Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 14сторінка оригіналу ↗

Оригінал українською · переклад оновлюється

АНТОНІЯ ЦВІТ: «ЕНЕРГІЯ КОХАННЯ ЖИВИТЬ КОСМОС»

Слово Просвіти, №12 за 2008 рік

У середині вісімдесятих поетеса Антонія Цвіт започаткувала в українській поезії новий напрям — філософсько-еротичну лірику. Своєю незвичною за формою і змістом, сповненою шалу пристрастей та глибокого філософського осмислення поезією вона подивувала не лише вітчизняного, а й європейського читача. Нещодавно Антонія Цвіт стала лауреатом престижної Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся за ліричну збірку “Містер-і-я”, у якій виходить на нові обшири формотворення, поєднуючи зорову поезію з верлібристикою, утверджується як поет-філософ і сповнений надзвичайної експресії лірик. Ще одна сторінка її творчості — це епічний жанр, і найбільше вражає тут рок-феєрія “Корона Євпраксії”, де Антонія Цвіт — ще й дослідник історичних джерел, а її поетичні образи наповнюються глибоко символічним сенсом. На наше прохання поетеса ділиться своїми міркуваннями про збереження високих моральних критеріїв, оцінюючи найсвятіше з почуттів — кохання. — Пані Антоніє, Вас можна привітати з присудженням премії імені Олександра Олеся. Що для Вас вона означає? — Поезія О. Олеся мене захо# пила ще в студентські роки. Неза# бутні лекції нашого професора Анатолія Погрібного, який, на пре# великий жаль, пішов від нас. Він “запоями” читав нам О. Олеся на# пам’ять. Гадаю, що у моїй поезії ця особлива експресивність — саме під впливом О. Олеся. Напевно, наша земля заряджає такою енер# гетикою, адже ми з ним із Сумщи# ни. Премію заснувало Сумське земляцтво в м. Києві ще п’ять років тому. Це конкурс всеукраїнський, у ньому беруть участь лірики з усієї країни, до журі входять визнані письменники. — Ваша лірична героїня — жінка внутрішньо розкута, емоційна, проте й глибоко мисляча. Яке, на Ваш погляд, призначення жінки? — Бог сотворив жінку, аби вона народжувала дітей. Напевне, у цьо# му найбільше її призначення. Однак кожна людина незалежно від статі має кармічне завдання, яке мусить виконати за життя. Мене завжди непокоїло: для чого ми прийшли у цей світ? Тому з юності цікавилася філософією, пізніше — езотерични# ми науками, навіть трохи астроло# гією. Вивела для себе тезу, що лю# дина — це енергетичний згусток матерії, який живить Всесвіт, як і будь#яка істота. Що це за енерге# тичний згусток — Душа Всесвіту? Якби нічого живого не існувало, світ був би камінний? Певно, що не я од# на над цим замислювалася… Поетів і мислителів усіх часів хвилювало питання призначення людини. Епікурейці, наприклад, вважали, що людина приходить у цей світ для щастя, гедоністи — для насолоди, екзистенціалісти — для вираження власної індивіду# альності. Я вивела для себе фор# мулу, яка стала лейтмотивом моєї творчості: людина народжена для щастя, для насолоди і для самови# раження. Звідси і моя філософ# сько#еротична поезія. На цьому я наголошувала і в по# емі “Обертальний хрест, або Філо# софія двох”, і в рок#феєрії “Корона Євпраксії”, і в інших творах. Жінка, як і чоловік, має головне призна# чення на цій землі — виразити свою індивідуальність. Навіть якщо вона лише виховує дітей, має пам’ятати, що прийшла на цей світ з власним кармічним завданням, яке повинна виконати. Інакше — деградація і хо# діння по колу, неможливість виходу на вищі щаблі вселенського існу# вання. Скільки кожна людина зали# шить після себе світлої та темної енергії — все це залишається в кос# мосі, воно не зникає. Тому слід ро# бити більше добра. — Я чула, що карма — це здо3 бутки минулого людини, а доля — це її майбутнє. — Карма, за астрологією, вка# зує на призначення людини на зем# лі. Існує два кармічні вузли. Півден# ний вузол — це досвід минулого втілення, спираючись на який тре# ба виконувати завдання майбут# нього, на що вказує північний ву# зол. Якщо ти виконав своє кармічне завдання, то підіймаєшся на вищий щабель, а якщо ні — в наступному житті ходитимеш по тому ж колу, ато й опустишся ще нижче. Вірю в безкінечність людського існування, бо переконана, що дух чи душа лю# дини — це і є мікроскопічна як для Всесвіту частинка Божественної сутності, злитися з якою людина може, пройшовши всі кола очи# щення. А це шлях до вселенської Любові. Звісно, Бог — це Любов. — Хто Вам подобається із сучасних письменників? — Я у захваті від роману “Ключ” Василя Шкляра. Високо оцінюю прозові твори Віктора Баранова, пишаюся, що саме мені випало їх читати як редактору, а також Галини Тарасюк, Любові Го# лоти, Марії Матіос, поезію багатьох колег по цеху — Ігоря Римарука, Василя Герасим’юка, Валерія Гера# симчука. В літературу прийшов справді цікавий поет— Ігор Пав# люк. З’явилася молодь — Анна Баг# ряна, Анна Малігон, до речі, коно# топчанка. Багато цікавих літерато# рів сьогодні в Україні — молодих і досвідчених — усіх не згадати. Добре, що існує конкурс “Корона# ція слова”, у якому беруть участь прозаїки. Непогано було б започат# кувати щось подібне і для поетів. Це врятувало б поезію від забуття і разом з тим — читача від невіглас# тва. Тим паче, що до сучасної укра# їнської літератури в Європі неабия# кий інтерес — це бачила на власні очі, коли презентувала свої книжки у Польщі та Німеччині. — Що уособлює для Вас творчість? — Творчість — це моє життя. Моїми дітьми стали мої твори. Не можу жити без спілкування зі свої# ми шанувальниками. Мені потала# нило побувати в багатьох містах і селах — від Рейну на Заході до Амуру на Сході. І я переконалася, що поезія не може жити у вакуумі. Енергія живого поетичного слова, як і пристрасне кохання, живить космос. — Розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу над “Короною Євп3 раксії”. Як здійснювали її теат3 ральну постановку? — Свого часу я задумала ство# рити триптих “Анна — королева Франції”, “Євпраксія” і “Роксола# на”. І коли писала “Корону Євпрак# сії”, то багато працювала в архівах, де віднайшла дуже цікаві паралелі, яких, до речі, немає в однойменно# му романі П. Загребельного, сю# жет якого я взяла за основу. Мене вразила постать княжни, онуки Ярослава Мудрого Євпрак# сії. Сестра Володимира Мономаха, племінниця Анни, королеви Фран# ції, Євпраксія — жінка трагічної до# лі, розумна і сильна духом. Вона була імператрицею Священної Римської імперії. Її ім’я довго за# мовчували, бо вона на Священно# му синоді перед Папою Римським розповіла про те, що насправді від# бувалося при дворі імперії — акти сатанізму, коли знущалися над людською гідністю, і домоглася розлучення з імператором Генрі# хом ІV. Євпраксію переслідували. Вона повернулася до Києва, але й рідня її не підтримала (такі були ча# си, такі закони суспільної моралі), і княжна подалася до монастиря, де, на жаль, і померла молодою. Я мріяла про виставу в театрі імені І. Франка. Разова постановка відбулася в Українському домі з іні# ціативи і за фінансування Міністерс# тва культури. Одну з головних ролей — Конрада, сина Генріха ІV, грав ак# тор театру ім. І. Франка, народний артист України Олексій Богданович, роль Євпраксії довірили мені. Не задля власного визнання, а заради реабілітації чесного імені Євпраксії хотілося б, щоб ця рок#феєрія була поставлена на сцені театру, як “Біла ворона” — у нас є свої героїні. — Яка історія створення Ва3 шого відомого портрета? — Коли я видавала свою першу книжку, побачила у видавництві портрет Світлани Йовенко пензля Рафаеля Багаутдінова. Він мені так сподобався, що я подумала: “О, коли б мій портрет написав такий майстер!” Відтоді знаю — мрії здій# снюються! Якось через багато років, коли на телебаченні показали фільм “Антонія Цвіт в “Обертальному хресті”, зателефонував цей уні# кальний художник і запропонував намалювати мій портрет. А після презентації на виставці подарував його мені, оскільки отримав після цього багато замовлень. — Над чим зараз працюєте? — Мрію завершити поетичний триптих, до якого входить “Корона Євпраксії”. До речі, після роботи з архівами в мене було таке натхнен# ня, що я створила свою рок#феє# рію за 24 дні, як кажуть, на одному подиху. Дуже цікавить постать Ан# ни — королеви Франції. Мрію за# кінчити розпочатий давно роман, подумую про мемуари і багато чо# го. На жаль, часу обмаль… Спілкувалася Анна ЛОБАНОВСЬКА кого фарисейства”, а в есеї “Бо# жевільний будильник” критик пи# ше, що “…літератори божевільно дзвонять про те, що їм болить. Ко# ли ж вони почують голос іншого і зуміють його донести, тоді, напев# не, і література позбудеться своєї суспільної загумінковості та займе гідне її місце”. Євген Баран уміє боротися за себе і за своїх читачів, згуртував# ши їх (тобто нас!) на гуманістичній основі перед загрозою вирод# ження загальнолюдських ціннос# тей, художнім словом намагаєть# ся врятувати Правду — лишатися осторонь він не хоче. В есеї “Юві# леї і будні”: “Що найсмішніше, по# дібні ювілейні зібрання тільки уви# разнюють загальну індивідуальну байдужість одне до одного. У більшості людей повністю атро# фоване відчуття взаємоповаги …якщо ми і збираємося, то не для вшанування ювілянта чи зробле# ного ним, а для підкреслення власної значущості”. Автор не од# вертається від проблем, які ле# жать “на поверхні” (“Коханки і ко# ханці”, “Помпа універсальна”); не соромиться бути тенденційним і порушити проблему переоцінено# го автора (“Історія літератури як фікція”, “Інша література”); не бо# їться видатися банальним, ще раз звернувшись до проблем#ідей, що вже, здається, вичерпані, про які вже сказано все. Письменник бачить усе темне, не заплющуючи очей, але — поп# ри все — любить людей, літерату# ру і нас з вами, читачів. “Якщо ми не захочемо змін, не бажатимемо їх відчути… то скільки б ми не на# зивали біле чорним, а чорне білим (а саме це за великим рахунком відбувається у нашому сучпроце# сі), будь#які розмови про нас як про інших залишаться черговим варіантом байки про синицю, яка хотіла випити море. Але найсумні# ше те, що ми вже ніколи не змо# жемо літературу назвати люди# нознавством”.

«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин