Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Українець інтуїтивно відчув і рішуче відторгнув світову державно+імперську ідею”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ЖИТТЯ СЛАВЕТНИХ

Слово Просвіти, №12 за 2008 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурно# го центру України в Москві, доктор історичних наук Продовження. Початок у ч. 6, 7, 9,10 за 2008 р. ТАРАС ШЕВЧЕНКО: “ПУСТИЛИСЯ МИ МОСКВУ СПОГЛЯДАТИ” О десятій годині 19 березня Шевченко і Щепкін знову вийшли з дому разом. Було тепло, тихо й хмарно. Михайло Семенович ру# кою показав напрямок їхньої екс# курсії. Як згадував Олександр Афанасьєв, Михайло Семенович “невідступно супроводжував Шев# ченка по Москві”. Тетяна Щепкіна# Куперник, яка збирала відомості про те, як артист опікував поета, писала: “Щепкин вызвался пока# зать ему Москву. В то время “ве# ликим постом” спектаклей в теат# рах не было, и он был свободен. Сутра они выходили из дома. Две характерные фигуры: маленький, круглый, светло улыбающийся Щепкин, которого почти все про# хожие узнавали и приветствовали (даже извозчики, величавшие его по имени#отчеству), кто покло# ном, кто улыбкой, и суровый, с густыми бровями Шевченко в смушковой шапке и смазных сапо# гах”. Незважаючи на грязюку під ногами, того дня вони, за словами Шевченка, “обходили пешком по крайней мере четверть Москвы”. Побували в Кремлі, оглянули, правда, здалеку, будівництво хра# му Христа Спасителя. “Из Кремля прошли мы на Большую Дмитровку, зашли к Елене Константиновне Станке3 вич, моей старой знакомой; на3 пилися чаю, отдохнули и пошли в книжный магазин Н. М. Щеп3 кина. Из магазина возвратили3 ся опять к Станкевич, где я встретил еще одну мою старую знакомую Олимпиаду Ивановну Миницкую”. Те, що гості у Станкевичів лише “напилися чаю”, зовсім не свідчить про те, що господиня була не до# сить гостинною. Навпаки! Олена Костянтинівна виявила традиційне московське шанування гостей чаєм. Шевченко сам вказав на те, що Станкевичі жили тоді на Великій Дмитрівці. Отже, 19 березня Шев# ченко й Щепкін прийшли пішки з Воротниковського провулка до Кремля, затим — на Велику Дмит# рівку, де попили чаю, після цього через Кузнецький міст добралися на Велику Луб’янку, в книгарню, а потім знову повернулися до Стан# кевичів. Оскільки це було, мабуть, близько четвертої години, то за обідом вони, напевне, знову пили чай. “Чай не пить, так на свете нежить”, — говорили москвичі. Чи мав Шевченко з цього нові життє# во#побутові враження? Певно, що так. Він часто пив чаї в трактирах і в гостях, але смак сімейного мос# ковського чаювання за самоваром по#справжньому відчув у Щепкіна і Станкевичів. Про решту дня 19 березня Шевченко написав коротко: “Поо# бедали у Станкевич и в 6 часов вечера благополучно пешком же возвратилися восвояси, ди# вяся бывшему”. Немає сумніву, що Тарас Григорович залишився задоволений цим днем, у який він через 13 років знову побачив Кремль, а ще, напевне, радів теп# лому й гостинному прийому в домі Станкевичів. Інакше не написав би так: “возвратилися, дивяся быв# шему”. Наступного дня — 20 березня — запис у Шевченковому щоден# нику починається так: “Мой не# разлучный спутник и чичероне Михайло Семенович сегодня ставил себе банки, и я один от 10 до 4 часов месил москов# скую грязь. Поутру велел я кучеру выма3 зать себе сапоги добрым дег3 тем. Вооружился и по Тверской отправился в Кремль”. Коли зранку гість Щепкіна ви#

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин