Доля на тлі історії · “Історичні події зміщуються у часі й просторі, міфологізуються до невпізнанності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ПОЛТАВСЬКА БИТВА І БАТУРИНСЬКА ТРАГЕДІЯ В ІСТОРИЧНИХ ДУМАХ, ПІСНЯХ ТА ЛЕГЕНДАХ
Слово Просвіти, №12 за 2009 рік
20 березня у рамках відзначення 370-ої річниці з дня народження гетьмана Івана Мазепи Президент України Віктор Ющенко відвідав культурно-просвітницький захід “Мазепинський вечір”, що відбувся у Національній опері України. Президент зазначив, що жоден інший діяч української історії не викликав більшого зацікавлення і гостріших дискусій у світі. Попри тиск Москви, Іван Мазепа наполегливо й послідовно йшов до головної мети: перетворення України на державу європейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Президент особливо відзначив зусилля гетьмана Мазепи щодо створення з козацької старшини нової, державницької еліти та перетворення українського козацтва на потужне регулярне військо. “1704 року Іванові Мазепі вдалося об’єднати Правобережну і Лівобережну частини України в єдину державу... Україна оживала як країна європейської культури і традиції”, — нагадав В. Ющенко, додавши, що мрією гетьмана була самостійна, шанована у Європі Українська держава. “Іван Мазепа — не зрадник. Іван Мазепа — захисник рідної землі. Іван Мазепа постав задля України. Пора остаточно розвіяти облудні міфи про начебто зраду гетьмана”, — сказав Президент, наголосивши, що протягом віків його патріотичний вчинок надихав українських патріотів до боротьби за незалежність держави. Говорячи про важливість відновлення історичної правди про гетьмана Мазепу, Віктор Ющенко нагадав, що ще на зорі незалежності України в Мазепинцях було встановлено перший пам’ятник видатному землякові, а два роки тому в селі збудували дерев’яну козацьку церкву Святого Миколая Чудотворця. У Батурині було встановлено ще один пам’ятник Мазепі, створено музей гетьмана. Відновлено й інші споруди, пов’язані з його військовою діяльністю. “Найбільшим визнанням праведності гетьмана Мазепи стала незалежна Українська держава”. Президент побував на Київщині, у селі Мазепинцях Білоцерківського району, де взяв участь у молебні, який відслужив святійший Патріарх Київський і всієї Руси-Укра-
Людмила ІВАННІКОВА, м. Київ
Більшість видатних українських істориків ХІХ—початку ХХ ст. вважають народну творчість рівноправним, поряд з архівними документами, джерелом вивчення історії України. Такої думки дотримувалися М. Максимович, І. Срезневський, П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, Я. Новицький, А. Скальковський. Усну історію вони вважали правдивішою й об’єктивнішою за офіційну. Справжнім підручником з історії України може слугувати збірник В. Антоновича та М. Драгоманова “Исторические песни малорусского народа” (К., 1874, 1875). Однак це твердження не однозначне. За історичними піснями й легендами можна вивчати хіба що ставлення народу до власної минувшини та її видатних діячів, та й-то воно не завжди об’єктивне, іноді нав’язане зовні політичними та духовними поневолювачами. Це стосується, зокрема, фольклорної інтерпретації постатей Івана Мазепи, Семена Палія, про яких, як зауважує П. Куліш, боялися співати і розповідати навіть старці. Тому не можемо скласти об’єктивного враження про побутування історичного фольклору тих часів: чи його справді не було, чи він просто не записаний збирачами, яким не довіряли респонденти. Нерідко історичні події в народному епосі зміщуються в часі й просторі, міфологізуються до невпізнанності, вчинки одних історичних осіб приписують іншим, а самі герої повністю втрачають риси реальних людей, переміщуючись у сферу казкових образів. Не всі історичні події достовірно відображено у фольклорі. Творці народних дум, пісень і легенд найчастіше захоплювалися героїчними вчинками сучасників, тому, приміром, так широко представлена в епосі доба Б. Хмельницького, але значно менше — трагедії XVIII ст., зокрема пов’язані з повстанням Івана Мазепи. Звичайно, значної уваги в піснях та легендах приділено Полтавській битві, але жодних об’єктивних, реалістичних картин бою немає — подія обставлена фантастичними деталями. Передусім неадекватно означуються причини російсько-шведської війни. По-перше, несподіваний напад Мазепи у змові зі шведами (турками, ляхами): “Мазепа зговорився зі шведом та з ляхом тай одкрив на царя війну”; “Замислив Мазепа знівечить царя, вчинити так, щоб зовсім царя не було”; “Сидять у наметі троє: Мазепа, швед і турецький баша та й кажуть: “Оце доб’єм усе його військо та й царство його натроє розділим”. По-друге, Мазепа прагне необмеженої влади: Сам я думаю, сам я гадаю, Ще й шведа підмовляю Впень москаля рубати, Сам я думаю, сам я гадаю Цим царством царствувати”. Щоправда, в одній із пісень літературного походження знаходимо цілком об’єктивне розуміння ситуації: Ой над Україною Гетьманською Громовая хмара стоїть, Ой прийшов цар з армією руською Та хоче її та й розорить. За цим варіантом, гетьманські козаки під керівництвом Пилипа Орлика просять помочі в кошового отамана Івана Малюшевича: Мазепа просить до нас пристати, Нашій Вкраїні поміч дати,
А впісля до шведина привернутися, І від царя руського одвернуться. Однак запорожці відмовляються підтримати Мазепу: А ти ж теє і забув, Що ми цареві присягнули? Нам не можна присяги ламати, Нам не можна вам помочі дати. Сама Полтавська битва також не повністю висвітлена в українському фольклорі, однак у всіх легендах і переказах вказується на попередню перемогу українсько-шведського війська над російським і на розгубленість царя Петра І: “Руські войська мали гірше вооруження, ніж у шведів, розбили все руське войсько, перейшли всю руську землю, всі города і підійшли під Полтаву”; “Довоювався цар, що ось швидко буде йому й край”; “А Швед та Мазепа так уже напосілись на царя, що йому вже й дихать ніяк. І випрохавсь він у шведа тільки на три дні”; “У царя було війська мало. Зробили раз війну, зробили другу, а на третій уже нема чим воювати. От він одпросився на згоду”; “Довго вони билися, коли бачить білий цар, що Мазепа його побіждає, от-от вже оволодіє зовсім, сів та й задумався”; “Бачить Петро, що війська в Мазепи багато і що не одужать йому гетьмана, та й зажурився”; “…то Мазепа крепко коло нього так прийнявся, до того на кінці прийшлося, що цареві нема куди повернутись, так уже його дуже збив Мазепа”. У різних варіантах легенд цар Петро просить перемир’я з різною метою: щоб одпочить, бо вже не має сили воювати; щоб знайти серед воїнів лицаря або характерника, який би міг виступити проти Мазепи; щоб дати можливість Семенові Палію зібратися з силою: “…Пішов швед войною на царя Петра, пішов з ним і проклятий Мазепа. Стали під Полтавою. У царя сила війська, а у шведа і проклятого Мазепи ще більша. Став швед побивать москаля, а Петро і каже: “Дай міні, шведо, хоть трохи отдиху!” Той дав. Петро пішов у свій стан і пита: “Чи нема, братці, між вами богатиря або характерника?” Перемир’я тривало недовго — два, три дні, 12 днів, але з цього моменту всі події стають фантастичними, тут широко використовуються найхарактерніші елементи богатирського епосу: Полтавська битва вже представлена як двобій богатирів Семена Палія та Івана Мазепи, і Семен Палій перемагає силою дуже рідко, а найчастіше — хитрістю, чарами та характерництвом (про військове мистецтво зовсім не йдеться). Мазепа вже був цілком упевнений у перемозі, тому, завчасно святкуючи її, “п’є та гуляє”, поблажливо ставлячись до війська Петра І: “А Мазепа проклятий сидить у кам’яному мурі на третьому етажі і чай п’є”; “Ну що ж, — каже Мазепа шведові, — хортуна війни в наших руках. Три дні не пошкодить нам. Нас ніхто в світі не може здоліти. Міг би подоліти тільки Семен Палій, так його вже давно й на світі нема”. Несподівана поява Семена Палія кардинально змінює перебіг битви. Семен Палій лицарським способом повідомляє Мазепу про свою присутність — стріляє з лука або рушниці. Пущена стріла віщує неминучу загибель Мазепи і його війська, тож досить було одного влучного пострілу, щоб вирішити долю не лише Полтавської битви, а й усієї України: “Об’їхав Палій тричі Мазепине військо, піднявся угору, коли дивиться — Мазепа із шведом саме обідають; він стрельнув з пістоля, а пуля зараз і впала до Мазепи в ложку. Мазепа подивився угору та й каже до шведа: “Тікаймо, брате, пропали ми, бо Палій уже на волі!” Кинули й обід та скоріше тікать”; “…та зарядив срібною кулею ружо, як стрелне, а Мазепа з Карлом саме обідали, а та куля прямо їм в полумисок і впала та й закипіла кров’ю. “Е, — каже Мазепа, — вже Палій на волі!” Та як кинулись тікать, та сами себе і порубали”; “Палій пустив стрілку, та стрілка впала у лусту м’яса, де Мазепа з чужоземним королем на радощах бенкетував, балював. Як побачили вони стрілку, той кажуть: “Годі вже воювать, бо вже є Семен Палій!” — та й до утьоку тоді”. Проте в більшості варіантів Семен Палій не застосовує навіть лицарської зброї, а воює лише характерництвом, “ангельським чином”: обставляє короговками або тричі об’їжджає Мазепине військо, перетворює увесь шведський порох на пил, одводить очі ворогам, від чого їм здається, що “як кінця світові нема, так і Палієвому військові”, наводить смертельний страх на шведів, поставивши вгору три вогненні стовпи тощо: “А Палій за два дні та й об’їхав ніччю військо Мазепи конем. Як об’їхав кругом, так і засмутив Мазепину рать”; “Каже Мазепа: “То Палій! Він як перехресте, то й амінь, а як об’їде кругом війська — війська заміша”. І правда — як замішались війська, давай самі себе істреблять”; “Як приблизився Палій дуже близько до війська, став, а потім взяв та й помалу об’їхав кругом усе лядське військо. Тілько що він об’їхав те військо, баче Мазепа, що його ляхи начебто з глузду зсунулись — взяли та й почали друг друга бити та один в одного стріляти, та так до останнього чоловіка й перебили самі себе”; “Як об’їхав, то козаки Мазепенкови мов подуріли і стали один одного колоть да рубать. А Мазепенко навтікача”; “Палій сів на коня да об’їхав кругом Мазепине військо, да як поставив оттак ратище, то їм здалось, що то ліс стоїть. От вони й почали їхати через той ліс, схиляючись. А Палієві козаки давай рубать їм голови. А Мазепа постеріг, що лихо, да як ударить у тарабани: “Гей, братці, втікайте, бо ще старий собака жив!” “Тут же він поробив шведові увесь порох його пилом, на все військо вороже напустив великий туман, а потім вивів угору три високі огненні стовпи і нагнав на шведа та на Мазепу такий великий страх, що вони покинули все своє добро та давай швидче тікать”. Щоправда, у деяких варіантах Семен Палій все-таки вдається до бойових дій, але для цього він не витрачає багато зусиль, бо перемагає ватагою із 12 осіб або одним пострілом із гармат, заряджених навхрест: “От і взяв заряжать пушки навхрест: та туди, а та туди. “Тепер, — каже, — стреляйте, то не багато зостанетця!” Як ударили ж, то так як билина на пожарищі зостанетця, то так с того війська зосталось. От і погнали Мазепу”. Отже, і перемогу в Полтавській битві, й усю славу її приписують білоцерківському полковникові Семенові Палію, про якого народ складав численні легенди, пісні та думи. Він і є справжнім героєм епосу XVIII століття: Ой уже ж хміль, тонкая хмелинка Коло древа в’ється, Уже ж шведський король з Палієм Семеном Під Полтавою б’ється. Ой уже ж хміль, тонкая хмелинка З тичини похилився, Уже ж шведський король Палію Семену У ніжечки поклонився.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
