Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Важливе питання — підвищення статусу вчених”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

МАКСИМ СТРІХА: «УПЕРШЕ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ЕЛІТА РОЗУМІЄ ЗНАЧЕННЯ НАУКИ»

Слово Просвіти, №12 за 2008 рік

В українському уряді з’явилося чимало нових облич. Одне з них — заступник міністра освіти і науки Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, дійсний член Академії наук вищої школи України, поет, перекладач, член Центрального Проводу УРП “Собор”. — Максиме Віталійовичу, як відомо, раніше існувало Міністерство науки України. Чи обґрунтоване, на Ваш погляд, об’єднання міністерств науки та освіти? Адже в багатьох країнах ці міністерства функціонують окремо. — Мені важко оцінювати рі# шення, які ухвалювали раніше, але в Україні історично починало# ся з того, що було створено Комі# тет з питань науки і технологій, який очолював відомий фізик Сергій Михайлович Рябченко. Ке# рівник ДКНТ здійснив кілька важ# ливих і дуже демократичних захо# дів. Наприклад, було створено щось на кшталт наукового парла# менту, така#от велика національна Наукова рада, куди запросили кілька десятків провідних науков# ців. Потім ДКНТ став Міністерс# твом науки, пізніше — знову комі# тетом, який згодом об’єднали з Міністерством освіти. З одного боку, таке рішення вмотивоване тим, що система організації науки у нас академічна, а Національна академія наук — самоврядна. Во# на існує фактично поза міністерс# твом, а міністерство лише визна# чає загальні засади наукової полі# тики, готує закони, хоч теж у спів# праці з Академією. Зрештою, міністерство прово# дить конкурси науково#технічних і цільових державних програм, тож може опосередковано впливати на ситуацію в Академії, адже через міністерство фінансуються науко# во#технічні, цільові державні прог# рами. 56 % фінансування на науку іде через Національну академію наук, 14 % — через Міністерство освіти і науки, решта — через інші державні відомства. Оперативне поле діяльності міністерства — це насамперед університетська нау# ка, а також невелика кількість власних наукових закладів, науко# во#дослідних інститутів, підпоряд# кованих йому. З цього боку рішен# ня про об’єднання міністерств на# уки та освіти можна вважати вмо# тивованим, бо крім нашого, мініс# терства освіти і науки існують в низці держав Євросоюзу та СНД. Хоч існує й інша система організа# ції управління: у Білорусі є мініс# терство освіти й окремий Комітету справах науки і технологій, а в Польщі — міністерство освіти й ок# ремо — міністерство вищої освіти та науки. У рамках дискусії про систему організації української науки бу# ли різні пропозиції: створення міжвідомчого органу, який би ко# ординував наукову діяльність усіх міністерств і відомств, бо наука виявилася до певної міри розір# ваною. А з огляду на те, що націо# нальна наука має все#таки роз# виватися цілісно, хоч наукові ус# танови й різного підпорядкуван# ня, звичайно, в державі повинна бути організація, яка здійснює координацію. Хтось каже, що це Національна академія наук. Але вона самоврядна і діє в рамках своїх інституцій і повноважень. Хтось вважає, що треба створити міжвідомчу раду на чолі з віце# прем’єром. Хтось наполягає на відродженні діяльності Ради з на# уки і технологій при Президенто# ві України. Таку Раду було ство# рено ще за Л. Кучми, потім вона фактично припинила діяльність. Зараз, очевидно, міністерство пропонуватиме Секретаріату Президента поновити її діяль# ність на чолі з самим Президен# том як вищого координаційного органу для здійснення всіх науко# вих досліджень. Це не буде орган оперативного управління. Це му# сить бути орган, який би розгля# дав і прогнозував загальні тен# денції розвитку української науки і визначав би певні стратегічні напрями. — Повернімося до питання фінансування науки. Чи вважаєте правильним розподіл державних коштів між різними науковими інституціями? — Це закріплено в Законі про Державний бюджет України, і я як службовець мушу його виконува# ти. Однак дуже багато людей ставлять питання про те, що нес# праведливі різні умови оплати праці в установах Академії наук, в університетах і в науково#дослід# них інститутах міністерства. Різ# ний до певної міри доступ до ін# ших благ — фінансування великих державних програм. Таке стано# вище слід виправити, бо для Мі# ністерства важливий лише квалі# фікаційний рівень учених, здат# ність давати наукову продукцію відповідної якості. У нас ще довго зберігатиметь# ся академічна система організації науки, хоч критики зауважують, що у всьому світі фундаментальна наука розвивається насамперед в університетах. Але в наших умо# вах спроба швидко зламати існу# ючу систему могла б завдати тяж# кого удару по природничих і тех# нічних науках, які завжди розвива# лися динамічно в системі Націо# нальної академії наук. Треба виз# нати: сама Національна академія завдяки авторитетові свого дов# голітнього президента Бориса Євгеновича Патона з меншими втратами вийшла з кризових 90#х. Університетська наука постраж# дала значно більше. — Яке співвідношення між фундаментальними і прикладними дослідженнями в галузі природничих наук? Яким дослідженням надають пріоритет? — Зараз — це приблизно по# ловина на половину. Фінансуван# ня Міністерства за програмами становить близько 137 млн грн. на рік за фундаментальними дослід# женнями і 117 млн грн. за прик# ладними. Близько 13 мільйонів іде через Державний фонд фунда# ментальних досліджень — авто# номну установу, яку очолює все# світньо відомий учений#фізіолог Платон Григорович Костюк. Цей Фонд спільно з Міністерством фі# нансує низку проектів фундамен# тальних досліджень у всіх галузях знань. Сумарне державне фінансу# вання складає 0,4 % ВВП. Загаль# не ж фінансування науки — 0,9 % ВВП за рахунок коштів вітчизня# них і закордонних замовників. Зрозуміло, що замовники фінан# сують насамперед прикладні дос# лідження, як і мусить бути, а фун# даментальні (як у всьому світі) — це клопіт переважно держави. Бо зрозуміло, що хоч фундаменталь# ні дослідження не дають прямої віддачі сьогодні, без їхнього на# лежного розвитку руйнується вся наукова система. — Які перспективи України? Чи може вона зробити ривок, аби стати передовою науковою державою? — Усі питають, коли буде укра# їнський нобелівський лауреат. Він міг би бути. Нам просто не щасти# ло. Згадаймо Івана Пулюя, який відкрив Х#промені паралельно з Рентгеном. Але світ пам’ятає Рен# тгена, а не пам’ятає Пулюя, який був ще й співавтором першого повного українського перекладу Біблії разом з Кулішем і Нечуєм# Левицьким. І це не єдиний випа# док. Та повернімося до цифр. На# віть із урахуванням недержавних коштів українська наука сумарно фінансується в обсязі близько 0,9 % ВВП. Провідні держави світу фінансують свою науку в межах 2—3 % ВВП, а окремі країни, які особливо дбають про своє май# бутнє — майже 4 %. За таких об# сягів фінансування (тим більше, що український ВВП не порівняти з ВВП США, Великої Британії чи Японії) сподіватися, що ми може# мо невдовзі вирватися у світові лі# дери, аж ніяк не випадає. Зараз для нас реально підтримувати ре# номе шанованих партнерів у між# народних проектах в пріоритетних галузях. Хоч є низка напрямів, за якими наша наука посідає досить високі позиції за світовим рейтин# гом. — Які пріоритетні напрями нашої науки? — Україні треба підійти до ви# бору пріоритетів дуже уважно, бо попередній закон про наукові пріоритети було ухвалено на пе# ріод до 2006 року, і відтоді Украї# на вже два роки живе без такого закону. Але вважати, що пріори# тети — це все, чим ми маємо займатися, теж було б непра# вильно. Бо наука все#таки мусить функціонувати як цілісність, і спроба все обмежити певними точковими моментами може призвести до занепаду цих точ# кових моментів через брак жи# вильного середовища. З одного боку, треба підтримувати силь# них, тих, хто може дати віддачу суспільству, може триматися на світовому рівні. А з другого — слід пам’ятати, що для будь#якої науки потрібне живильне сере# довище у вигляді, наприклад, повноцінних кафедр, лаборато# рій, часом не лише пріоритетно# го напряму, а таких, які піджив# люють ідеями, кадрами. Бо якщо все звести до 2—3 установ на# чебто світового рівня, то дуже швидко установи цей рівень втратять. — Чи можливе створення в Україні ефективних технопарків? — Вони вже є: це технопарк заводу Патона, технопарк Інститу# ту напівпровідників, технопарк Інституту монокристалів, науко# вий парк Київського політехнічно# го інституту. І це попри те, що за# конодавчу базу кілька разів перег# лядали і припустилися, як на ме# не, фатальної помилки, коли фак# тично ліквідували технопарки сек# вестром Держбюджету 2005 року (потім довелося ухвалювати окре# мий закон, аби хоч трохи випра# вити становище). Про наукові парки досі немає закону. Науко# вий парк КПІ діє на власному енту# зіазмі. Але там є дуже важливі ре# зультати, є прибуток, а головне — неперервний ланцюг від лабора# торії до виробництва. Інша річ, що, на жаль, це надто точково в Україні. Є дані Державного агент# ства інновацій та інвестицій, що торік на 14 інвестиційних проектів було підтримано всього три інно# ваційні. — Чи є надія на те, що наука-таки розвиватиметься? — Нині до Міністерства освіти і науки прийшла нова команда. Ним керує учений зі світовим ім’ям, фізик Іван Олександрович Вакарчук, автор блискучого під# ручника з квантової механіки. Йо# му не треба пояснювати значення науки. Міністерство планує якнай# швидше здійснити кілька важли# вих кроків, серед яких, безумов# но, оновлення лабораторного об# ладнання. У світі парк лаборатор# ного обладнання оновлюють раз на 5—7 років, а в нас, на жаль, лю# ди часто працюють на обладнанні кінця 1970#х. Ми намагатимемося виділяти гроші на придбання об# ладнання, без якого розвиток су# часної науки неможливий. Інше питання — наукова ін# формація. Її кількість постійно зростає. У нас через економічну кризу люди були позбавлені дос# тупу до наукової інформації. Наші бібліотеки не купували сучасних журналів, сьогодні мало хто має доступ до on#line передплат, ін# тернет#журналів. Надзвичайно важливо, щоб науковці мали дос# туп до сучасної наукової інформа# ції. Бо навіть якщо у них буде су# часне обладнання, але вони не матимуть інформації, то розвива# тимуть якусь загумінкову, дуже своєрідну науку, яка мало корелю# ватиме зі світовою. І звичайно, важливе питання — підвищення статусу вчених, підвищення ролі органів самоор# ганізації науковців, наукових това# риств, асоціацій, які мають бути справжніми партнерами держави у виробленні і здійсненні її науко# вої політики. — Мабуть, у реалізації цих планів надії покладаєте на Програму уряду? — Уперше в історії України по# літики розуміють значення науки. Звернімо увагу на структуру уря# дової Програми. Це — річ хоч і символічна, але важлива. У прог# рамі “Український прорив: для людей, а не для політиків” на чіль# них місцях стоять освіта і наука. Це велике зрушення, бо раніше вони були далеко позаду. Зараз і Президент, і прем’єр розуміють значення науки й освіти. Звичай# но, треба виявити політичну волю, багато залежить від наполегли# вості самих наукових середовищ, які мусять пояснювати свою пот# рібність для майбутнього держа# ви. Тому мені здається, що сьо# годні є шанс перетворити освіту і науку на реальні, а не декларовані пріоритети державної політики. Розмовляв Богдан ОЛЕКСЮК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин