“Українець інтуїтивно відчув і рішуче відторгнув світову державно+імперську ідею”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ТАРАС ШЕВЧЕНКО В МОСКВІ Березень 1858 року
Слово Просвіти, №12 за 2008 рік
йшов із Воротниковського провул# ка на Садово#Тріумфальну вулицю й повернув ліворуч до Тверської1, термометр Реомюра показував + 3,2°. Було хмарно, вітряно. Тарас Григорович не міг не зупинитися біля грандіозних Тріумфальних во# ріт, зведених у післяпожежній Мос# кві на честь перемоги над Наполе# оном (будівництво закінчено 1834 р.). Притишив ходу на Страсній (нині Пушкінській) площі, щоб уважніше розглянути нещодавно реконструйований (1849—1855 роки) Страсний монастир і його нову дзвіницю. Шевченко зупинив# ся біля будинку московського ге# нерал#губернатора, що стояв осіб# но й вивищувався над сусідніми будівлями. Внизу на Тверській пе# ред ним відкрилася вражаюча кар# тина — Охотний ряд з безліччю яток, прилавків, торгових рядів, складів, лабазів, комор, льохів, харчевень, трактирів, з людським мурашником. А над усім цим виви# щувалася церква Параскеви П’ят# ниці — покровительки торгівлі та торговців, і м’ясники набожно хрестилися на неї. У Москві казали: “Без ряда Охотного не съешь куска плотного”. Тарас Григорович мало не повернув у бік Охотного ряду, проте схаменувся й поспішив до Кремля, де вчора зі Щепкіним не встиг подивитися на все, що хотів. “Полюбовавшися старым красавцем Кремлем, прошел як юному некрасавцу Спасу с це3 лию посмотреть скульптурные работы. Но меня и на двор не пустили. “Не приказано”, — сказал сторож. Я ему не проти3 воречил и возвратился в Кремль. Полюбовавшись еще раз стариком, вышел я на Ильинку и потом на Покровку”. Отже, Шевченко не сприйняв архітектури й естетики храму Хрис# та Спасителя, що тоді вже майже двадцять років будувався за проек# том архітектора Костянтина Тона2 в так званому російсько#візантій# ському стилі: “Храм Спаса вооб# ще, а главный купол в особен# ности безобразен. Крайне неу# дачное громадное произведе# ние. Точно толстая купчиха в зо# лотом повойнике остановилася напоказ среди белокаменной”. Нещадна і влучна характерис# тика. Пам’ятаймо, що собор Хрис# та Спасителя будували як храм# пам’ятник, присвячений Вітчизня# ній війні 1812 року. Він вражав сво# єю висотою (понад 100 метрів), грандіозними масштабами та ба# гатством не лише внутрішнього уб# рання, якого Шевченко не бачив, ай зовнішньою пишнотою. Раніше не цікавилися, чи бачив Шевченко будівництво храму в перші свої приїзди до Москви. Імовірно, так. Відомо, що в 1839—1853 роках му# рували стіни, облицьовували. На час екскурсії поета до храму 1858 року вже було встановлено мета# леві частини даху, бань та побудо# вано риштовання всередині — штукатурили стіни всередині хра# му. Скульптурні роботи на зовніш# ніх стінах тривали з 1846 до 1863 року, і на час московського пере# бування Шевченка були в розпалі. Їх виконували відомі майстри Пет# ро Клодт, Олександр Логанов# ський, Микола Рамазанов. Остан# нього Шевченко знав з часу нав# чання в Академії мистецтв. Шевченкові не сподобалася показна величезність й офіційно# ритуальна велич храму Христа Спасителя, що пригнічувала ста# ровинну білокам’яну навколишню Москву. Здалося, що гладка купчи# ха в дорогому й пишному вбранні, вся в яскравих прикрасах недореч# но стала на місці колишнього Алек# сєєвського монастиря з його по# божними мешканцями. Українець інтуїтивно відчув і рі# шуче відторгнув уособлену в храмі світову державно#імперську ідею. Тим більше, що її гострий стрижень насамперед боляче ранив Україну. До того ж, у Шевченковій оцінці то# дішнього будівництва храму пере# плелися невдоволення роботами Тона та поетова відраза до росій# ських царів — Миколи І, за якого почали зводити храм, й Олексан# дра ІІ, за його царювання третій рік активно вели будівництво. Тараса Григоровича не пустили на територію будівництва, бо її охороняли, і він покірно пішов геть. Куди? Знову в Кремль! Упродовж двох днів він уже втретє відвідував “старий красень Кремль”… У цьо# му немає нічого незвичайного, так робило чимало гостей Москви. У ті часи багато з них шукали в крем# лівських соборах духовного при# тулку й захисту, тут відчувалася жива серцевина Російської держа# ви. Проте напевне можна сказати, що Шевченко не шукав для себе духовної опори в Успенському со# борі, його зацікавленість Кремлем не мала релігійного забарвлення. Він був естетом, художником, його радували вишукані й доцільні архі# тектурні форми. В цей приїзд він докладно ознайомився з Кремлем. Знову, як і в 1844—1845 роках, по# бував на Соборній та Іванівській площах, очевидно, заходив у Бла# говіщенський, Успенський, Архан# гельський собори, розглядав дзві# ницю Івана Великого. Тоді була можливість піднятися на вершечок її й оглянути Москву з висоти пта# шиного польоту. У щоденнику Шевченко виок# ремив збудований за його відсут# ності Великий Кремлівський па# лац: “Казармовидный дворец его (Кремль — В.М.) много обе# зобразил, но он все-таки ориги# нально прекрасен”3. Шевченко ніби серцем відчував, що кожне креслення казармуватого палацу розглядав і затверджував ненавис# ний Микола І. Цікаво, що Шевчен# кові характеристики головних мос# ковських творінь Костянтина Тона збігаються з оцінками російського мистецтвознавця та критика Воло# димира Стасова. Після відвідин Кремля Шевчен# ко вийшов через Красну площу на Ільїнську вулицю. Розпогодилося, хмари розійшлися, відчутно потеп# лішало (о другій годині було близь# ко 8°), і Тарас Григорович, знявши шапку, витер чоло й потилицю. Він уже трохи стомився, проте вирішив іти далі. Трохи перепочити можна буде у Сапожникова… Ніяк не міг обминути пам’ятник Козьмі Мініну і Дмитру Пожарському роботи укра# їнського скульптора Івана Мартоса, який виліпив національних героїв Росії зі своїх синів. До речі, це пер# ший пам’ятник у Москві, встанов# лений ще 1818 року. Пройшовши Ільїнкою, що сла# вилася грандіозним Гостинним двором, який приснився Тарасові Григоровичу ще на засланні 7 лип# ня 1857 року, поет вийшов на Ма# росєйку, якою розпочиналася ву# лиця Покровка. Саме на Маросєй# ці в ХVІІ—ХVІІІ століттях розташо# вувався Малоросійський постоя# лий двір, де зупинялася свита офі# ційних представників гетьманів Ук# раїни та інші малоросійські гості Москви. Тут же в Колпачному про# вулку, що між Покровкою і Хохлов# ським провулком, зупинявся геть# ман Іван Мазепа. На Маросєйці жив давній Шев# ченків знайомий, астраханський купець, рибопромисловець Олек# сандр Сапожников, який надав йо# му каюту на пароплаві “Князь По# жарський”, що в серпні 1857 року доставив поета з Астрахані в Ниж# ній Новгород. У щоденнику Шев# ченка читаємо: “Зашел к А. А. Са# пожникову, моему спутнику из Астрахани до Нижнего. Болеет, никого не принимает. И хорошо делает, потому что я весь об# леплен грязью”. Мільйонер не прийняв поета, і покірне пояснення Шевченка цієї відмови тим, що він був “обліпле# ний грязюкою”, лише надає цьому прикрому епізоду гіркої драматич# ності. Навіть якщо Сапожников справді хворів, він, безперечно, міг би виявити до Шевченка елемен# тарну людську увагу. Ми ще розпо# вімо, як через день Сергій Аксаков, який нездужав і нікого не приймав, дізнавшись про прихід Шевченка й Щепкіна, всупереч лікарській за# бороні, покликав їх до себе. 4 травня 1858 року поет пішов до Сапожникова додому вже в Пе# тербурзі: “Я пустился к нему, зас3 тал его дома, но он меня не при3 нял по случаю скорого обеда. Это меня немного сконфузило, я отряхнул прах от ног своих…”4 Шевченко, навіть залишившись наодинці зі щоденником, не реф# лексував. “Расспросил у будоч# ника дорогу к почтамту, поплел# ся тихонько к Мокрицкому. От# дохнул у него, полюбовался эс# кизами незабвенного друга мо# его, покойного Штернберга…” Душевний стан Тараса Григо#
М. Хмелько “Т. Шевченко і М. Щепкін оглядають Кремль у Москві”. 1956 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
