Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

Б ЕСЕ ПЕС шиті У вит |ЯДІ ЧОДрОЇ ! і КІ ї "4 чнарядь із каменю і кістки. мушлів часів могили кам'яної доби розкопатн на околиці Острога на Волині. ЗОВСІМ НО СХОЖІ поряд 1аз кістками МОамонмтіп | Леденіння упстять у собі скелети. на слов ЯнськІі, від яких вони ООмяться особливо ДОВГОЮ | ор'де| У Чо)ГобьовіГо) То) Го о! ї4акКОЖж голІнНКОВИМИ КІС гами нутими у сплІОЩеними й вигшаблі це -- певне, доволі близька до тієї. Європи в вигляді первісна раса, яка жила на заході епоху дольментв. Але за цими поршими, иамидавнашими, могилами почали розкопувати числент кургани, розкидані по всій краї. Вже зникло тисячі цих могильних насипів: одні з них 77 У Містах і селах стали матеріалом для спорудження великих будівель або укріплень; інші, на полях, використали для поліпшення грунту на довколиштх полях; деякі, незначних розмірів, зоран плугами; а втім, у багатьох місцях, особливо на вододілах між річками їх і досі ще така калькість, що вважаються за панівну рису краю, 00 для курганів завжди обирали місце, видне здалеку, - - високі круті береги річок, верхів'я природних пагорбів, миси, що виступають далеко в море. Проте долина Дніпра становить виняток у цьому відношенні ми бачимо тут довжелезні низки пагороїв, розташованих якраз біля підніжжя високих берегів. Найвидатніші могильні кургани упстяться на землях, сусідніх із Дніпровськими порогами, особливо на захід од них: це - - могили царських скіфів», чиї поховальні обряди описав Геродот; усі ці могили мають із північного боку значно стрімкіший схил, аніж з інших боків, 1 багато з них обкладені плитами; між ними буваготь навіть такі, що сполучені між собою алеями із складених каменів, які привозили з дуже віддалених Грапляються кургани (як, скажімо, поблизу Фастіва на Київщині), що мають до 90 сажнів в окружності й височать серед МІСцЦь інших, менших, пагоробів, мов царі, оточені своїм двором. На багатьох могилах стояли незграбно витесані статуї, вяких пізніші покоління вбачали подобизну старих жінок, звідки й пішла назва кам'яна баба. надана цим загадковим бовванам;: радше скидаються на монгольський, аніж слов янський тип; може, це Ті на думку загалу, вони степові скульптури, з якими Марцелін порівнює гуннів жінок руки складені на грудях. Але нині вже не зустрінеш курганів із вершиною, увінченою такою постаттю -- майже всі кам'яні баби були потрощені або перенесені в ІНШІ щоб стати межовими знаками або прикрасами в садах. Якщо вірити місцевому переказові, баба -- міцно стояла на горі, вросла в землю, й потрібно було не менше десяти воїнів, здавалося, пересувалася, аби дістатись на могильний нагорб, звідки їі забрали. Селяни шанують, як святиню, ці кам'яні витвори: матері підносять до них дітей, майже у всіх МІСЦЯ, щоб поставити на місце: вона сама що хворіють на пропасницю, стають перед бовваном навколюшжки, шанобливо цілують його та дарують йому хліб 1 дрібні монети Багато тисяч могильних курганів України було вже розкопано, 1 ІХНІ 1 аємниці, вІДКрИТІ СВІТОВІ, дали змогу бодай почасти, в думках, відновити давно зниклі покоління з їхніми реліпиними звищіхнім побутом, обрядами й ремеслами послідоОвВНнО чаями Між цими пам'ятниками прочитується» кожна доба цивілізації: кам'яна, залізна. Деякі могили належать до часів. | буваготь такі, що їх, Ооронзова, порівняно нових очевидячки, насипано після запровадження християнства в країт, як це засвідчують предмети візантиського чи руського п. ходження, виявлені в курганах, інші містять у с обі одночасно старо- ЖИтТНнОоСТ. належать до трьох періодів: кам'яного. Ооронзового | ЗАЛІЗНОГО Бага то по горбів що переховутої ь лише скелети коней Нарешті, виявлено чимало й таких, де нічого нема -- Ні кастоОк н. зброї Визначною епохою мистецтва у справі поховання слід вважати скіфську цивілізацію. Розкопи. проведені з делісих могилах на ПІВДНІ, іншим, в Олександропільському повіті, на захід ОД Катеринослава, довели, шо міІЖ південний - ця 00 У 094 Дні с-г о п НЕНЬ НА рН - с- -- У ЧАСІ І ПРОСТОРІ СУИЩІ «сстафи» тих часів перебували в тісних стосунках іа греками й купували в них найдорожчі промислові й мистецькі речі: зороо, різьолений посуд, коштовнт оздоби. Але порядіз цими предметами, чисто елінськими, в курганах знаходять також зброю 1 знаряддя з бронзи, які стверджують той факт, що грецька освіченість, проникаючи в той край, зустріла там азіатську цивілізацію зовсім іншого кшталту. Мегалітичні могили, розміщені між Дністром ї Дніпром, на північ від Одеси, також належать до іншої культурної епохи або й до іншої релігії. З усіх цих народів, чиї кістки сховано під насипами землі, одні швидко зникали, як завойвники 1 втікачі, інші, навпаки, надовго затримувалися в країні й, без сумніву незначна домішка крові збереглася в нинішньому населенні України. В дев'ятому столітті лІОдДНІСТтТЬьЬ південної, чорноморської, спадистості, між Дніпром та Дунаєм 1 переважно на берегах Дністра, складалася із слов'ян-улучів (угличів) 1 тиверців. Але ці слов'яни перебували на шляху угрів (уторців), печенігів, куманів і зіткнення цих народів відТтіснилоО їх на північ: в епоху з десятого до дванадцятого століть річка Рось, -- мо:упИивО «річка Русі або Росів», правила кордоном між руськими Київщини та південними кочівниками, Багато поселень тіорського племені, -- тюрки, берендеї, «чорношапочники» або кара-калпаки, осіли на півдні від цієї) річки. Згодом татари оселилися біля Канева та на значних теренах усієї Київської Русі; гадають навіть, що Бердичев із самого початку був татарською колонією. Безперечно, ці прибульці в багатьох місцях змішувалися із слов'янами, доказом чого, між іншим, може бути те, що люди, яких литовський князь Ольгерд витіснив із Поділля в 1366 році, були татари, що розмовляли руською мовою. На всьому південному заході України можна зустріти безліч назв, які нагадують про перебування в краю мусульманських переселенців. У наші дні українці -- майже викліочно хлібороби й ліоди як найспокійнішої вдачі. Але колись, упродовж багатьох століть, війна була постійним явищем на рівнинах, де протікає Дніпро, и жителі завжди мали бути напоготові або до битви, або до втечі. Могутня річка, яка нині мирно несе свої води серед просторів, заселених людьми однієї народності й однієї мови, -- це одиніз тих потоків, які відігравали найважливішу роль в істори народів та за береги яких особливо вперто замагалися ворожі племена. Після захоплення Криму турками в 1475 році татари стали постачати живий товар для гаремів і каторжних робіт у Стамбулі, й невдовзі південні землі слов'янської держави перетворилися на арену для полювання за невільниками. Мусульманські хижаки, задумулочи наскоки, завжди збиралися взимку поблизу Перекопського насипу; до того ж, кожен із них приводивіз собою дво-трьох коней для майбутніх Оранців 1 сподіваної здобичі; звідки вони вирушалив похід величезним полчищем, часом у кількості ипстлесяти чи вісьмидесяти тисяч душ, переходили за Дніпро, зненацька налітали на будь-яку заселену місцевість, грабували села, хутори, панські замки и забирали в полон усіх жителів; потім, скоріше, ніж устигали скликати військо для відсічі наскоку, завзяті вершники вже були безпечні в своїх степах, по той бік Дніпра. Для боротьби з татаро-монгольськими загонами грабіжників виходили такі ж бойові дружини, створені з християн, що хотіли зажити слави під іменем козаків. Це назва безумовно не слов'янського кореня; вона, найитмовірніше, турецького походження. На думку одних, це слово в перекладі означає «вільна ліодина» 1 заховалося в терміні «киргиз-кайсак»; за міркуванням інших, значення виводять із найменування одного кавказького пленемі («касоги») тощо. В Орді укозаками» називали найнижчий клас війська Головну масу козацької армії складали незалежні ліоди, які шукали вільного способу життя та простору для своєї! відваги на кордонах, за які між собого змагалися християни й магометяни, -- -о Р ца РО б із рибалок, що ховалися під високими лісистими берегами Дніпра, із хоробрих торгівців, які блукали з караванами в безмежних степах. Крім того, польські й литовсько-руські пани, що перебували в середовищі цього прикордонного воїнства Й виховані більш чи менш під впливом лицарських дей Заходу, витворили з козаків щось на взірець «українських рицарів». Один із перших таких осередків опору виник поблизу Переяслава (на березі великого коліна Дніпра), захищеного Зі східного й північного боку болотами, лісами, річковими заплавами. Канів і Чигирин також належать до міст, чит імена якнайчастіше згадуються в ранні часи козацтва; але найбільша слава дісталася Черкасам, як осередкові низових козаків, або рибалок, торгівців і «городових козаків», тобто вже заселених земель на середній течії Дніпра. Ім'я «Черкаси» стало для татар і московитів національною назвою в значенні українців, і її й понині вживають на півдні Великоросії. Наприкінці ХУЇ століття, в добу великої боротьби між поляками й українцями, козаки перенесли далі, на південь, свої основні статегічні позиції й розташували свій український стан нижче Самарського гирла) «а. "'Зинних, вкритих густим високим очеретом, островах Дніпра, серед порогів, на скелястих берегах ріки: звідки й виникла назва «запорожці» й «Запорожжя»; отут же, подвійно захищені бескидами й болотами цієї частини Дніпра,відгороджені, крім того, глибокими, під доброю охороною, окопами, вони могли сміливо викликати на бій татарських хижаків і почали відповідати їм такими ж наскоками то на Крим, то на береги Чорного моря чи Азова. Живучи за рахунок риболовлі, полювання та війни, ця християнська вольниця незабаром змусила трястися від страху мусульманських розбишак. Необмежена воля козаків принаджувала до них масу селян, яка постійно збільшувалася й тікала від кріпацької залежності. У ХУПІ столітті їхні лави складалися принаймні із «ста двадцяти тисяч душі, звичних до війни» (Боплан). Вони випливали своїми легкими човнами, що їх називали «чайками» в Чорне море і шарпали турецькі береги; найвідважніші перепливали навіть море і підпалили Синоп на малоазійському березі, а під час однієї з морських експедицій, в 1624 році, вони підступили до самісінького Константинополя 1 зруйнували його передмістя. Укріплена сторожова варта стояла на певній відстані на всьому Дніпровському пониззі, між Бутомі Азовським морем, а десь посередині цих володінь із мінливими кордонами містився їхній головний притулок, що мав вигляд укріпленого табору й називався «Січчю». Перша така Січ, за словами літопису, була заснована козаками в ХУІТ столітті на острові Хортиці, -- раніше Хорстич, -- посеред Дніпровських порогів, поблизу того місця, де печеніги 972 року відтяли голову великому князеві Святославу, цьому завзятому козакові давніх часів, 1 зробили з його черепа чашу для своїх бенкетувань. Але незабаром по тому нове козацьке пристанище стало існувати далі на південь, на одному з островів Великого Лугу, біля злиття Дніпра із Чортомликом, та на протилежному півострові. Ця Стара Січ, що протрималася до 1709 року, була згодом замінена іншими, таком розташованими поблизу лабіринту Дніпровських островів, де турецькі човни, переслідуючи запорозьких сміливців, збивалися з дороги серед численних допливів між островами й часто втрачали всіх своїх веслярів: їх діставали влучні кулі невидимих ворогів, схованих у густих очеретах. Козаків не назвеш окремою родиною, яка б мовоючи походженням суттєво відрізнялася від інших слов'яніз більш або менш змішаних жителів рівнин; якщо вони мали відмінність од своїх одноплемівців, то не в крові, ав набутих у спадок рисах, які складалися в них під впливом звичаїв мандрівного життя і почуття гордої незалежності, В усі часи українські козаки записували до свого - товариства, або військового братства, лише людей, які вміли хреститися по-їхньому, тобто і

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин