Сторінка · с. 6сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №12 за 1995 рік
Слово Просвіти, №12 за 1995 рік
па они
со за ння й
ИЙ ЧАСІ / ПРОСТОРІ СИЩІ
Розшукати цю розвідкі
г0 до Митай
скороченому вигляді до осля Росі) в п'ятому томі (1876). Опис « Європейської Росіїь
постишного співробітника Б Реклю. скористався в своїй роботи баг
Володимира Антонови
Пчалки, Івана Рудченка, та ба! --
ва,
«ознацомити європейську пу
географію всієї Росії з федерального погляду». Сумлінність ї неос
Публікується вперше у Михайла Драгоманова мета допоміг лист Івана ила Грушевського. В травні 1905 року письменник о зошита 13 статтею «Од Києва до Миколаєва», трізвищ...| завжди нам ез руки Івана Франка під час зустрічі в Києві. Цей «Всесвітньої географії» Елізе Реклю (1530-1905). альти поважного французького видання лише в ду «Росія» під назвою -- «Га чайсе ас Гиз» (Долина
чи України цілком належить перу Драгомано- Крім Нечуя-Левицького, вій атьма іншими джерелами: публікаціями ча, Михайла Максимовича, Панька Куліша, Олени
Аполлона Скальковського, Оле ксандра Чужбинського
навіть власними, як зазначено 8 тидтекстовій бібліографії, рукописними нотатками. Иому здавалось, що то
бліку з Україною й допомогти викласти
яжна знання нашого земляка сам видавець відзначив
нний АР
ов НН п нні ранки аяиь: 0 ЕТО 0 они
ьо» оанананннхх оч рекиннн й ой 0 ти А а тн 0 -- рання
Галичичи.
була щаслива нагода
окремою приміткою. «Працюю сторінці впізнавав цого руку Всі,
ДАРА на ее
о
щлюнь
нний
кий рено : ЕР Й -ь ЕНЕР чи ан ит нні и те пом - - г ес - ес г, нн нн ПАБ оленя - п чн 1 нн па
р
- -
чимад розділом про Росію, я майже на кожи ії; до кого я звертався за порадами і. перелік
агалися допомогти меті. Та свою найглибшу подяку
я хотів би висловити саме ніколи не цурався будь-я 00 вання, абивказати меті найтадититішл що містять сумниавт або т
Київська «Стара грол зразок «Росія з Україною». Але нічого | перекладом «Всесвітньої географії» задумав шому порадили опрацювати тексті Хі стосується самої України. Та ц
Так 1 заліг майже на півтора і томів Елізе Реклю, правдивий ї на сьогодтиі історично-тереконливий нарис
про Україну Михайла Драгоманова. Ми раді, щоб наш читач узнав, якиму
п. Драгоманову за Ого ТЕРНУ. РРО НС Він
кот роботи, жодних досліджеть, всілякого листукерела чи застерегти в1д тит п
джер раць,
ибні тверджеття».
сада» намагалась підготувати й собі КИШЮку на
зо не вийшло. Наприкінці 1876 року за узятися Михайло Павлик Ада
-б аркушів, лиц 5 ба що на 7-8 ркум 12 той, що те, мовляв, може знадобитися більше для
століття у бібліотекат, серед розкішнут
нас колись уявляла Європа 1 світ (за великого обсягу довелось вилучити
Етнографічні землі в нинішній Росії не збігаються з межами водних басейнів і ще набагато менше -- з кордонами губерній, часто накресленими навмання, без розуміння природних умов, або саме з наміром знехтувати національною спорідненістю. Так, якщо взяти українців, підлеглих російській державі, то виявиться, що заселені ними простори не обмежуються лише Подніпров'ям - - вони проникають на захід до Привіслянщини й переступають за Буг, а на сході захоплють значну частину Донеччини; вони перейшли навіть за верхній Дон, а по той бік Азовського моря поширились до Кубані й на Кавказ. Водночас великороси осіли на верхній течії майже всіх Дніпровських приток, а румуни оселилися на понизов'ї Дністра. Таким чином, їм лише в загальному сенсі можна привласнити назву українських річок. Найменування -- Мала Русь або Малоросія, Україна, Руженія - - також мають чисто умовне значення, яке постійно змінюється згідно з мінливістю історичної долі й навіть відповідно з адміністративним поділом. Жодна із цих географічних назв не стосується всього краю, заселеного українським людом, бо ця народність, згуртована віддавна в несталу конфедерацію, ніколи не відзначалася політичною єдністіо, навіть не рахуючи закарпатських русинів, які живуть у межах Угорського королівства; інші українці залишалися з чотирнадцятого століття тривалий час поділеними між двома державами -- Польщею й Литвою. Українці центральних земель, на берегах Дніпра, ледве встигли, в сімнадцятому столітті, здобути собі певну автономію у вигляді вільної козацької громади, як невдовзі стратили
свою самостійність, перекинувшись під опіку Московського царства та ставши завдяки його величезній території переважно Росією. Що ж до населення Київської Русі, то воно відоме ПІД СВОЇМ стародавнім найменуванням -- русинів або русняюкв - лише на його західних кордонах, там, де етнографічні відміни ще дужче посилювались різницею релігійних вірувань. Коли вперше
щ нене ПЕР РН п-.з ПЕРЕ ра р
економічно-гсографічну частину публікації).
