“Як парость виноградної лози, плекайте мову”. М. Рильський · с. 6сторінка оригіналу ↗
МОЄ ЛИСТУВАННЯ З МІНІСТЕРСТВОМ
Слово Просвіти, №12 за 2008 рік
Як громадянин України і працівник освіти з понад 50-річним стажем я звернувся до Міністерства освіти і науки з деякими пропозиціями, які мені видаються актуальними. Тим часом відповідь, яку я одержав, нагадує “зіпсований телефон”. Я писав про одне, а у відповіді йдеться зовсім про інше. Та й не все так чудово, як хоче запевнити мене (і нас усіх) працівник міністерства. Свого часу А. Г. Погрібний у книзі “Поклик дужого чину (З розмов про наболіле)” (К.: Просвіта, 2004) писав, що міністерські чиновники постійно скорочують курси українознавчих дисциплін. 2004 року кількість годин на такі дисципліни, констатував він, скорочено порівняно з першими роками незалежності в чотири рази. Про дальше погіршення володіння державною мовою і зменшення вживання її саме серед молоді свідчать і соціологічні дослідження останнього часу (див. статтю “Мовний баланс України” в ч. 9 “Сучасності” за 2007 р.). Наприкінці 2007 року у вищих навчальних закладах з’явилися чутки (і небезпідставні) про наміри міністерських чиновників під прикриттям приєднання України до Болонського процесу ще більше скоротити кількість годин на українознавчі предмети, а то й зовсім ліквідувати деякі з них, як це було зроблено з курсом “Українська культура”. З приходом нового міністра освіти й науки ці зазіхання принишкли. Не уподібнюймося до тих, про кого писав Т. Шевченко: “А ми дивились, та мовчали, та мовчки чухали чуби”. Пам’ятаймо, що згідно зі статтею 40 Конституції України, “усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк”. Нижче подаю на суд громадськості своє звернення до Міністерства освіти і науки України і відповідь на нього.
Іван Ющук
Шановний пане Міністре! Наше суспільство, особливо схід і пів# день, хворе на національне безпам’ятство, бездуховність і брак загальнонаціональних ідеалів. І це не дивно: протягом 250 років царської та 70 — московсько#більшовиць# кої неволі українське населення переваж# но через загальноосвітню та вищу школи інтенсивно обробляли в цьому напрямі. Пригадаймо бодай такі вузівські предмети радянського часу, як науковий комунізм, діалектичний та історичний матеріалізм, історія КПРС, атеїзм, політична економія, марксистсько#ленінська філософія, мар# ксистсько#ленінська естетика. Вони слугу# вали вихованню людей, відданих тодіш# ньому режимові. А яку виховну роль в інтересах Україн# ської держави виконують теперішні дис# ципліни так званої гуманітарної й соціаль# но#економічної підготовки? Вони майже ті самі, що й за радянського часу, їх було збе# режено для того, щоб мали роботу колиш# ні привілейовані викладачі так званих сус# пільних наук і для збереження комуно#ра# дянського світогляду. Ті ж нібито україно# знавчі дисципліни — “Українська мова (за професійним спрямуванням)”, “Історія Ук# раїни”, “Культурологія” (а не українська культура), “Політологія”, які вивчають те# пер у вищих навчальних закладах, по#пер# ше, надто вже куці (26—36 аудиторних го# дин), а по#друге, закінчуються лише залі# ком, а не державним іспитом. Якщо цього не змінити, наша освіта й далі виховуватиме манкуртів типу сумно# звісного секретаря Донецької міської ради українофоба Левченка (28 років, кандидат історичних наук, вихований у незалежній Україні). Щоб ми, українці, не залишалися людь# ми другого сорту в своїй країні і в світі, пот# рібно, аби ті, хто керує державою, попри турботу про розвиток економіки, про сите життя, так само дбали й про вічні націо# нальні цінності — українську мову й україн# ську культуру. Для цього на виконання положення статті 11 Конституції України про те, що “держава сприяє консолідації та розвитко# ві української нації, її історичної свідомості, традицій і культури”, а також статті 12 про те, що “Україна дбає про задоволення на# ціонально#культурних і мовних потреб ук# раїнців…”, Міністерство освіти й науки Ук#
раїни мало б серед іншого запланувати й виконати найближчим часом таке. У всіх вищих навчальних закладах, не# залежно від форм власності й підпорядку# вання, замість суспільно менш актуальних предметів (як релігієзнавство, культуроло# гія, економічна теорія, соціологія тощо) або поряд з ними, запровадити як обов’яз# кові такі українознавчі предмети, виділяю# чи на кожний з них не менш як по 70 ауди# торних годин (разом — 280 аудиторних го# дин, що становитиме менше 7 % усього ау# диторного часу): 1) практичний курс української мови з елементами комунікативної лінгвістики (спрямований на якомога повніше оволо# діння виражальними засобами та стилісти# кою української літературної мови — І курс); 2) курс новітньої української літера# тури (у ньому передбачити розгляд висо# кохудожніх, суспільно вагомих творів укра# їнських письменників останнього часу, яких не вивчають у середній загальноосвіт# ній школі і які мають національно#виховне та людинознавче спрямування, — II курс); 3) курс історії української держав# ності (з аналізом помилок і здобутків укра# їнського народу на його історичному шляху і перспектив його розвитку на основі най# новіших досягнень історичної та філософ# ської науки — III курс); 4) курс української культури (спря# мований передусім на відновлення, збере# ження й розвиток українських національ# них культурних традицій, які протягом три# валого часу нищили, — IV курс). Цикл названих українознавчих дисцип# лін має завершуватися обов’язковим ін# тегрованим бакалаврським державним іспитом (для всіх спеціальностей). Без складання державного іспиту з цих дис# циплін диплом про вищу освіту не повинен видаватися. У середній загальноосвітній школі що# до патріотичного виховання становище по# рівняно ніби краще, хоч останнім часом по# мітно скоротилися години на вивчення ук# раїнської мови, літератури, історії України, ліквідовано українознавство. Але тривогу викликає навчання в школах для осіб, що належать до національних меншин. У статті 14 Рамкової конвенції про захист національних меншин сказано: “У місцевос# тях, де традиційно проживають особи, які
Міністерство освіти і науки України Департамент загальної середньої та дошкільної освіти
Шановний Іване Пилиповичу! У департаменті загальної середньої та дошкільної освіти уважно розглянуто Ваш лист щодо мовної політики в освітній га# лузі, адресований міністру освіти і науки України. З приводу порушених у листі пи# тань інформуємо. Одним із важливих напрямів діяль# ності Міністерства освіти і науки України, місцевих органів управління освітою є комплексне вдосконалення вивчення ук# раїнської мови в середній та вищій шко# лі. Це виявляється насамперед в онов# ленні концептуальних засад вивчення ук# раїнської мови в навчальних закладах, розробленні нових програм, якісних під# ручників з рідної мови, піднесенні про# фесійної кваліфікації вчителів#мовників, збагаченні арсеналу лінгводидактики шляхом вироблення ефективних мето# дик викладання рідної мови у загально# освітніх навчальних закладах різних ти# пів, створенні надійної системи моніто# рингу якості мовної освіти школярів та студентів, налагодженні щонайтіснішої взаємодії між органами управління осві# тою та громадськістю щодо вирішення мовних питань. Окрім цього, міністерство патронує та проводить низку мовних конкурсів, олім# піад, змагань, турнірів. У комплексі з ін# шими заходами вони покликані змінити мовну ситуацію в Україні, привернувши молодих українців до рідного слова.
належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, Сторони, у разі достатньої необхідності, на# магаються забезпечити, по можливості та в рамках своїх освітніх систем, особам, які на# лежать до цих меншин, належні умови для викладання мови відповідної меншини або для навчання цією мовою”. І тут же в Комен# тарі до положень Рамкової конвенції це кон# кретизується: “Двомовне навчання може бути одним із засобів для досягнення мети цього пункту”. У пункті 13 Гаазьких рекомендацій щодо прав національних мен# шин на освіту вказується конкретніше: в се# редній школі “необхідно поступово збільшу# вати кількість предметів, які викладаються державною мовою”. У Пояснювальній за# писці до цих рекомендацій застерігається: “Підходи типу “занурення”, згідно з якими викладання ведеться виключно державною мовою, за якого діти з національних меншин повністю інтегровані у класи з дітьми біль# шості населення, не відповідають міжнарод# ним нормам. Це такою самою мірою стосу# ється й сегрегованих шкіл, в яких уся нав# чальна програма викладається виключно із застосуванням рідної мови національної меншини протягом усього навчального про# цесу…” Поняття “двомовне навчання”, про яке йдеться в цих міжнародних документах, означає, що половина предметів має викла# датися державною мовою, половина — мо# вою національної меншини. Адже, як сказа# но в тих же Гаазьких рекомендаціях, “особи, які належать до національних меншин, зо# бов’язані інтегруватися в більш широке сус# пільство держави через належне володіння державною мовою”. Тим часом у школах з російською мо# вою навчання всі предмети, за винятком, зрозуміла річ, української мови та літера# тури (на які виділено мізерію годин — як за радянських часів), всупереч міжнародним нормам викладають лише російською мо# вою. І діти, які закінчують такі школи, пога# но володіють державною мовою. А біда ще й у тому, що й виховання тут — нерідко ан# тиукраїнське. У багатьох сирітських будинках (особ# ливо на сході й півдні) і виховання, й нав# чання ведуться російською мовою і в ро# сійському дусі. Отже, ким стануть ті дер# жавні діти для Української держави? Щось подібне спостерігається й у шко# лах з угорською та румунською мовами навчання.
Щодо кількості годин, відведених на вивчення української мови у загальноос# вітніх навчальних закладах, то сьогодні в 11#річній школі загалом українську мову учень вивчає упродовж 1 698 годин. Типовими навчальними планами для 12#річної школи так само визначено на вивчення української мови 1 698 годин. У класах суспільно#гуманітарного профілю ця цифра становить 1 908 годин. Отже, кількість годин на вивчення ук# раїнської мови не зменшується, а у про# фільних класах — значно збільшується. До того ж, на вивчення української лі# тератури у 12#річній школі відводиться на 70 годин більше порівняно з 11#річною школою (в 11#річній — 490 годин, у 12# річній — 560 годин). У загальноосвітніх навчальних закла# дах з навчанням мовами національних меншин здійснюється поетапний перехід на вивчення ряду предметів (історії Укра# їни, географії України, курсу “Захист Віт# чизни”) за бажанням учнів, їхніх батьків та за наявності відповідного навчально#ме# тодичного і кадрового забезпечення ук# раїнською мовою. Департамент загальної середньої та дошкільної освіти здійснює та планує на# далі здійснювати й інші заходи, спрямо# вані на поліпшення мовної ситуації в ос# вітній галузі, вважаючи цю проблему та# кою, що має першорядне значення. Поділяємо, шановний Іване Пилипо# вичу, Вашу стурбованість станом мовної розбудови Української Держави та щиро дякуємо за небайдужу позицію щодо на# ціонально#мовного відродження України.
Начальник відділу Л. С. Ващенко
Свого часу в Міністерстві освіти (керів# ник групи — В. О. Огнев’юк, до неї входив і автор цих рядків) було розроблено відпо# відно до міжнародних норм Концепцію ос# віти національних меншин, але вона десь і досі припадає пилом. Крім того, слід передбачити розши# рення цікавих дитячих художніх і науко# во-популярних видань українською мо# вою й витіснення зі шкільних бібліотек ро# сійської (переважно ще від радянського часу) літератури. Це болючі проблеми. Якщо не розв’я# зати їх, наше суспільство нескоро позбу# деться колоніального тавра. Про це я вже писав у наші вищі інстан# ції, й поки що одержав лише таку відповідь два роки тому:
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАУКОВО3МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ВИЩОЇ ОСВІТИ 04070,м. Київ, вул. Сагайдачного, 37 Тел./факс (044) 425#52#56 07.12.2005 № 14/18.2—2775
Шановний Іване Пилиповичу! Виконуючи розпорядження Міністерс# тва освіти і науки України щодо Вашого пов# торного листа до Віце#прем’єр#міністра Ки# риленка В. А. від 10. 10. 2005 року щодо введення українознавчих дисциплін у ВНЗ, вважаємо доцільним копії цих листів довес# ти до відома керівництва та членів Науково# методичних комісій з педагогічної освіти, журналістики, української мови, слов’янсь# кої філології, історії України та культури для обговорення ними їх змісту у грудні 2005— січні 2006 рр. Про результат повідомимо Вам додат# ково. З повагою директор (підпис).
Ось така відповідь без відповіді. З глибокою повагою професор І. П. Ющук, завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету, член Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, заслужений діяч науки й техніки України, відмінник освіти України. 1.01.2008 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
