Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Виросло покоління, доросла пам’ять якого вже не містить великих файлів рабства, несвободи й приниження”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

КВЕБЕКСЬКА МРІЯ МІЖ «ОСТРОВОМ СЛІЗ» І «ОСТРОВОМ ДОБРОБУТУ»

Слово Просвіти, №12 за 2009 рік

ПРИКРО, АЛЕ ФАКТ Жанна БЕЗП’ЯТЧУК Сучасна еміграція з України до Канади має мало спільного з хвилями масового переселення українців до Північної Америки на зламі XIX і XX століть. Тогочасна еміграція була часто рухом безземельних, неосвічених і самотніх у своїх злиднях українських трударів до непевного майбутнього на заокеанській чужині, багатій на земельні ресурси. Сьогочасна еміграція — це рух найосвіченіших, найперспективніших українських фахівців. Незмінною залишилася хіба що соціальна самотність українців, змушених мислити категоріями втечі світ за очі. Сьогодні це рух тих, для кого відрив від рідної землі означає щось зовсім інше, ніж для героя новели Василя Стефаника “Камінний хрест”. Для нього це був відрив від власної сутності; для сьогочасних героїв ще не написаних новел це, навпаки, пошук своєї сутності. Такі реалії новопосталого глобалізованого світу, де освічена людина, міський житель, втративши чуттєвий зв’язок із рідною землею, спроможна знайти себе в нових культурних і політичних реаліях. Героїня кіносценарію “Острів сліз”, написаного Іваном Миколайчуком та Еліані Сабате, Катерина провела 55 років у психіатричній лікарні в Нью-Йорку, бо не вміла розмовляти англійською. Іммігрувавши до Америки, молода українська жінка опинилася в комунікативному вакуумі, бо знала одну мову — рідну… Сьогочасні українські іммігранти повністю убезпечені від потрапляння на такі заокеанські “острови сліз”, бо сучасна імміграція, скажімо, до Канади — добре зорганізований, продуманий і раціональний механізм із чітким правовим і економічним підґрунтям. Сучасний український іммігрант має добре володіти національними й навіть реґіональними мовами країни призначення. Правова захищеність, поінформованість, мовна й моральна підготовленість — стартові гарантії успішної інтеграції до канадського суспільства. Героїня твору Івана Миколайчука, яка, до речі, мала прототип у реальному житті, змарнувала 55 років у лікарні; українські герої сучасної імміграції їдуть до Канади, щоб не змарнувати наступні 55 років у власній країні. Ось такі контрпаралелі… Приклад кваліфікованої організації імміграції до Канади — діяльність Імміграційного бюро Квебеку (BIQ) у Відні. Із 1990 року воно організовує безплатні інформаційні сесії для всіх охочих у країнах Східної Європи. У поширюваній Бюро інформації все чітко й зрозуміло: існують конкретні критерії оцінювання кандидатів, переваги проживання в Квебеку, обґрунтована економічна мотивація еміграції зі Східної Європи. Під час відбору кандидатів до уваги беруть передусім їхню освіту, вік, знання французької й англійської, наявність дітей (сім’ям із дітьми надають перевагу). Молоді висококваліфіковані, високоосвічені українські хіміки, біологи, математики, електромеханіки, інженери у галузі автомобілебудування, авіаконструювання — ось найперспективніші кандидати. В оцінюванні шансів певного кандидата отримати дозвіл на імміграцію враховують також і те, наскільки він знайомий із реаліями ринку праці в Квебеку й спроможний знайти своє місце на ньому, чи має кандидат там близьких родичів, а також те, чи він уже побував у Квебеку й ознайомився з тамтешнім життя (час перебування в провінції має становити принаймні три тижні). Упродовж останніх 10 років щороку до Квебеку в середньому іммігрувало близько 800 українців. Для порівняння: з Росії туди щорічно вирушала така сама кількість росіян. Якщо врахувати, що кількість населення України приблизно втричі менша, ніж Російської Федерації, то стає зрозуміло, що темпи еміграції з України втричі вищі за російські. Проте ще вищі вони в сусідній Молдові — 1300—1400 осіб на рік; у Румунії — 1100 осіб на рік. Із значно меншої за кількістю населення Болгарії емігрує по 600 осіб на рік. Ці цифри наводить Крістіна Мірчева, відповідальна за інформацію Імміграційного бюро Квебеку у Відні. Пройшовши конкурсний імміграційний відбір, людина отримує візу на постійне проживання з усіма правами, крім права участі у місцевих і парламентських виборах. За три роки іммігрант може звернутися з клопотанням про надання громадянства. Законодавством Канади дозволено подвійне громадянство, проте воно не дозволене українською Конституцією, а тому у випадку українських іммігрантів люди постають перед чітким вибором: або — або. Ідея еміграції вельми популярна серед 20—30-літніх українців: освічених, активних і критично мислячих. Це покоління, доросла пам’ять якого вже не містить великих файлів рабства, несвободи й приниження. Воно готове рішуче й послідовно відстоювати своє право на існування в просторі свободи, передбачуваності й добробуту. Якщо такий простір неможливий на Батьківщині, отже, його треба знайти за її межами. Саме це покоління нині — найперспективніший колективний кандидат на еміграцію до новочасних “островів добробуту”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин