Читацьке віче · с. 11сторінка оригіналу ↗
ВРАЗИЛО МЕНЕ В ІТА-
Слово Просвіти, №12 за 2005 рік
ФРАҐМЕНТ
Сама я заробітчанкою не була. Але їхала до Італії в гурті заробітчан. Дві молоді дівчини — одна з Херсона, інша — з Миколаєва, чоловік років 53-ох та 62-річна Катерина з Херсонської області, яка більше ніж за 2 тис. євро домоглася візи й уперше їхала на заробітки. Ті дві дівчини та чоловік дуже журилися, що змушені знову вирушати до Італії, говорили, що нізащо не поїхали б, якщо мали тут, в Україні, роботу. Аби хоч якось забутися, вони пили горілку. Та веселощів це їм не додало. Уже в Італії бачила, як на зустріч із водієм, що віз мене, виходила дівчина-українка та передавала гроші рідним в Україну. Мені пощастило на водіїв, бо водій Петро, якому мене доручили вже в Італії, не кинув мене на півдорозі, посадив в електричку, сказав, коли виходити, й зателефонував колишньому зятеві, батьку мого онука, щоб зустрів мене в Спінеті, бо вже ніч насувалася. Правда, той, навпаміс: давайте входити в певні рамки дописів — тоді вірогідність публікації ваших листів, шановні читачі, збільшиться. Що треба знати дописувачеві, щоб побачити в газеті надрукований матеріал під своїм іменем?
1. Обрати обсяг і жанр публікації (стаття — до 8500 знаків; замітка, репліка — до 2000 знаків; нотатка — до 800 знаків; рядки з листа — до 200 знаків). 2. До статті бажано прикласти дві, а до замітки — одну ілюстрацію. 3. Краще, звичайно, передавати матеріали до редакції електронною поштою, але не обов’язково. Усі листи читачів у будь-якій формі уважно перечитуються і обговорюються в редакції, а найактуальніші за змістом і цінні за пропозиціями з важливої теми передаються відповідним органам і посадовим особам.
ки, взяв та втік із дому, забравши Антона, і коли б Господь не послав італійця Савеліо та його подругу з України, то пропала б я в тій Італії, не побачивши свого дитяти. Зустріла я в Італії молоду москвичку, яка там живе вже 10 років, вийшла за італійця, двоє діточок має. Нібито не бідує… Проте мене дуже вразив такий випадок: коли в кав’ярні її синок упустив морозиво, то вона морозива не викинула, а очистила й знову дала дитині. Водій Григорій, з яким я поверталася в Україну, говорив, що італійці після вступу до Євросоюзу стали жити гірше, не можуть звикнути до цього, що трапляються випадки самогубства. Наслухалася я за довгу дорогу всього. Розповідав, що наші українки й розум втрачають від тих заробітків…
z
Галина МОГИЛЬНИЦЬКА, м. Одеса
Єдине прохання — писати виразно і зрозуміло. На жаль, трапляються листи, прочитати які не вдається навіть нашим набірницям, яких по праву можна вважати досвідченими фахівцями з розшифрування почерків. Як от, наприклад, лист п. Володимира Колісника з Донецька, фраґмент якого ми тут подаємо. Завдав нам пан Володимир роботи! На жаль, не можемо вмістити дуже цікавий і виразно написаний лист п. Анатолія Зборовського з м. Ірпінь на Київщині. Не можемо, бо розповідаючи про долю Івана Бровка, дописувач не приклав жодної ілюстрації з біографії цієї людини. Я б ще запропонував шановним дописувачам таке: давати заголовок і рубрику листа (рубрику можна вибрати з наших публікацій), а також під один найважливіший абзац чи речення. Ніхто тут не збирається нав’язувати читачам функції журналістів, але якщо ми всі — читачі й журналісти — дотримуватимемося спільних, узгоджених правил підготовки матеріалів, тоді наша з вами газета буде повнішою, цікавішою, багатшою на теми і прізвища. Ваші прізвища, шановні дописувачі.
креслю вати
z
Євген ҐОЛИБАРД
P.S. Останнім часом деякі читачі скаржаться на брак “Слова Просвіти” в кіосках, а один із передплатників повідомив, що на пошті йому сказали, буцімто наша газета вже не виходить. Очевидно, не з усіма активними прихильниками антиукраїнського курсу Кучми—Януковича, які стали в рішучу опозицію, вдасться досягти компромісу.
Зараз уже неначе все стихло. Я сам не із Західної України, на шахту потрапив із Миколаєва за оргнабором, із радянської армії. І здоров’я поклав на шахті, і залишився ні з чим — все пропало на книжці (20 тис. руб.). А тепер — злидні й каліцтво. І називають мене тут націоналістом тільки тому, що розмовляв українською на роботі і вдома. Слава Богу, хоч зек не став президентом. Я пропрацював 10 років на стапелях та біля мартену в Миколаєві на суднобудівному заводі й 24 роки в шахті на колінах. Вимагаю люстрації і всіх колишніх — під суд. Ветеранам УПА — пільги та пошану, бо вони йшли за покликом правди, а не туди, куди ведуть комуняки.
z
Володимир КОЛІСНИК, м. Донецьк
КАТЕГОРИЧНО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
