Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗

«МРІЮ ПРО СИНТЕЗ ЗВУКА І СВІТЛА»

Слово Просвіти, №12 за 2007 рік

ків. Виконавці вибудовуються “підковою”, поділяються на квартети, співають з-за лаштунків, співають, виходячи на сцену з глядацького залу і при тому зберігається чудовий, майже ідеальний вокальний ансамбль. Як хормейстер, Микола Гобдич увесь час у русі, часом співає соло, часом “залишає” своїх співаків, перебуваючи поза сценою, керує хором. Одне слово, він — представник нового покоління диригентів, йому вдається “вдихнути” нове життя у найконсервативніший жанр. Наскільки класичними є хорові вистави “киян”, настільки ж гнучкою є репертуарна політика Миколи Гобдича. Репертуар хору — справжній “золотий фонд” національної і світової класики. Тут музика середньовіччя, ренесансу, класицизму, сучасна музика включно з авангардними опусами і фрі-джазовими п’єсами. Хронологічно все це розмаїття охоплює шість століть. Ця обставина теж тягне на рекорд. Однак найулюбленішою “перлиною” хору “Київ” залишається музика українського бароко. Часи студентства і перших професійних кроків Миколи Гобдича співпали зі справжнім відродженням “призабутої” за часи радянської влади спадщини Березовського, Веделя, Ділецького та інших майстрів доби українського бароко. Згодом він доклав чимало зусиль, аби твори класиків бароко повернути із забуття. За великим рахунком, саме задля цього і був придуманий фестиваль хорового мистецтва “Золотоверхий Київ”, який щороку відбувається в Києві і виносить на розсуд слухачів ще й зразки хорового мистецтва сучасних авторів. Своєрідним річним звітом для хору “Київ” є “Різдвяні вечори” в Колонному залі ім. Лисенка. Це — казкова вистава, а з іншого боку — поле для експериментів, оскільки Микола Гобдич і хористи схильні вільно інтерпретувати народні Різдвяні обряди і звичаї, завжди знаходячи якісь нові родзинки. Гідне подиву цілеспрямоване подвижництво хору у справах професійного рекордингу — численних аудіозаписів, які робилися з метою створення фонографічного фонду української і світової класики. І в цій галузі хору “Київ” немає рівних. Особливо якщо зважити, що в Україні відсутні аудіокомпанії, які спеціалізуються на виданнях класики… Передусім поміж двадцяти п’яти альбомних позицій хору “Київ” привертає увагу серіал із семи альбомів із епіграфом “Тисяча років української духовної музики”. Один із них — “Українська літургія” — ніби акумулює в собі решту дисків і водночас розкриває суть і особливості національної Служби Божої. Національне обличчя Літургії формувалося кілька століть. Свято зберігаючи канон Візантійської Літургії, в Україні випрацьовували власну мовно-музичну систему, послідовно вдосконалюючи свій голос у вселенському хорі славлення Господа. У нашому музично-богослужбовому виконавстві побутує традиція добору матеріалу для Служби Божої з творів різних композиторів. Незважаючи на поширення авторських Служб Божих, регенти церковних хорів зберегли цю традицію. У прагненні створити живу й цілісну атмосферу соборності вони використовували твори не лише різних композиторів, а й різних стилів і часів. Саме так побудовано альбом “Українська Літургія”. Чудовий простір між найдавнішими й наймодернішими композиціями дорівнює тут п’яти століттям. Але, незважаючи на стильову строкатість, диск сприймається як цілісний і дивовижно гармонійний шедевр. Отже, альбом складається з церковної музики Леонтовича, Стеценка, Ділецького, Березовського, Вербицького, Бортнянського, Веделя, Гнатишина, багатьом з них хор “Київ” присвятив окремі альбоми. Інший альбом — “Український Великдень” — розкриває особливості православного святкування Великодня, який є “святом свят” — урочистим вінцем віри. А наше Богослужіння — співоче Богослужіння. 2000 року окремий концерт було присвячено хоровим творам Євгена Станковича. “Прослухавши чимало канонічних творів, — згадує композитор, — я дійшов висновку, що багато з них анахронічні. Окрім тих, які написали великі люди. Еталоном для мене є Бах, якого слухав і на концертах, ів соборах. Усі його твори вражають колосальною енергією, творчою свободою — тим, чим володіють одиниці…” “Псалми” Станковича послідовно виконували жіночий, чоловічий і мішаний хори. Другий диск “Хорових творів” розпочинає фольклорна опера “Купало”. Прем’єра опери мала відбутися ще 1979 року в Палаці “Україна”. Але після генеральної репетиції (а виконавцями тоді були Державний симфонічний оркестр під орудою Федора Глущенка та Народний хор ім. Григорія Верьовки) оперу за дзвінком “зверху” заборонили. Офіційно — через звинувачення у “буржуазному націоналізмі”. Через роки Микола Гобдич зробив власну інтерпретацію опери для мішаного хору, яка сподобалася композитору. “Купало”, — говорить Станкович, — не моя, а народна власність ось уже кілька тисяч років. Гобдич зробив власну версію, багато що перекинув у хор. Не тільки маса виконавців, а й ідея твору стала іншою, але такий варіант теж має право на існування…” Власне прочитання Миколою Гобдичем отримали й класики українського бароко. Втім, ми маємо абсолютно досконалі зразки мистецтва, так би мовити, золоту середину поміж усіх можливих інтерпретацій класики. А відтак — через творчість Миколи Гобдича і хору “Київ” — до нас повернулися безцінні скарби. Це — розкішно видані альбоми з творами Максима Березовського, Артемія Веделя, Михайла Вербицького, Дмитра Бортнянського й інших не менш знаменитих композиторів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин