Погляд · “Виросло покоління, доросла пам’ять якого вже не містить великих файлів рабства, несвободи й приниження”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
І ЗАВТРА
Слово Просвіти, №12 за 2009 рік
українсько-інтелігентських вад є й “зневажливо-поверхове ставлення до російської філософської та суспільно-політичної думки”. Зокрема, московський дописувач дуже засмутився неправильним трактуванням “фігури Олексія Хомякова, великого російського філософа, засновника слов’янофільства”. Це неприпустимо, бо в московських “біляцерковних колах поширена думка про канонізацію Хомякова як православного святого”. Страх, сказали б ми про несправедливість, не знавши про Хомякова того, що знаємо: в пошуках матеріалів про Гоголя пощастило натрапити на статтю В. Завітнєвіча “А. С. Хомяков” (“Труды Кіевской духовной академіи”, 1901, №6, 7, 8). “Чувство неудовлетворенности, вызываемое сознанием противоречия между христианским учением и самою жизнию христиан, — пише автор, — в натурах цельных и последовательных вызывало резкие переломы. Можно указать на происшедшую известную перемену в Гоголе. Если кому нравится, тот эту перемену может объяснить болезненным настроением души знаменитого писателя”. Далі В. Завітнєвіч цитує один із листів Миколи Васильовича: “Церковь наша должна святиться в нас, а нев словах наших… какой ответ мы можем дать, если нам зададут такие запросы: “А сделала ли ваша Церковь вас лучшими?” У такому контексті автор статті посилається на одного із соратників Хомякова, який занотував слова “великого російського філософа” стосовно московської православної церкви: “…в ней заключается вся истина; она одна проявляет и высказывает догматы христианства; все прочие Церкви, основанные на лжи, должны пасть и обратиться с покаянием к нашей Церкви, они не содействуют к осуществлению царства Божия, и наша Церковь одна должна оное осуществить”. У своїх публікаціях Хомяков трохи поміркованіше проголошує те саме (цитуємо за статтею В. Завітнєвіча): “…все общины христианские должны к нам прийти со смиренным покаянием, не как равные к равным, а как владельцы частных истин”. Час минав. Ні католики, ні протестанти, ні інші християни на поклони до Москви не йшли, а перспективи “к осуществлению царства Божия” в Росії лишалися туманними. Маючи бажання пришвидшити розвиток подій, Хомяков іще один кипучий слов’янофіл Валуєв ВИГОТОВИЛИ ФАЛЬШИВКУ. Хомяков написав про православ’я все, що хотів, а Валуєв організував переклад грецькою мовою цього “старовинного рукопису”. Спочатперестав існувати. Гоголь ніколи не дізнався про шахрайство Хомякова. Російське православ’я не мусить відповідати за негідні вчинки своїх адептів. Утім, хай з’ясовують у Москві. А панові Окарі варто змиритися з тим, що “східнохристиянські” орієнтири принаймні такі (хороші чи погані), як і “західнохристиянські”: тепер цивілізаційний вибір України лежить в іншій площині. Це правда, що ми — на роздоріжжі; але правда й те, що російське православ’я обабіч Дніпра намагається грати в ту гру, задля якої російський флот бовваніє на рейді Севастополя. 4 вересня 1857 р. Шевченко на пароплаві з Астрахані до Нижнього Новгорода переписав у щоденник вірш Хомякова “Кающаяся Россия”: сім строф по п’ять рядків: “С душой коленопреклоненной, // С главой, лежащею в пыли, // Молись молитвою смиренной // И раны совести растленной // Елеем плача исцели”. Фальшування релігійного тексту — це просто жарт чи вибрик “совести растленной”, святокрадство? Цікаво, що 16 квітня 1858 р., вже в Петербурзі, цей вірш удруге записав у щоденник Шевченка майбутній меценат (засновник навчального закладу в Києві) Григорій Ґалаґан. Імовірно, ідея про каяття імперії здавалася тоді чимось надзвичайним. Як і тепер…
“ІЗ РОСІЇ З ЛЮБОВ’Ю” У жовтні 2008 р. московські “Известия” оприлюднили (а їхній український клон продублював) статтю П. Бородіна, якому Кремль доручив опікуватися “союзною державою Росії та Білорусі”. Ідеться про реформування напівмертвого СНД за принципами напівживого альянсу Москви і Мінська. Стаття розпочинається епічно: “В современном мире господствуют тенденции межгосударственной интеграции, прежде всего — экономической. Именно законы макроэкономики стимулируют все более тесную интеграцию Евросоюза. Те же законы действуют и на постсоветском пространстве. При этом надо четко понимать: никто никого не хочет “проглотить”. Воссоединение может осуществляться лишь на конфедеративной основе. Построить свою конфедерацию нам несоизмеримо легче, чем странам, вошедшим в ЕС: у нас общая культура, на постсоветском пространстве еще говорят на русском языке. Костяк армий, промышленности, науки бывших республик СССР составляют советские кадры”. Учіться, початківці-шахраї, як треба пересмикувати карти: розпочинаємо з економічної інтеграції
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
