Події, факти, коментарі · “Безвольна, слухняна депутатська камарилья виконує замовлення українофобів”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
АНТИКОРУПЦІЙНА УТОПІЯ
Слово Просвіти, №12 за 2011 рік
Микола ЦИМБАЛЮК
Нещодавно міжнародна неурядова організація Tрансперенсі Iнтернешенл (ТІ) опублікувала світовий індекс корупції. З 178 країн Україна посіла 134 місце (1—10-е — найменш корумповані), “випередивши” деякі африканські країни на кшталт Зімбабве. Менш корумповані навіть такі як, Того, Філіппіни, Нігерія. Нашу державу знову припнули до ганебного стовпа. Навряд чи ця інформація здивувала пересічних українців. Цю задавнену хворобу державної влади, силових структур і місцевого самоврядування давно видно неозброєним оком. Найбільш корумпованими є міліція, суди різних інстанцій, прокуратура — тобто ті державні структури, які насамперед мали б боротися з цим злом. Не пухнасті й не білі уряд з міністерствами укупі та парламент. Ті з простих громадян чи бізнесменів, кому хоч раз “поталанило” зіткнутися з ними, можуть це підтвердити. Те ж саме констатує президент. Торік, у грудні, Віктор Янукович вніс на розгляд Верховної Ради свій антикорупційний закон. За оцінками депутатів-юристів і незалежних експертів, він на 80 відсотків повторює той, який був розроблений і ухвалений попередньою владою. Хтось із простодушних і необізнаних, напевно, дивується: для чого такі маніпуляції? Мета прозора, як вітрина розкішного супермаркету, де крамарі досвідчені торгують будь-чим. По-перше, Гарантові треба засвідчити виконання даної виборцям обіцянки щодо боротьби з корупцією. Подруге, — продемонструвати європейським демократіям начебто готовність будувати правову державу, а відтак сподіватися на інвестиції й кредити. І, по-третє, — найголовніше — адаптувати закон до власного оточення. Промовистим є розгляд Верховною Радою законопроекту у другому читанні 15 березня. Із майже 400 поправок від опозиції жодної не прийнято. Натомість регіонали, комуністи і литвинівці відклали обговорення, зокрема, статей 11 й 12 — їх повернуто
Моє знайомство з тобою почалося із розповідей Михайла Гориня у сьомій релігійній зоні мордовського села Сосновка 1966 року про те, як ти, бувало, у Львові ходив з великим важким красивим портфелем. У портфелі носив Самвидав. Знаючи, що за тобою сочать сексоти, то щоб не дати їм здогадатися, коли портфель повний, а коли порожній, тив порожній клав цеглину й сміливо проходив повз підозрілих суб’єктів. Улітку 1967 року ми познайомилися на 11 концтаборі в селі Явас. Іван був молодий, красивий, енергійний козак. Модник: тоді на волі носили вузькі штани, а він у зеківських сірих штанях також звузив штанини. Майнула думка: львівський фраєр. Мабуть, не одна дівчина страждала за ним. Був гордий за своїх націоналістичних батьків. Отже, сміливість у ставленні до окупаційної влади походить не із-за лихвацького характеру, а зі свідомого продовження політичної справи свого Тершаківського роду. Багато розповідав про львівську і київську патріотичну фронду та жінок, які взялися були вивчати й відроджувати український одяг київської й козацької доби та в’язати товсті вовняні шкарпетки знайомим і незнайомим українським політв’язням. Кому вони дійшли, кому не дійшли, але та жіноча турбота зігрівала не тільки ноги — наші серця.
Фото Олеся Дмитренка до профільного комітету. Це саме ті статті, де йдеться про фінансовий контроль не лише над доходами, а й витратами чиновників усіх рангів і їх найближчих родичів. Річ утім, що в цих хитрих положеннях “антикорупційні творці” намагаються будь-що обмежити їх коло. Тобто ніхто не має права цікавитися 18-річним сином з мільярдними статками чи тещею чиновника, що розкошує у віллі вартістю в кілька мільйонів доларів при пенсії 900 гривень, якщо вони живуть окремо від посадовця. На перший погляд це парадоксально. Адже президент прагне тотальної боротьби зі швидкими на руку чиновниками, яких україні десь близько 300 тисяч! А ще ж додайте представницькі й виконавчі органи, зокрема голів сільрад, райрад, міських голів пису психологічно важке, бо менти вміли вскакувати до камери миттю, то ж за цю мить треба було встигнути мікропис або сховати, або проковтнути. Фізично дуже важко було писати шилозагостреним олівцем дрібнюсінькими літерами так, що аж очі на лоб лізли.
і т. д. Нещодавно озвучено інформацію, що 20 млрд гривень бюджетних коштів розкрадають. Схеми джерел (кримінальних оборудок) найрізноманітніші: інвестиційні проекти, які високі очільники ухвалюють на користь “найщедріших”, державні закупівлі товарів і послуг за завищеною ціною в режимі найбільшого сприяння для “своїх”, приватизація держпідприємств з мільйонними, а деінде й мільярдними “відкатами”, продаж і передача в оренду земель, позабюджетні рахунки, галузь освіти… Освітянське табачниківське міністерство, керівнику якого спати не давали “чисті руки Ющенка”, задніх не пасе. Як з’ясувалося, Дмитро Володимирович переймається не лише захистом російської мови і правами російськомовних українців нувачував їх у порушенні Міжнародних норм права й моралі. Для в’язнів був одним із тих кременів, на яких непохитно трималася ідея національної свободи. Після повернення до Львова 1987 року Іван Гель із дивовижним завзяттям трудився на збільшення Руху опору комуністичній владі і згодом спрямував свою енергію в русло боротьби за розширення релігійних праві за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. Був депутатом Львівської обласної ради, очолював різні державні структури й громадські організації — всюди прагнув втілювати вжиття ідею будівництва української України. 17 березня 2011 року він покинув землю, яку так щиро любив і за свободу якої віддав кращі роки свого життя. В когорті колишніх політв’язнів, вірних синів України не стало ще одного. Шкода!.. Хто стане на його місце в лави борців проти московських шовіністів і різних глобалістів задля утвердження в Україні українського духу й українського ладу? Є молодь, дорогий побратиме Іване, в жилах якої українська козацька кров, а не водиця! Вона завершить мету твого земного шляху і воздвигне прапор перемоги на тихих водах під ясними зорями над рідним краєм! Пам’ять про Тебе буде вічно жити у наших серцях!
Левко ЛУК’ЯНЕНКО та переписуванням української історії. Кілька місяців тому набув широкого розголосу скандал із так званою “спонсорською допомогою” відомству Табачника. Напередодні переобрання ректорам університетів — нібито кожному! — було вручено рахунки з вимогою перевести на рахунок якоїсь невідомої харківської фірми “Модерн ХХІ” від 59 до 74 тисяч гривень. Збунтувався один — ректор Вінницького національного технічного університету Борис Іванович Мокін, академік, депутат Верховної Ради України першого скликання. Таке зухвальство йому не минулося — Мокіна під грубим тиском Міністерства на колектив було переобрано. Подальша судова тяганина, звичайно ж, нічого не дала. Як уже говорилося, так звані позабюджетні фонди можуть бути далеко не єдиним джерелом процвітання корупції в освітянській галузі. До найпоширеніших треба зарахувати умови акредитації ВНЗ і видачі ліцензій, “зреформоване” незалежне тестування (запровадження балу атестата), підпорядкування ще недавно незалежної Вищої атестаційної комісії Табачнику. Тож чи варто дивуватися повідомленням того ж таки журналу “Кореспондент”, що високопосадовці з уряду Азарова збільшили свої мільйонні статки. Чи той факт, що будівництво Євро-2012, що мало здійснюватися переважно за іноземні інвестиції, насправді фінансується з бюджету країни — з нашої з вами кишені, дорогі мої підкорупційні українці. Отож задекларований главою держави закон “Про засади запобігання та протидії корупції в Україні” і ухвалений у другому читанні пропрезидентською більшістю не що інше, як буря в склянці води, антикорупційна утопія. За цих умов найдосконаліший закон не діятиме. Бо корупція — це політична воля, як висловилася держсекретар США Хіларі Клінтон. А ми все ще спостерігаємо її відсутність…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
