Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗

КОМУ ЗАВАДИВ “ПАН ПОЛКОВНИК”?

Слово Просвіти, №12 за 2004 рік

Слово “товариш” — наше воно, своє, домашнє, рідне. Пригадаймо дитинство, школу, військо, гуртову працю. Хлопці поміж собою заводили друзів, приятелів, товаришів. На сільських сходках, зібраннях чи гулянках до люду, як правило, зверталися: шановна громадо, шановне товариство або просто — товариші. У січових, низових та інших козацьких формуваннях було прийнято звертатися за субординацією: пане полковнику, пане сотнику, пане отамане і т. д., підкреслюючи його старшинську приналежність. Поміж козацьким загалом було простіше: пане-брате, пане-друже, пане-товаришу. Таким звертанням наголошувалося на приятельській рівності між співбесідниками. ...Історично склалося так, що соціалісти, комуністи, марксо-ленінці для партійного спілкування поміж собою замість приставних звертальних слів взяли слово “товариш”. У їхньому партійному колі може це було й виправдано, якби не деякі нюанси: різало вуха, коли селянка Марія Демченко зверталася до найвищої особи в партії: “Товаришу Сталін!”. Або, як було незвично читати листування Рузвельта й Черчіля зі Сталіним, коли ті називали його “господіном”... Справді, що було товариського між селянкою і генсеком? Що було і що є товариського між рядовим солдатом і генералом? ...Кому і чому завадило поважальне товариське словосполучення “пане-товаришу”? Кому і чому завадило ліричне, патріотичне й душевне “пане полковнику мій синьоокий”? Кому і чому?.. z ОБУРЮЮСЬ! Іван КЛОЧКО, м. Чернігів

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин