Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

«Часом я — це мовчання задушеної вільної людини»

Слово Просвіти, №12 за 2005 рік

палітурками, тотожними полігра7 фічним спроможностям минулого сторіччя. Це діаманти її віршів на7 давали не такому вже й глибокому друкові колодяжної глибини, а скромні обкладинки поетичних збі7 рок впадали в очі сяйвом імені, — то сяяли неповторні ритми її душі та потужна енергетика особисто7 сті… На “круглому столі” було ціка7 во, розумно, виважено і шляхетно. Хіба що… Посмію і скажу: не виста7 чало на столах… книг. Щойно з друку. Тих, що називають сигналь7 ними. Бо що ж робила Ліна Васи7 лівна впродовж свого життя, ви7 бравши у ньому поезію і поставив7 ши — над усе — вірші (“вірші писа7 ли мене”) — як не сигналила? По7 театрі, — але… Розумієте, буває отой стан, коли не хочеш… Не хочеш! І я собі думаю: ну, чого мене змушують святкувати і не дають працювати? Потім… Тебе захочуть чимось нагородити. Я вже колись зіткнулась із цим питанням, — тебе можуть дуже неадекватно нагородити. І це не гординя… А може, й гординя — гординя великої гіркоти. Людину можуть нагородити неадекватно. Ось, скажімо, читає мені Ільницький вітання від Львівського університету і ректора Вакарчука, — це адекватно. А як мені колись ордена хотіли видати — це неадекватно, бо це орден, яким можна нагородити Лазаренка, Єльцина і ще багатьох… Я нікого

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин