Палітра · с. 14сторінка оригіналу ↗
ХУДОЖНИК-ОСВІТЯНИН
Слово Просвіти, №12 за 2005 рік
ПОСТАТІ
Микола Корнелійович Пимоненко народився 9 березня 1862 р. у Києві в сім’ї бідного майстра-іконописця, майстра різьби по дереву. Дитячі та юнацькі роки М. К. Пимоненка пройшли на Куренівці, де жили ремісники, робітничий та бідний люд. Важливими подіями в його житті були поїздки з батьком селами Київщини для виконання іконописних та різьбяних робіт, під час яких він знайомиться з побутом та звичаями українського села. Допомагаючи батькові розписувати іконостаси, М. К. Пимоненко випробовує свої сили в самостійній творчості, малюючи з натури. Свої перші малюнки він присвячує зображенню селянського побуту, жнив, сінокосу, всього того, що він міг безпосередньо спостерігати навкруги. Помітивши його здібності та велике бажання стати художником, батько віддає його в 1878 році до Київської рисувальної школи, створеної видатним українським художником, педагогом та критиком М. І. Мурашком. Відтоді Микола Пимоненко надовго пов’язує свою долю з діяльністю цього визначного центру малярства. При школі був своєрідний музей, куди дарували свої етюди та малюнки Рєпін, Крамськой, Пєров, Шишкін, Айвазовський, М’ясоєдов, Савицький, Орловський та інші відомі художники. Отже, вступивши до рисувальної школи, Пимоненко опинився в художньому середовищі, де вирувало мистецьке життя, де обговорювалися питання того неспокійного часу. Досить рано у Пимоненка визначилася схильність до жанрового живопису. На пересувних виставках він захоплюється картинами Маковського, а також відомого українського художникажанриста Трутовського. Скромний та працездатний юнак досягає помітних успіхів у навчанні, рисуванні. У 1880 р. його призначають репетитором у молодших класах рисувальної школи. У 1880 році з’явилася одна з перших робіт М. К. Пимоненка — портрет його батька. На початку 80-их був написаний автопортрет художника, виконаний у темних тонах, характерних для раннього живопису Пимоненка. Тьмяність фарб портрета пов’язана, мабуть, із тим, що він разом із батьком займався іконописом і процесом копіювання робіт старих майстрів. Улітку 1881 р. Микола Пимоненко за порадою М. І. Мурашка надсилає свої малюнки в Академію мистецтв із проханням присвоїти йому звання вчителя рисування. Успішно провчившись в Академії два роки і отримавши за успіхи в рисунку та живопису дві малі й одну велику срібні медалі, Пимоненко в 1884 р. за станом здоров’я повертається до Києва, де М. І. Мурашко надає йому посаду викладача рисувальної школи. У 1885 році Пимоненко демонструє на академічній виставці свою першу жанрову картину “Гальорка”. За сюжет картини було обрано показ театрального
“райка” під час постановки комедії М. В. Гоголя “Одруження”. Пимоненко був захоплений творчістю геніального письменника і не раз звертався до його сюжетів (картина “Афанасій Іванович та Хавронія Никифорівна”, 1889 р., та інші). Сюжет картини “Гальорка” дав можливість показати різні типи з народних верств (чиновник, гімназист, селянка). Своєю “Гальоркою” М. К. Пимоненко твердо став на шлях художникажанриста. Декілька разів він експонує свої твори на виставках в Академії мистецтв, а в 1893 р. переходить до передвижників, з якими його споріднювало зображення життя простого народу. У 1896 р. на виставку в Академію мистецтв він подав картину “Засватана”, а в 1887 р. чотири картини: “В чистий четвер”, “На канікулах”, “В розлуці”, “Художник”.
“Жниця”. 1889 рік
Наприкінці 80-их та в 90-ті роки провідне місце у творчості М. К. Пимоненка посідають теми з життя українського села. Інтерес до цих тем визначає творче кредо художника. Росте його професійна майстерність у галузі малюнка, живопису і композиції, він експериментує з освітленням для глибшого розкриття сюжету. Кращі твори цього періоду — “Святочне гадання” (1888) та “Весілля в Київській губернії” (1891). У 1891 р. після клопотань М. І. Мурашка, М. К. Пимоненку, котрий мав на той час уже певний педагогічний досвід, було присвоєно звання почесного вільного общника Академії мистецтв. Присвоєння Пимоненку цього звання розглядалось у школі М. І. Мурашка як визнання успіхів усього колективу школи. Дебют Пимоненка на пересувній виставці відбувся 1893 р. картиною “Проводи рекрутів”. Ця картина правдиво розповідає про те народне горе, яке викликалося рекрутськими наборами, вона є одним із визначних творів українського живописного мистецтва. Яскравим свідченням майстерності художника є образи людей і краса рідної природи в картинах “Жнива” (1896), “На річці” (1897), “Останній промінь” (1900), “Брід” (1901), “Продавщиця полотна” (1902) та багатьох інших. У картинах М. К. Пимоненка переважають літні та осінні пейзажі. Художник тонко передає і осіннє темне небо, і похмурі низькі хмари, з яких от-от піде дощ, землю, напоєну вологою, і опале осіннє листя. Літні пейзажі Пимоненка пронизані яскравим сонцем, світлом, грою відблисків на землі, деревах, обличчях людей. У його картинах життя людей органічно зливається з пейзажем. Пейзаж бере активну участь у дії, відповідає настрою людини (“Призов запасних”, “Суперниці” та інші). Крім успішної творчої праці, активної участі в пересувних виставках, на кожній із яких художник виставляє по чотири-п’ять картин, він багато працює як педагог та суспільний діяч. У 1900 р. Пимоненко бере участь в організації Київського художнього училища й викладає в ньому до 1906 р. Водночас викладає в Київському політехнічному інституті, бере активну участь у мистецькому житті Києва, експонує свої картини на київських виставках, які організовувалися регулярно, починаючи з 1898 р. У найбільш досконалих творах Пимоненка сонячне або місячне сяйво стає важливим фактором у створенні реалістичного образу природи. Зокрема в картині “Перед грозою” (1906) художнику вдалося чудово поєднати яскраве сонячне освітлення з передгрозовими сутінками. У 1904 р. Петербурзька академія мистецтв на визнання високого творчого рівня М. К. Пимоненка обрала його своїм академіком. Він отримав титул статського радника, нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня. Од 1907 р. Пимоненко бере участь у зарубіжних виставках у Мюнхені, Берліні, Парижі. Паризький інтернаціональний союз мистецтв та літератури обрав М. К. Пимоненка своїм членом. Помер Микола Корнелійович Пимоненко у розквіті творчих сил 26 березня 1912 р. У лютому 1913 р. у залах Академії мистецтв була організована посмертна виставка творів художника. На виставці були представлені 180 картин, близько 400 етюдів та більше 100 малюнків. Ілля Рєпін після смерті митця писав, що Пимоненка “…не забудуть у рідному краї за його правдиві й милі, як Україна, картини та образки з життя”. Миколі Корнелійовичу Пимоненку по праву належить видатне місце в історії українського жанрового живопису.
z
Валентина КУШНІР, науковий співробітник Політехнічного музею НТУУ “КПІ”
МОЛОДЕ МИСТЕЦТВО
Видатний український художник Микола ПИМОНЕНКО був запро; шений на посаду викладача малювання Київського політехнічного інституту першим ректором КПІ Віктором Кирпичовим. М. Пимоненко працював у КПІ з 2 червня 1900 р. до 26 березня 1912 р. на факультеті підготовки інженерів шляхів сполучення. Свою діяльність у КПІ почав у період організації навчальної справи — об; лаштовування рисувальних залів та впровадження малювання на всіх факультетах інституту. Згодом, на відзначення плідної діяль; ності Миколи Пимоненка, факультет ухвалив рішення: вивісити його портрет у приміщенні зали засідань факультетської Ради.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
