Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“На селі рідко побачиш вершника”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Слово Просвіти, №12 за 2008 рік

пристрасним напутнім словом. Вислухавши проповідь лицаря, городяни і князь прийня# ли християнську віру. А хрестоносці розпові# дали, як 1099 року під час облоги Єрусалима він з’явився на білому коні; на плащі вер# шника був червоний хрест Святого Георгія. Від XIV сторіччя його хрест стає частиною герба Англії, а Георгій — святим заступником цієї країни. У нас йому присвячено львівський мит# рополичий собор Святого Юра, а сам кінний змієборець — символ і оборонець Львова. Порода, постава і масть коня у зображува# ному двобої зі змієм повністю залежать від фантазії художника. Так само, до речі, як і в картинах особливого жанру українського на# родного живопису “Козак Мамай”, де з геро# єм завжди сусідує коник, який терпляче че# кає на козака, поки той грає на кобзі або жваво дискутує за чарчиною з “хитрим ля# хом”. Художники особливо його поважають: до появи автомобіля майже кожну видатну особу малювали верхи на коні. І пам’ятники споруджували. Збереглися навіть імена бас# ких улюбленців. Так, вірний кінь Александра Македонського, якого великий завойовник особисто приборкав ще замолоду, звався Буцефал (Бичача голова), а ім’я улюбленого коня римського імператора Адріана було Борисфен. А це і давня назва Дніпра, з якого одвіку пили воду найкращі коні. У світі понад 300 кінських порід, серед них — верхові, рисисті, запряжні, ваговози. В Україні найбільш відомі породи: арабська, угорська, донська, гуцульська. Та ще — ди# кий монгольський кінь, якого відкрив 1879 року нащадок давнього козацького ро# ду, мандрівник Микола Пржевальський. А вже 1899 року барон Федір Фальцфейн, власник величезного маєтку Асканія#Нова на Херсонщині, привіз кількох чи не останніх диких коней з Монголії. Відтоді наші степи стали другою батьківщиною врятованого ко# ня Пржевальського. Може, колись він повер# неться і до Монголії, де, як стверджує міжна# родна “Червона книга фактів”, з 1973 року не бачили дикого огира. Тисячоліттями кінь віддано служив люди# ні. Віддавав себе всього: власну енергію, м’ясо, шкіру і молоко. Навіть хвіст і гриву, бо з кінського волосу плели і військове знаряд# дя, і рибальські сіті, й вишукані дамські аксе# суари. Та минають часи коня! Його сила і стрімкий біг виходять з моди. На селі рідко побачиш вершника, а в містах не покинули коней тільки їхні вірні друзі. Та повернути наш борг цим шляхетним тваринам ще не пізно, врятувавши їх спочатку від забуття і повного вимирання. тав”: з двома виявами почуттів та відчуттів — парубочого (“Віть#віть#віть, тьох#тьох#тьох!”) та дівочого (“Ай#я#я, ох#ох#ох!). У ліричних шедеврах образ#символ вишні змальовує дівчину в інших станах: “Ой дівчино#вишень# ко, //Буде тобі лишенько”, або: Ой вишенько+черешенько, Чом ягід не родиш? Молодая дівчинонько, Чом гулять не ходиш? Як же мені ягід родить – Корінь усихає. Як же мені гулять ходить — Милий покидає (варіант: Мати не пус+ кає). У купальському, весільному обрядах вишня виконувала роль обрядового дерева (“купайлиці”, “гильця”). У гумористичній пісні “Ой під вишнею, під черешнею” на основі прийому контрасту зображено молодість і старість, безпер# спективність таких любовних стосунків. Вишня та її плоди — соковиті темно#чер# воні або ясно#червоні ягоди з кісточкою — відігравала важливу роль у народній кухні, медицині. Вишняк, вишнівка — неміцний ри# туальний напій, що додавав снаги й смаку життя молодим або виснаженим, вселяв оп# тимізм і бадьорість старшим. Образ вишні Т. Шевченко підніс до вер# шин національного символу. “Садок вишне# вий коло хати” — ідеальний гімн рідній оселі, рідному краєві, Україні. І.Франко у поемі “Іван Вишенський” через образ вишневого цвіту яскраво передав патріотичні почуття героя, який, перебуваючи на чужині, в грець# кому Афоні, згадав про рідну Україну й по# вернувся до неї. Народнопісенний символ вишні#дівчи# ни#нареченої оригінально опоетизувала Лі# на Костенко: Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужливий лан, А під горою вишня+наречена Вже до віночка міряла туман.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин