Про-читання · “Настане час, й іскра розгориться у незгасиме вогнище”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
І ВИБУХНУВ ОГОНЬ НОВИЙ 20 березня у Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії презентовано ювілейне, десяте видання історичного роману Юрія Горліса-Горського, що його здійснив Історичний клуб “Холодний Яр”.
Слово Просвіти, №12 за 2009 рік
Роман КОВАЛЬ, Історичний клуб “Холодний Яр”
Цього вечора відбулося й опри5 люднення двосерійного докумен5 тального фільму “Вільне козацтво” (Національна телекомпанія Украї5 ни, 2009), автори якого — Роман Ко5 валь, Андрій Данильченко й Олек5 сандр Рябокрис. На заході виступи5 ли заслужений артист України коб5 зар Тарас Силенко, лідер гурту “Тінь сонця” Сергій Василюк, гурт “Руте5 нія” та бард Сергій Шишкін. Пись5 менник Василь Шкляр презентував свій новий роман “Залишенець” — про останніх гайдамаків Холодного Яру. Так вшанували пам’ять борця за Україну його нащадки. “Спогади… На самоті перебрати день за днем, рік за роком те, що вже збігло в минуле, відтворити в собі пережиті радощі й болі, пережити їх ще раз і ще раз… Болючу привабливість цього “заняття” знає лише той, хто має що згадувати: хто любив і ненавидів всією душею, хто знає смак голоду й музику небезпеки, хто зустрічався на вузькій доріжці віч-на-віч зі смертю, чув її віддих і… щасливо розминувшись, показав їй услід дулю”, — писав Юрій Горліс-Горський (Юрій Городянин-Лісовський). Слава наздогнала його, сотника Армії УНР, у Львові, де він 1934 року випустив дві книги спогадів — “Отаман Хмара” і першу частину “Холодного Яру”. Вже наступного року у Львові з’явилося друге видання роману “Холодний Яр” (першої частини). Друга частина “Холодного Яру” потрапила до рук львівського читача 1937 року. “Холодний Яр” мав у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. В переповнених “Просвітах” відбувалися колективні вечірні читання. Жорстока правда про козацько-селянські повстання у Центральній Україні наповнювала серця галицької молоді ненавистю до ворога та бажанням заступити полеглих. Імена холодноярців ставали псевдо молодих оунівців. Без перебільшення можна сказати, що Юрій Горліс-Горський став творцем тисяч українських героїв, які уславили Батьківщину в 30—40-х роках ХХ століття… У Холодному Яру Юрій опинився в лютому 1920 року в складі Армії УНР Михайла Омеляновича- Павленка. З перших хвилин перебування там відчув незвичайний войовничий патріотизм місцевих селян. І його серце переповнилось, як він згадував, “якоюсь щемливою радістю”. Через хворобу Юрій залишився на лікування у Мотриному монастирі, в якому тоді стояв полк гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупаки. Випадкова обставина змінила життя Юрія: в Холодному Яру торкнувся він серця України, знайшов побратимів, бойовою дружбою з якими пишався все життя; тут він відчув гіркий щем втрат і поразок та щастя продовження боротьби за свободу Батьківщини. А Холодний Яр знайшов у ньому захисника і вдячного літописця. Під псевдонімом Залізняк Юрія призначили осавулом 1-го (основного) куреня Холодного Яру. Брав участь у численних боях за свободу
України. У романі писав: “Коли дві нації борються, білі рукавички мусять бути скинені. За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою череп не одному німцеві, мадярові, москалеві, але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лише тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути”. У червні 1942 року Юрій, уже відомий письменник, нарешті повернувся до Холодного Яру. Оселившись в Олександрівці, збирав свідчення від учасників боротьби, доповнив другий том роману. Якось із колишніми холодноярцями Іваном Філоненком і Закревським Юрій вирушив з Олександрівки через Нову і Стару Осоту на Головківку. Письменник із захоп-
Серце легенди — Холодний Яр ленням оглядав місцевість. Та знівечений Мотрин монастир засмутив його… Зайшли на подвір’я. Горліс-Горський розповів товаришам про те, як навесні 1920 року тут святили зброю гайдамаки. Спогади, спогади… Потягло за вали, де він вбивав чекістам кинджал “у ліву кишеню френча”, де пізнав істину, що “від того, скільки цеглинок ворожого муру проб’ємо лезами і кулями, залежить висновок боротьби”… Заночували у Медведівці, в родині Дем’яна Чучупаки. Зрозуміло, Юрій подарував Чучупакам два томи роману “Холодний Яр”. Виявилося, що староста Медведівки — колишній холодноярець, який із відходом росіян повернувся до рідного села. Староста подякував Богові, що врятував Юрієві життя і дав можливість “описати той наш пекучий
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
