“Труба і флейта — це символи політики і літератури”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«ВОЛОДЮ У ТОВАРИСТВІ МИ НАЗИВАЛИ ЯВОРОМ»
Слово Просвіти, №12 за 2008 рік
Уляна ГЛІБЧУК
Олекса Різник, письменник, громадський діяч: “Із Яворівським познайоми# лися в Одесі. Тоді Володя не мав житла, і я запропонував прихили# ти голову в мене. То була така не# величка напівпідвальна квартир# ка зі сходами глибоко вниз, сим# волічна на той час. Я тоді вперше побачив, як Яворівський пише... До нас щовечора приходили письменники. Борис Нечерда, Валентин Мороз... Ми ж усі були філологи. “Філфак одеський диво з див, що відбирав, кував, родив майбутнє наше якобинство...” Прекрасні були часи. Ми, това# риство, поклялися всюди роз# мовляти тільки українською мо# вою. І дотримувалися нашої клят# ви. Доходило навіть до дрібниць. Пам’ятаю, як сперечалися свого часу з Миколою Вінграновським. Я тоді повернувся з мордовсько# го табору і став таким вже україн# цем#неофітом. І кажу Миколі: “Чого ж Вінграновський, а не Він# гранівський?” І ставив йому за приклад Яворівського. Мовляв, у нього правильне прізвище. До речі, Володю в товаристві ми на# зивали Явором. Коли закінчило# ся студентство, доля порозкида# ла нас по всіх усюдах. Яворів# ський опинився у славному Запо# ріжжі, працював у газеті. Я читав його статті. Як він прекрасно пи# сав: і про інтелігенцію, і про се# ло... А скільки потім листів отри# мував! Мені аж самому цікаво стало: що ж то за місто таке — Запоріжжя? І я поїхав до Володі у гості. Заходжу в редакцію, запи#
Фото Олеся Дмитренка тую, де кабінет Володимира Яво# рівського. А мені у відповідь: “Ка# во? А, так ето ви про украінца спрашиваєтє...” Його там усі на# зивали Українець, тому що він був вірним нашій студентській клятві. І весь час я спостерігав за Володею, за його зростанням. І дуже радий, що він доріс до цієї сцени, до Верховної Ради, до ви# соких сходин...”
Микола Ря3 бий, письменник: “Я волів би на# писати великий ро# ман про Володими# ра Яворівського, аніж за п’ять хвилин сказати до ладу про його високий та# лант. Але регламент є регламент. Тому обмежуся кількома тезами. Коли люди# на сягає ось таких висот, вона мимо# волі замислюється: що ж у житті найголовніше? І почу# вається щасливою і впевненою, коли думає про друзів. Є наука фі# зіогномістика, якою мають доско# нало володіти і письменники, і по# літики. Сорок років тому я навіть і гадки не мав, що така наука існує, але коли побачив Володимира, то щось мені підказало: це не лише земляк, а й друг на все життя. Я не раз бував у його рідному селі й для себе відзначив, чим відрізняється його родина від інших. Мабуть, тим, що там ніколи не занепада# ють духом і постійно присутнє по# чуття гумору. А ще Володимир Яворівський має цінний дар: уміє слухати людину. Якось ми жили і працювали в Ірпені. Володимир писав роман про народну худож# ницю Катерину Білокур. До нас за# вітав Іван Миколайчук. І здавало# ся, що під час зустрічі Володимир мав би розповідати про свою творчу майстерню, про тоді ще маловідому художницю... А він мовчав, тому що слухав Миколай# чука. Просто відчув, що акторові потрібен не стільки співрозмов# ник, скільки слухач. Іван Миколай# чук говорив годину, дві... І про ко# ней, і про кіно, а Володимир слу# хав і жодного разу не перебив. І коли ми провели Івана, то побачи# ли, що він щасливий, бо його ви# слухали...” У перервах між музичними виступами та щирими словами
14 березня в Українському домі відбувся творчий вечір письменника і політичного діяча Володимира Яворівського. Урочистість пройшла без помпи. Пан Яворівський уже в перших словах запевнив, що задумав цей вечір “не тільки для того, аби нагадати, що я залишаюся письменником, а й для того, щоб не допустити на цю сцену жодного слова фальші й жодного слова офіціозу. Тут не буде представників влади...” І справді, на сцену хіба лише урочисто винесли букети від Президента України та Прем’єр-міністра. А про письменника і політика говорили друзі, з якими життя перетнулося у молоді роки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
