Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Справжню ціну політика (і політики) визначає вміння працювати і в більшості, і в опозиції”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

СУСПІЛЬСТВО

Слово Просвіти, №12 за 2008 рік

Володимир ВОЙТЕНКО, професор Стаття Ю. Шеляженка в 9 числі “СП” за ц. р. має назву “За лаштун# ками політичної клоунади” — і я пе# вен: 100 читачів зі 100, прочитав# ши заголовок, не матимуть сумні# вів, що йдеться про Верховну Раду та ситуацію довкола неї. Реґіонали образилися на білий світ. Вони хо# чуть у владу і доблокувалися до па# діння свого рейтингу. Чи й справді ми, українці, такі диваки: міряємо все на свій копил і ніяк не станемо на цивілізаційні рейки? “Що не зробиться, ні два, ні півтора”, — сказав мені випадковий знайомий у санаторії, де я лікувався і студію# вав політологічні джерела, намага# ючись з’ясувати: у координатах світової демократії ми — хто? Про клоунаду писали й минулого літа, коли в муках визрівала схема до# часних виборів. Гаразд, клоунада… Але попри індивідуальність клоуна, є закони жанру (скажімо, поділ клоунів на “рудих” і “білих”). Чи справді Україна (і “все, що не зро# биться”) поза межами політологіч# них канонів? Мій знайомий завжди ходив у піджаку з журналістським значком на відлозі, футболці з написом “Brasilia”, завеликих для нього шортах і червоних кросівках. Під час розмови чіплявся за ґудзик, підштовхував плечем або ліктем, а старесенькій бабусі (приносила на продаж малину і яблука) через увесь санаторій кричав “Привіт, Маринко!” Я про себе назвав його “пан Панібрат”. Не маю схильності до побіжних знайомств, проте він подобався тим, що годував біло# чок і, траплялося, говорив щось влучне. Почувши, що читаю мате# ріали з політології, порадив: “Не забудьте попа Гапона”. Але я почав з Арістотеля. 1. Арістотель (384—322 р. дон. е.), маючи розумну звичку класи# фікації, розповідає про різновиди демократії: “Характерною особли# вістю так званого першого виду де# мократії є рівність […] влада не зо# середжується в одних руках, але і бідні, й багаті однаково користу# ються нею. Другий вид — той, при якому досягнення державних посад зумовлено бодай високим майно# вим цензом. Третій вид демократії — той, де всі громадяни, що взага# лі є такими за своїм походженням (тобто не раби і не нащадки рабів — В. В.), мають право брати участь у заступанні державних посад, і де панує закон. Четвертий вид демок# ратії — той, за якого кожен від мо# менту, коли стане громадянином (звільнені раби також — В. В.), мо# же обіймати державну посаду; але знову#таки панівним є закон. П’ятий вид демократії — той, за якого діють такі самі умови, що й при четвертому (виді). Але верховна влада належить не законові, а демосові. А це трап# ляється тоді, коли вирішального значення набувають народні дек# рети, а не закони. Досягається це через демагогів. У тих демокра# тичних державах, де править за# кон, демагогам немає місця”. Не будемо перейматися тонко# щами демократії, побудованої на хребтах рабів (вона була, і багато знаємо про її історієтворчі та куль# турні здобутки). Але не оминемо увагою дві тисячі років протистав# лення закону й демагогії. Хоч у давній Греції слово “демагог” не відразу набуло того значення, яко# го йому надаємо ми, але — набуло. Сказавши по#сьогоднішньому “по# пулісти”, зрозуміємо, чому вони не подобалися славетному філосо# фові. “Влада народу плюс попу# лізм мінус закон” — ось зловісна формула охлократії, панування юрби (чи від імені юрби): це —

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин