Сторінка · с. 12сторінка оригіналу ↗
ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА
Слово Просвіти, №12 за 2007 рік
Людмила ІВАННІКОВА
Кожен із нас так чи інакше з дитинства запам’ятав ці дні Великого посту. Одні пригадують сумні богослужіння у храмах, інші — що в піст припинялися веселощі: вечорниці, весілля, не можна було голосно співати, збиратись на гуляння на вулиці, танцювати, без причини реготати, слухати веселу музику. Можна було грати лише на сопілці, дозволялося співати лише веснянки. Не прийнято було носити занадто яскравий одяг — пригадую особливо просвітлених бабусь, які ходили аж на третє село до церкви, бо наша згоріла в 20-ті роки, завжди одягалися в усе темне, — і це, казали, для того, щоб потім душа й тіло вповні відчули свято Воскресіння. Ще запам’яталися мені численні легенди про милостиню, зміст яких полягав у тому, що всяка милостиня йде на той світ, і отже, необхідно в піст подавати милостиню старцям, бо все це підкріпить померлих родичів на тім світі. Отже, саме в піст поминали померлих, і досі в Православній Церкві існує традиція приносити панахиди і подавати грамотки за упокій на весь піст. Скільки в народі побутує легенд, оповідань і переказів про те, як померлі родичі нагадують своїм дітям, які забули подати їхні імена на помин душі, або дякують за милостиню, подану навіть випадково за їхні душі! “Милостиня йде на той світ!” — колись стверджувала покійна нині Олена Іванівна Крещенко, 1923 р. н., уродженка мого рідного села Губча Хмельницької обл. Саме від неї я записала унікальні зразки легенд про важливість милостині. Ось одна з них. — Це розказувала мені моя сваха. Що дочка її наготувала яєць на базар і поставила в кошику. А зайшов у хату дід, прошак. Такий бідний, голодний, і в неї не було що йому дати. То вона взяла і дала йому дві яйці з кошика, і він пішов. Ввечері прийшла дочка з роботи і як стала на неї сваритись! “Нащо ви дали? Це ж я приготувала всі на базар!” І лягла спати. Рано дочка встала і розказує: “Мамо, ви знаєте, що мені приснилося? Що
Людмила ІВАННІКОВА
Високий професіоналізм, прекрасні голоси, вишуканий естетичний смак, молитовний настрій — ось характеристика камерного хору “Дзвони Подолу” (керівник Тарас Миронюк), що вже понад 15 років є окрасою Свято-Покровської Подільської церкви м. Києва. Скільки людей, зачарованих справжнім ангельським співом його учасників, повернулось до храму! Невтомно, кожної Літургії несуть вони в серця людей духовну проповідь, адже церковний спів здавна не лише невід’ємна частина соборної молитви, в ньому відображені прагнення людської душі з’єднатися з Богом, з’єднатися через покаянні сльози очищення від суєтних почуттів і думок. Саме через такий спів виникає у богомольця той неповторний стан душі, коли він не знає, де перебуває — чи на землі, чи на небі. “Ми таємно херувимів із себе уявляємо і Животворчій Тройці Трисвятую пісню співаємо”, — ці слова херувимської пісні можна вважати кредо Тараса Миронюка.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
