеничне знамено! Займімо оборонний рубіж і не даймо їм ні словечка змінити в нашій державній Ммолитві-ГіМНІ «Ще не вмерла Україна»! Не даймо супостатам порушити жодного промінчика в нашомутисячолітньому Золотому Тризубі! Займімо оборонний рубіж І відстоюймо єдину державну і офіційну семитисячолітню українську мову. Не даймо ворогам перетворити Україну на двомовного, двоязичного виродка-недоріку! Закарбуймо собі аж в інстинкті самозбереження -- без мови рідної розвіють нас по всьому світу, ЯК попіл, іненадіймося більше на чудо - з цього розвіяного, рознесеного попелу ніколи Вже не постане отой загадковий птах Фенікс - наша Україна! Це мова тримала нас на світі всі ці / тисяч хліборобських і гончарівських (від самого Трипілля) років. Бо тільки по нашій мові розпізнає Бог нашу молитву за Україну. | Подаймо руки назустріч один одному від Заходу і від Сходу, від Півночі і від ПІВДНЯ, ! тоді в нашій соборній Україні «Чорне море ще всміхнеться», «дід-Дніпро зрадіє»! Гляньмо старому Хо в його трьохсотл! очі! Вони в нього дуже добрі. Гляньмо прямо, хай стомлений дідусь Хо нарешті піде на СВІ" заслужений вічний спочинок ТНІ РР 2 ЗВ С РУ САМЕНІТСЯ/ МА | пуб піка" нико ди автором цієї чо Націй сооеційй й ЗАЛ ГО ПРЕ ЧИ Р и про ЗАМ РР

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин