Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

Слово Просвіти, №12 за 1995 рік

И ЧАСІ І ПРОСТОРІ СУЩІ ки Та ЗЛИГОДдНІВ Після довгих мандрів курною іпникою, через пересохлі або розмиті в повінь пічки під поекельним сонцем і зливою або в снігову хуртовину він зустрічався віч-на-віч І13 грабіжниками для хо пропуск не був до- «татньою підставою. Розбишаки могли чигати на нього 32 напважчих переходів, поміщики орали з нього непомірні хабарі, а все життя минало в посттиному русі попереду своєї валки; в гурті Зі своїм нерозлучним товаришем -- півнем, що гидів на першому возі; він заміняв йому годинника вигукуючи щоранку час від'їзду. Якщо смерть заставала чумака в дорозі, то над його похованцям насипали маленький горбик. І ще в минулому столітті поряд із небіжчиком клали пляшку горілки, яка підтримувала його сили під час останньої подорожі Пісні вільного козака, спів чумака, що у вічних мандрах, залишались у пам'яті українського народу: кобзар чи оандурист, який співає в супроводі гвоєї великої лютні, що 1ї називають кобзою або бандурою, та лірник, який грає не на лірі, а на інструменті на зразок стародавньої «рилі», й понині ще переповідає співучим голосом вірші, які вперше пролунали серед привільного степу Деякі з пісень, які виконують українські рапсоди на ярмарках, мають історичне походження, але крім відомих усім пісень, бувають і такі, що за натхненням думки, за силою вираження та багатством подробиць, скидаються на якісь уривки з епопей; на жаль ці билини вже зрідка почуєш 1з вуст народу й, напевне, їх незабаром можна буде хіба що прочитати в літературі. Це -- думи, історичні оповіді, які яскраво змальовують минуле з усіма сподіваннями й жахами, радощами и печалями, почуттями й пристрастями, які бентежили людей тієї доби; слухаючи думи, українцеві здається, що він переноситься мріями в славну давнину, живе життям своїх пращурів-козакнів. Мало існує мов, які творять народну поезію, що переважала б українські уми за силою слова 1 глибиною почуття А їхні пісні кохання -- як багато вних ніжності й мужності, запалу і скромності! Серед тисяч цих пісень майже немає таких, дебслова могли образити сором'язливість дівчини, алечимало тих, що викликають сльозина п очах, бо вони наскрізь проникнуті тихим сумом, меланхолійним настроєм: це -- пісні народу, якому випало багато й довго страждати, але який уміє милуватися спогляданням своєї безталанної долі Проте зібрання історичних пісень, здійснене різними дослідниками з початку нинішнього століття, містить у собі кілька пісень, що дихають ГНІВОМ І докором Така, скажімо, «Шсеня про правду», суть якої запозичено із псалмів: «Правда нині у панській в'язниці, анеправда невимущено СИДИТЬ із панами в розкішній СВІТЛИЦІ» -- «Справедливість потоптана панами, а несправед- ливості підливають меду в чашу.» -- «0 наша мати, наша мати з орлиними крилами, -- де тебе знайти?» Українські народні пісні й думи, автори яких невідомі та які передають кобзарі (переважно старі сліпці, як і рапсоди давньої Елади, що виконували гомеровські пісні) від покоління до покоління, навчаючи інших бандуристів, уже сама собою складають дуже коштовну літературу, але Ці твор народної музи -- неєдиний скарб України, Чия мова ніколи не переставала бути літературною Навіть гад церковно-слов'янською, яка була писемною мовою давньої Русі зчасу запровадження християнства, неважко розпізнати українські звороти в перших пам'ятках руської літератури, як «Повість минулих літ» літописця Нестора та "Слово о полку Ігоревім», волинська хроніка, найпоетичніша серед усіх літописів, мають чисто Українські риси. Але особливо 1з ХУІЇ століття, відтоді як «звичайна» або «козацька-руська» мова, ВіДдЧчИЩена від «болгарських» чи церковних форм, стала вільною, вона мала важливе літературне значення для політичної й релігійної полеміки, повістей, драми й перекладів Наприкінці жу СТОЛІТТЯ ПОДІЛ України, велика еміграція ос віЧених ий ля й и ж -- РЕ щи ліодей до Москви й Петербурга, потім, 1з тонця вісімнадцятого, заборона на родної мови в школах -г усе це затримувало український лтера гуриний розвій, але він знову ожив, завдяки постам. 1 романстам, які тепер користуються ЧИСТОГО домішки українського МОВОЇІО без церковнослов'янської чи польської. Одиніз таких письменників великий поет Тарас Шевченко, колишній кріпак 1 солдат, нещасливець, ЧИ! писні оповідають про злигодні його народу и провщщають йому майбутню «правду» й «волю» Українці тямковиті й надзвичайно допитливі статистика доводить, що популярні наукові праців них поширюються швидше, ніж у великоросів Колись Московська держава мала своїх викладачів із Малоросії й навіть із Білорусії, у ХУЇ та ХУП століттях існували академії в Острозі (на Волині), в Києві, в Чернігові, тоді як Велика Росія не відкрила ще жодного вищого закладу, навіть у 1658 році, під час підписання в Гадячі угоди, козаки висували однією з умов возз'єднання Малоросії з Польщею заснування