нн
о нако ню ЖЕ СР ЕЕ
з'явилосяїм'я Малої Росії у візантійських хроніках наприкінці тринадцятого століття, його прикладали до Галичини й Волині; потім воно стало назвою країни на середньому Дніпрі, тобто Київщини, що, таким чином, відрізнялася від великого Московського князівства, в столиці якого Москві перебував першосвятитель російської церкви -- митрополит, що переніс туди свій престол у ХУЇ столітті. Така ж назва України, тобто «окраїни» або «прикордонної землі», що відповідала західно-європейським «марзіям» або «маркалі», не переставала зміщуватися у зв'язку з усіма змінами кордонів. Спершу її вживали на означення Поділля, на відміну від Галицької Русі, до якої вона належала, потім, коли басейн Дніпра потрапив під владу Литви, ім'я України було привласнене її південним провінціям, між Дніпром та Бугом. У Речі Посполитій Україною називали здебільшого країну запорозьких козаків. Але й Велика Росія мала свої прикордонні володіння, свої «окраїни» або «україни», на одному з яких у сімнадцятому столітті виникли малоросійські поселення або слободи (так звана Слобідська Україна), поділені нині між Харківською, Курською та Воронезькою губерніями. Як тільки заселяли якусь землю, тільки-но виростали на ній міста, й мешканці влаштовували там мирні, хоча й уже менш самостійні громади, ці краї переставали бути «україною», але скрізь, де оселявся «малорос», порівняно вільний, він приносив із собою й назву «україни» на землю, куди иого мидала доля.
Українці, або малоросіяни, зливаються невідчутними переходами з білорусами на ПІВНОЧІ, а по той бік Карпат - - із словаками; але вони чітко відокремлюються від поляків на заході й од великоросів на сході, змішування між українцями й великоросами дуже не значне. Навіть із «Фізичного погляду ці дві народності різко відмінні МІЖ собою. В українців голова значно ширша й коротша, аніж у росіян, а потилична частина черепа п них більш плеската (середній показник черепа р галичан, за Маєром ї Копи рницьким, 84.1); вони
- нє он Ні тчр не нена нн на п. - и ни
ОбІЛЬьШІ
Микола ШУДРЯ
дуже короткоголові (борахщщефали). Майже в полони з них темнорусе волосся и карі очі; беручи загалом, українці -- народ високий на зріст (середня висота галичан -- 164 см, 5 1/2 футів). засвідчують виміри серед переважно з них
як статистичні новобранців, гренадерів, завдяки
також кавалеристів - - завдяки довжині їхніх ніг
щІхній постаті та зросту а
зате вони не мають такої мускульної сили, як
великороси. В українці й росіяни живуть у безпосередньому сусідстві одне без проміжного
деяких повітах, дез одним, помітити фізичну перевагу перших стосовно зросту й гарної зовнішності вирізняються граційною ходою, голубливим пог-
населення.
Малоросійські жінки
лядом, приємним голосом; у них також набагато
краще вбрання, схоже на одяг волоських і
трансільванських румунок Гаптування червоними й синіми нитками, яке оздоблює сорочки, юопки, фартушини розмаїтими фігурами: косокутниками 1 хрестиками,
шашечницями ий
грикутниками, галузками, поєднуються якнайдивовижніше, щоправда, за стародавніми правилами, але з деякоїо вільністю, що завжди дозволяє розміщувати прикраси аби вони пасували до загального вигляду, та рис обличчя особи. Нарешті, українки тримають свої хати в
гак,
більшій чистоті й охайності, аніж жінки-росіянки, хоча й скромне їхнє житло -- мазанки із глини, вкриті соломою й побілені вапном.
Було б надзвичайною сміливістіо висловлювати якусь узагальнену думку про всю народність, бо змішування слов'ян, як між собою, так і з первісним населенням, витворило величезну розматтість типів: але в цілому мабуть, можна вказати на ту відмінність, що українці переважають великоросів природним насмішкуватістю, тіронісю, жвавістю й, водночас, стриманістіо; вони не вдаються до перебільшень, які подибуються у творах народної, російської або фінської, поези, проте ім не притаманний розрахунок великороса; вони менш згуртовані між собою; не такі на полегливі в досягненні мети, швидше зупиняються на півдорозі й не вміють так добре боротися з несп риятливми обставина"
ми, вдачею вони значно обда рованіит, але менш заповзяті
розумом,
Виступаючи вічними суперниками, українці й росіяни називають одне одного глузли" вими прізвиськами: великорос наділив малороса СЛИиИчКкоОї хХоОхол. через жмут чуба (оселедець), який колись залишали на голові й закладали 3 зухо, в свою чергу українець прозвав росіянина: або «москаля», -- кацапом, тобто цапом, за довгу бороду, якою він любив похизуватися. Звичайно. 4 прізвиська грунтуються лише на зовнішніх
зІдмаінах, але під цими химерними назвами люд
двох націона льностей виступають У противаз!
яка ІСНУЄ МІЖ народними звичаями 1 адачами.
Висвітлюючи питання про походженні
українського народу, нас амперед завпважимо, що за
теперішнього тільки
стану можливі
або мені
вірогідні адогади
і і. «Р З у спорідненості або прямої чи посердне? спадкоємності,
| | зянімії яка пов'язує українців 13 давн!
Р » . Р зії
набирають
можна--
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
