Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
БЛАГОСЛОВІННЯ
Слово Просвіти, №12 за 2007 рік
Борис СПИСАРЕНКО, м. Київ
— Чолом, пане-отамане, — пролунало з порога Кобзарської світлиці. Почувши оксамитний Лісоволів баритон, залишаю всі справи. Ми весело обнялися з цим генієм вокально-бандурного чару, автором “візитівки застіль і походів” — пісні Козацького коша (“Наливаймо, браття”)… Бачу, увесь мов прозорий, як з гутного скла, та й схуд, аж світиться. Проте, погладжуючи свої “шотландські” вуса, підмугикує мелодію, “гаптує ніч зірками небо синє, Туман встеляє річку й береги…” — і запитально позиркує на мене, примружуючи праве око. Так він і над своїми карбуваннями, працюючи в художньому комбінаті, вдивлявся в оті витвори серед гуркоту молотків (аж вуха доводилось затуляти, бо й мелодії розгубиш). Перейшов у царину бандурних розливів і піснетворчості — хоча художник у Лісоволі живе… Кажу: “Заспівай, пане Вікторе, всю, а не окрайчик”. А він: “Я ж без бандури…” Даю йому з тих, що ще залишалися в мене з Української Духовної Республіки, — одну, другу… Він вибрав ту, що без перемикачів, тихенько пробує відтворити цю незнайому мені мелодію. Я й приспів, чотири рядочки йому накидав. А назва знайшлася в строфах — “Благословіння”: Збуди мене, свята моя матусю, Як ще не згасла в головах зоря, Збуди мене — хай ще раз подивлюся, Як ті байраки росами горять. Чуєш — струнами сонця Бавиться день>немовля? Стеле на щастя Срібного рясту земля… А в тій росі іскриться погляд часу — Діди питають — що в душі несу? Луна в гаю навчає: щастям ласуй, та бережи землі ясну красу! Гаптує ніч зірками небо синє, Туман встеляє річку й береги. Біля воріт рідненька мати сина Благословляє на нові шляхи. Чуєш?… А вчора знову завітав п. Віктор. Каже — подобається йому “Благословіння”, і, показуючи десь за голову собі: “Ти, мовби отой журавель, зазирнув у моє, що було насправді… Колись, приїхавши до матері на Полтавщину, кажу їй — мамо, ось устаньмо вдосвіта й підемо через поле за вісім верст на хутір, до наших родичів — бо жили наші колись хуторами, і як заступила колективізація, то швиденько дядьки й тітки хто куди: той у шевство до міста подався, а тітка, яка мала дві хати, бігом здала сільраді, залишивши собі лише кімнатку для помешкання, а частину подарувала матері моїй. Відвідали ми з матір’ю своїх рідних, і забулися ті відвідини, а тут, бачиш, і нагадала наша майбутня пісня…”
А я недавно дізнаюся — переїхали Лісоволи до Вишгорода. Слабує кобзар. Дай йому, Доле, міці — одужати й узяти знову до рук свою бандуру-чарівницю. Благословіння тобі, побратиме, до дня твого народження! 76 — не межа, даруй нам пісень море! З роси і з води тобі, славний кобзарю!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