двох університетів, які б користувалися такими ж привілеями, що й Краківський університет; далі, застерігали за собою право мати нові гімназії та свободу друку. Нині ж ці українські землі, де в давнину освіта була в такій почесті, посідають останнє місце за рівнем розвитку народної освіти; вони мають найменше шкіл 1 учнів порівняно з кількістю мешканців .. Після відтинку в сто літ, число початкових шкіл зменшилося більше ніж на половину в колишній козацькій Україні, так, наприклад, на території Чернігівського козацького полку в 1748 році існувало 143 школи, а в 1775-му на тому ж терені їх налічувалося лише 52, Цей гідний співчуття контраст між минулим 1 сучасним слід приписати, головним чином, вживанню у школах мови, чужої дітям. Система централізації не дала спокою й місцевій мові. Літературні спроби, які б могли змусити цінувати її, чого вона заслуговує, жорстоко були приборкані. Цензура не дозволяла жодних періодичних видань українською мовою, забороняла навіть перекладати релігійні й наукові праці, влаштовувати театральні вистави й читати привселюдні лекції цією мовою; навіть тексти музичних творів цензура очищувала від малоросійських слів. Можна думати, що мали на ометі довести народ до того, щоб він із зневагою - Гру па болгарських громадських діячів біля могили М.Драгоманова. -. --'о а дн пе о ні і - нн ще ставився до рідної мови, дивився на не!, як на прос го народне наріччя 1 мав за честь вживати лише слова, такби мовити, затавровані казенним штемпелем. Без сумніву, цей захід, однак, не міг увінчатися успіхом, бо так розмовляє двадцять мільйонів українців, із яких 3 000 000 живуть поза межами Російської імперії, в Галичині, на Буковині та в Австро-Угорщині. Малоросійська мова має навіть чотири кафедри у Львівському університеті, там перекладають цією мовою Байрона, Шеллі твори інших сучасних письменників свропейської літератури, і дванадцять періодичних видань, -- це ще дуже мало для цілої нації -- виходять по-українськи в Галичині й на Буковині. Чи можна розірвати зв'язки, які єднають людей однією й тією ж мовою по той | сей бік політичного кордону? Нині найчистішою українською мовою вважають ту, що нею розмовляють у Полтавській, Катеринославській, на берегах Чорного моря та в південних повітах Київщини й Чернігівщини. В північній частині Київської губернії й, особливо, на Волині й Поділлі, до української мови, за Чужбинським, примішано багато польських слів! виразів, тоді як у північних повітах Чернігівської губернії вона десь наближається до білоруської, а на Курщині й Харківщині, так само як й Війську Донському, -- до російської. Проте зібрані народні пісні в усіх краях, заселених українською людністю, від верхів'їв Тиси до низового Дону, переконують, що на цьому величезному просторі українська мова має багато місцевих відмін.. Аграрне питання дуже гостро стоїть у Росії, ана українських землях воно тим важливіше, що тут велика земельна власність виникла порівняно недавно. Народ пам'ятає, що грунти належали йиому й під час кріпаччини заворушення селян були доволі поширеним явищем. Уже до визволення 1861 року, принаймні на Україні правого берега Дніпра, уряд визнав за потрібне видати так звані інвентарні положення (за якими селяни мали повинності й володарі користувалися правомна кріпацьку працю) й забезпечити хліборобів землею, на що вони дістали дозвіл; потім, після скасування кріпацької залежності, коли польське повстання 1863 року вплинуло на українські області, викликавши серед селян Правобережжя намагання зчиняти бунти, ціна викупу землі, який став обов'язковим, була зменшена на одну п'яту, водночас була збільшена величина наділу. Справді, цей наділ на Київщині сягав двох із половиною десятин, а на Полтавщині він ледве дорівнював двом. Одначе велика кількість українських селян зовсім не отримала грунту й змушена була переселятися чи працювати наимитами в інших. У Новоросійському краю становище селян було краще, бо тут менше населення, внаслідок чого селянські наділи мали значно більші розміри (величина їх змінюється, зважаючи на місцевість від 2 1/2 до 6 2/3 десятин), почасти й тому, що там обробіток грунту проводять цілі громади. Дух громадівства, який вважали зниклим на Україні, виявляється там, навпаки, значною мірою з часу визволення селянської верстви. В усій країні існують товариства або риболовні артілі, косарські, жнивні, які скидаються на братства старих запорожців із тісю відміною, що замість того, щоб працювати на самих себе, ці товариства здебільша потрапляють до рук підприємців або підрядників: початок асоціації, заснованої на рівності виробників, виявляється там лише в організації праці та розподілу заробітку. В деяких місцевостях селяни орендують у поміщиків землі, щоб спільно доглядати їх, 1 ділять між собою одержаний продукт: за такого способу «робота, - - кажуть вони, -- посувається швидше, кращо й веселіше».

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин