Палітра · “Олесь Доріченко — людина допитлива й цікава, він архітектор та будівничий власної мистецької долі”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
МИСТЕЦЬКИЙ ДИВОСВІТ МАЙСТРА
Слово Просвіти, №12 за 2011 рік
Степан ГАНЖА, заслужений майстер народної творчості України, член НСМНМУ, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Творча вдача мого вірного друга і побратима Олеся Доріченка наповнена безмежною любов’ю до рідного краю, до неперевершених зразків народного мистецтва, яке торкає найсокровенніші струни його чутливої до краси душі. Він глибоко захоплений самобутньою творчістю народних самородків: Катерини Білокур, Тетяни Пати, Ганни Собачко, Параски Власенко та безіменних майстрів подиву гідного українського килимарства, що є величною та чарівною піснею про красу і велич рідної землі, про радощі й печалі народу. Власне, ці уподобання мого побратима вплинули на його оригінальну творчість, яка живиться з глибинних джерел української сутності. Уподобані майстром Козаки Мамаї та кобзарі персоніфіковані, мудрі й загадкові, вони відчувають більше й глибше за нас, бо є безпосередніми свідками потрясінь, звитяг і тріумфів — вони знають справжню ціну свободі й повсякчас живуть її цінностями та постулатами. Темі Мамаїв та кобзарства Олесь Доріченко присвятив не одну сторінку власної творчості — як поет, художник, мистецтвознавець і публіцист самовіддано популяризуючи й захищаючи цей найунікальніший різновид української культури від сваволі войовничого чиновництва та обивательської байдужості. Своїми викривальними виступами в ЗМІ він сколихнув громадськість відомими йому фактами злочинного знищення 1933 року совдепівським тоталітаризмом кобзарів та лірників, які дивом залишилися се-
Козак Мамай ред живих під час лютого голодомору. Цими фактами, що засуджують людиноненависницьку систему, Олесь Доріченко засвідчив свою високу моральність, громадянську позицію та виняткову порядність. І це лише один епізод із біографії митця, а скільки їх було на його життєвому шляху! Хоч його літературна діяльність заслуговує не на одну сторінку, та я обмежуся лише кількома абзацами, бо без них портрет мого друга буде неповним. Його поезії любили й люблять, ними захоплювалися, бо вони суголосні настроям та ідеалам тогочасної молоді. А це шістдесяті роки минулого століття — час, коли люди, і особливо молоде покоління, прокидалися від летаргійного сну безпам’ятства, з усвідомленням того, що вони належать до великої і безмежно талановитої нації. Совдепівський режим робив усе можливе й неможливе, аби протистояти цьому. Влада забороняла, утискала, репресувала за найменші прояви самосвідомості. Під цей прес страшних заборон потрапляли й поетичні книжки мого друга, а його самого піддавали неймовірним утискам. Та його літературну творчість любили й шанували ів Україні, і в діаспорі, окремі поезії Олеся Доріченка опубліковані в авторитетних антологіях мовою оригіналу і в перекладах. Я був на його авторських вечорах, влаштованих громадськістю Торонто та Вінніпега, бачив сльози на очах присутніх, коли він читав свої вірші, був із ним при зустрічах із великими українцями — Святославом Гординським, Леонідом Молодожанином, Григорієм Китастим, Борисом Олександрівим та іншими знаковими постатями української культури в діаспорі. 1968 року я брав участь у його постановці (і за його лібрето) вокально-хореографічного дійства “Байда”. Її за доносом “товаріщей” було заборонено, а за Олесем Доріченком встановлено постійний нагляд каральних органів. Тогочасна комуністична влада не могла йому подарувати знайомства з Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Борисом Антоненком-Давидовичем, Василем Стусом та іншими українськими дисидентами. Та повернімося до його живопису, яким він почав займатися вже в зрілому віці і здобув певні успіхи. У нього чимало прихильників і поціновувачів, його картини в музеях і приватних колекціях — він живе мистецтвом і для мистецтва, відтворюючи колоритні сторінки нашої минувшини. В історизмі художника повною мірою зображено високість національного духу, що надає його творчості великого змісту й значущості. Його доробок різноплановий та обсяговий, праця його щира й правдива, бо він працює лише над тим, що його захоплює і що йому болить. Закоханий у неперевершене мистецтво італійського Відродження, і віддаючи шану великим нідерландським майстрам, Олесь Доріченко запозичує у них форму триптиха, населяючи її колоритними персонажами рідного краю. В яскравих полотнах майстра відсутня статика — в них усе діє і рухається, його ґречні й вродливі козаки гарцюють на конях, грають на різноманітних тогочасних інструментах, спі-
Олесь Доріченко вають, танцюють, змагаються у спритних герцях. І це надає картинам майстра світлої радості й урочистого піднесення, від них віє подихом звитяжної епохи та невмирущості нашої нації. Козацтво художника бароково ошатне й життєрадісне, воно приваблює оптимістичною цілеспрямованістю, святковим настроєм. Художник постає не стороннім спостерігачем, а діє вкупі зі своїми живописно створеними персонажами, мабуть, тому його полотна такі живі та привабливі. Мистецтво танцю, якому ми з Олесем Доріченком присвятили чималий відрізок нашого життя, продовжує жити в його творах, вшановуючи в такий спосіб екзотичний фах нашої хоч і
Іван Мазепа
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
