Сторінка · с. 8сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №12 за 1995 рік
Слово Просвіти, №12 за 1995 рік
ЛНУ" з оці оон чи" а ' нитці су ЗЙЖНІЙЬ Й 090 - і . - тей зга т
тю з -- - - з ДО п т щі і-й зано нини по пяб- : Р |
РР РР ік ло ПИЙ
оо і ие Р и РН
ьо - ч- - Чо ч - зно що ;
отже, всі східні слов'яни м вступний іспит. Вип міста Черкаси черкесів дало привід про східне походженн
Що стосується їхньої назви, то вона справді татарська, Й печенізьш, й хазарські елементи безсумнівно побутували серед пращурів козаків, цих захисників християн; але це змішування, а особливо з племенем кара-калпаків, або ччорношапошників», яких у літописах називають черкесами, виникло десь набагато раніше утворення козацьких громад.
Запорожці, цей ава нгард українського козацтва, згодом стали мирними хліборобами, й досі привласнюють собі титул «добрих коазків». Організовані в курені, тобто військові товариства, які живуть спільного працею, мали спільне «курінне» майно, обідали за одним столом і підлягали тільки обраним із свого середовища начальникам, курінним отаманам або «батька м», і щорічні збори, які скликали членів усіх громад, вибирали спільну раду або сейм («куш»), який був виразником волі всього «низового товариства». Це козацьке віче або рада розподіляла за жеребком річки, звілим» харчувалися всі запорожці та здобугали засоби для торгового обміну; водночас рада настановляла нового кошового отамана та іншу військову старшину, яку складали обозний суддя, писар, осавул, хорунжий, полковни ки, для
порядкування справами війська та розгляду спорів між козаками: пригорща пилюки, висипана цим виборним чинам на голову, мала завжди нагадувати їм, що вони -небільше як слуги товариства. Для військових походів козаки призначали вільними голосами диктатора, якого називали «гетьманом»; це слово німецького походження: Наипрітап (вища людина). Влада цього вибраного маршала була надзвичайно велика, втім, завжди узгоджувалася з усталеним звичаєм: гетьман міг покарати винних; відтяти голову й навіть посадити на пакіл, але тільки після того, як спитає думку у своєї військової ради. Під час походів кожного п'яницю виганяли з війська; вживати горілку в козаків було заборонено. Слово, виголошене або схвалене всіма, ставало для них законом, і кожна, навіть незначна група, що складала громаду, змушувала поважати себе. Хто порушував те слово, той мав у своїх товаришах справедливих суддів, навіть у степах, далеко від усього товариства. «Там, де лише три козаки, -- казав гетьман Хмельницький, той, хто скоїть злочин, буде осуджений двома іншими». Під час своїх степових походів козаки ставали таборами з возів «рухомими фортецями», які були ними запозичені, разом із назвою, у чехів Жижки і які вони в битвах використовували для наскоку на ворога, щоб розірвати його лави. «Козаки, -- свідчить Боплан у своєму «Описі України», -- долають степи таборами чи караванами, тобто між двома рядами возів, що замикаються попереду й позаду 8 або 10 підводами; самі ж із стрілами, пищалями и косами рухаються серед табору; довкола нього їдуть досвідчені верхівці. Крім того, вони висилають у всі чотири боки по одному козакові для спостереження. Як тільки виткнеться ворог, сторожа подає знак, 1 табір зупиняється». Вільні у своїх військових пригодах, так би мовити, володарі простору, запорожці були майже не вловимі: коли їхні сплетені із хмизу курені перетворювалися на попіл, або їхні легкі човни «чайки» гинули у водах Чорного моря, вони хутко оговтувалися після втрат, залучаючи до свого середовища нових прибульців, які стікалися звідусюд. Запорозьких «братчиків» єднали в одну родину,в одну спілку загальна небезпека й ліобов до степу, де вони гасали на своїх прудких кониках, «Хто за віру християнську хоче бути посадженим на пакіл, бути колесованим, четвертованим, хто ладен стерпіти всі кари, кому не страшна смерть, той хай вирушає за нами!» -- такі були заклики запорозьких отаманів. Але звиклі дивитися на
я козаків.
т пе т нн п
п
"магометян і язичників; огли витримати цей адкова подібність козацького З назвою кавказького племені Цілком помилково думати
себе як на захисників християнської віри, вони прагнули стати й охоронцями їхньої «матері», малоросійської України та волі народу. Такого великою була любов козаків до рідного краю 1 вони, залишаючи Стару січ, несли із собою грудочки землі, що були їм на чужині за символ вітчизни. Якщо запорожці ги нули під час морського плавання, то сповідалися перед «синім морем»
Усі землі вздовж південного кордону між слов'янами й татарами або турками були захоплені козаками, й ця «прикордонна країна», Україна-то розширялася, то звужувалася, зважаючи на мінливість ВвіЙНИ Та плину воєнної колонізації Велика частина простору, що лежала між чорноземними рівнинами й морським побережжям, зрештою стала пустелею, яку перетинали хіба що втікачі. З 1667-го по 1687 рік за умовою ці землі площею майже 45 тисяч квадратних верств, які лежали між Дніпром, Тясмином, Дністромі витоками Їнгулу та Інгульця, мали залишатися безлюдними, щоб правити кордоном між двома християнськими країнами слов'янської Європи та мусульманською державою. Тоді як іспанці й португальці вже загарбували Америку й острови Вест-Індії, південнийй степ ще очікував нових
. ри зве, .- «ла «Ро
Проф. М Драгоманов (1841-1895)
мешканців після цілковитого спустошення, скоєного мусульманами та християнами. Заселення, що стільки разів починалось із часів «царських скіфів», здійснювалося двічі - - вперше після турецьких нападів наприкінці ХУ століття; вдруге -- після розподілу степів'Між Польщею, Московською державою! Гуреччиною. Щоразу колонізація складалася з двох різних елементів: вільних козаків і панських поселенців. Польська шляхта, яка дістала величезні володіння на цих пустельних просторах, налягала заселити їх будь-ким, обіцяючи селянам, які погодилися обживати ці страшні місця, цілковиті пільги від будь-яких податків і повинностей, безкарність за скоєний злочин або провину. Граф Замойський запрошував усіх, навіть батьковбивців чи «людей, звинувачених у вбивстві свого пана», і цей заклик було почуто. Принаджувані волею на землі, які, до того ж, славилися своєю родючістіо и мали певний час належати тим, хто їх доглядав, закріпачені селяни литовських місцевостей кинулися туди десятками й сотнями тисяч; міста, містечка й села засновувалися на берегах усіх річок 1 струмків, на дні ярів у кожній 13 цих величезних феодальних концесій; степи щвидко перетворилися на урожайн поля, так само як через два століття по тому «прерії» Далекого заходу Північної Америки стали ріллею. Воля зробила це диво раптового заслення колишніх пустель, та коли поміщики зажадали відібрати свої землі, знову матита селян кріпаків та віддати їх на поталу жидам-лихварям, то вони зіткнулися
тво па - - р ній ПРЕ ЕЕ РЕ я РР ан їі рве ії рани - "ЧДРРчнне зай ри -
з лодьми, що обстоювали авання колака й хотіли
"Сново ПРОСВІТ
залишитися вільними. Ці спроби порабув іння. сполучені з реліпиними переслідуваннями, стали наслідКОмМ ТОГО, ЩО ПІСЛЯ КІЛЬКОХ бунтів | повстань, була зруйнована сама Польська держава В 1649 році більша частина українців, під провогетьмана
дом Богдана
Хмельницького, втигла добитися визнання авто-
запорозького
номії малоросійського управління; отім 1654 року гетьманство відсахнулося од Польщі й прихилилося під заступництво Москви, за Переясла вською угодою Цю воло терпіли недовго; МОСКОВСЬКІ бояри скаржилися, що їхні кріпаки тікали, пшукаючи захисту на Україні, воєводи часто перебували в сутичках із міщуками, а Петро І вимагав, щоб запорожці, які гостинно зустрічали вихідців |з Дону, видавали їх. Українські козаки стояли на перешкоді російській централізації, і їхній давній лад було знищено За Петра Ї тисячі козаків загинуло на «канальських» роботах під час спорудження Ладозького каналу; потім Катерина П зовсім скасувала малоросійське гетьманство в 1765 році, а через десять років по тому Січ захопив російський загін, 1 запорозьке військо перестало існувати. Ті козаки, що хотіли залишитися на волі, змушені були вирушати за Дунай, до турків, своїх споконвічних ворогів. 1775 року, коли останню Запорозьку Січ, розташовану на нижньому Дніпрі, зруйнував генерал Текелія. козаків «вольних земель» налічувалося 13 тисяч із яких майже 1200 перебувало на самій Січі; десь 60 тисяч козаків і селян-утікачів мешкало на прилеглих теренах, у хуторах, що їм надали у володіння козацькі громади
Деякі риси колишньої козацької вдачі, звісно. політичні і в сучасних українців. Селянські бунти найчастіше спалахували саме на берегах Дніпра, в тих місцевостях, де оселялися войовничі! козацькі товариства; та й у всій Молоросії дивна вірність громаді збереглася й досі, незважаючи на політичні зрушення. «Громада -- то великий чоловік», свідчить українське прислів'я. Малорос сьогодні трохи схожий на колишнього кочівника: він без вагання переселяється на нові місця, хоча и не має колонізаційного хисту великороса. Навіть побутує прислів'я, що його часто виправдовує дійсність: в ній висловлена пристрасть до мандрів, яка викликана заліобленістю у вільне життя «Хоч гірше, аби інше». В 1856 році на Україні полинула чутка, нібито князь Костянтин поїхав до Бісової Арабії (Бессарабії); інші подейкували -- до Криму, і що там він сидить у червоному наметі 1 пропонує землю й волю всім справжнім українцям; але кріпаки мають прибути до нього саме цього року, 00 згодом буде пізно. І ось цілі оселі зненацька зірвалися з місць, не тому щоб виступити проти поміщиків, а щоб податися з богом у світ-за-очі. В деяких селах, особливо в Олександрівському повіті, селяни за кілька карбованців спродали своє майно лихварям, залишили рідні вогні, та вирушили в дорогу. Дуже вдячні вам за хліб, за сіль, - - казали вони на прощання господарям, -- але ми не хочемо більше бути панськими
Козак-воїн живе нині тільки в легендах 1 в народних піснях, так само й чумак, другий самобутній тип привільної України, має невдовзі зникнути разом 3Іі своїм ремеслом залізниці, пароплави, потроху витісняють його; вони вже змусили візниць змінити принмоми чумакуваннлі таким чином, позбавили їх колишнього образу, одначе чумак ще змагається із залізницею 3 дивовижним завзяттям. Сидячи в стрімкому поїзді пасажири часто бачать на узбічч ях шляхів довп мерелиці ЗОЗІВІ ЛІЮОДеЙу вишиваних « орочкаах забруднених дьогтем шароварах із довгими чУПО ринами-оселедцями: це -- валки чумаків. Вони
перевозять доручені ім товари по Одесинетільки
| за набагато ЦеТЛевПЦту плату а шмиоішвидшює, амінь залізницею, хоча ця подорож аз берегів Джтпра до Чорного моря триває кілька тижнів У давнину чумак був герос м, лк 1 запорожець щоо привесгім сіль ТУ риоу з морських поб роЖ, 19 криму лою Дону, пому ДОВОДИЛОСЯ ЧЯаЗНАТИ ВСІЛЯКОЇ! НООСчИк
вус хіба істо ле з печ: жиг дає даві Мал пер! глис бага
Н О СТ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
