Гаряча тема · “Активна позиція всіх українських громадян, які разом здатні захистити конституційний статус української мови, — це червона межа для влади”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Ностальгія за імперським батогом
Слово Просвіти, №12 за 2012 рік
Зовсім не випадково, що з інтервалом у кілька днів у популярній медіа-точці столиці — агенції УНІАН відбулися дві акції, які інакше як відвертим антиукраїнським шабашем і не назвеш. “Герої” першої акції “засвітилися” й на другій, що тільки підтвердило враження кампанійщини. Презентація книжки скандально відомого Олеся Бузини “Воскрешение Малороссии” подавалася під соусом висування автора на Національну Шевченківську премію 2013 року. Цей примітивний і водночас нахрапистий антиукраїнський “історизм” — тема окремої розмови. Зараз же — про іншу презентацію, такого ж ґатунку. Про круглий стіл з нагоди виходу книги відомого історика, академіка Петра Толочка. І ця книга — російською мовою, назва її “Украина в оранжевом интерьере”.
Петро АНТОНЕНКО
Ні автор, ні учасники обговорення не приховували, що при постійних екскурсах у минувшину акцентуються події останніх років. Суть в ідейній, якщо хочете — навіть агітаційній спрямованості книги. То що ж в її основі? Академік П. Толочко зазначив, що після набуття Україною незалежності різко змінилися наголоси в осмисленні нашої історії. Якщо раніше панувала її ідеологізація, то згодом настав час міфологізації. Маємо ніби дві українські історії: одна — спільна з Росією і Білоруссю, друга спільна з Польщею, Заходом. Далі академік повторив свої відомі тези про те, що не все так погано було в Україні в часи її входження до складу Російської імперії. Говорячи про сьогодення, Толочко зазначив, що він прихильник східної, тобто проросійської інтеграції. Бо західна, європейська, складніша для України: “Шлях у Європу — це не економічна інтеграція, а цивілізаційна. Ми на цьому шляху повинні будемо попрощатися з багатьма нашими цінностями”. Що ж, сказано відверто: російськоазійські цінності декому ближчі. Академік Толочко пропонує три орієнтири. Перше — потрібно припинити “етнізувати” історичні процеси, бо на нашій землі були різні етноси. Друге — ввести “нульовий” ідеологічний варіант. Це припинить протистояння по вектору Схід—Захід, зокрема війну пам’ятників, гасел, згладить ідеологічні конфлікти. Третє — запровадити федеративний устрій держави, який начебто відповідає історичному досвіду України. Загальна ідея — примирення, толерантність, мультикультурність, усе це, звичайно, в рамках української державності, яку академік начебто не заперечує. Але більш відвертими й менш академічними були інші учасники круглого столу. Серед них чимало осіб, доволі відомих у певних колах носіїв певних ідей. Так, політолог Михайло Погребінський заявив, що, згідно з новими опитуваннями, начебто аж 47 % наших громадян прагнуть піти в союз із Росією і Білоруссю. І взагалі, зазначив промовець, “ми не туди йшли. А висновків не робить і нинішня влада”. Учасники презентації, прихильники нинішньої влади і її курсу, висловили чимало критичних слів на адресу цієї влади, мовляв, вона недостатньо проросійська. Далі слово взяв Георгій Крючков. Так, той самий, один із лідерів Компартії України і партійної фракції у попередніх скликаннях парламенту. Цього разу він був представлений як “дійсний член Академії з проблем безпеки і оборони та правопорядку”, Росія, Москва. Пасажі російського представника говорять самі за себе: люди наприкінці 1980-х—на початку 90-х піддалися спокусі солодкого життя, але такого в державі вони не хотіли. (Зазначу, що такого справді не хотіли в державі, керованій комуністами і посткомуністами). Злочин — судити історію. Нова влада обіцяла російську мову як другу державну, союз з Росією, “дебандеризацію”— нічого цього нема. Володимир Корнілов, директор української філії Московського інституту країн СНД, заявив, що треба рекомендувати нову книгу Толочка як навчальний посібник для українських шкіл, аби “протистояти небезпечному в українських підручниках”. Звісно ж, “небезпечними” вважаються перші несміливі спроби відкрити і показати нам нашу українську історію. Виступаючі відверто ностальгували за комуноімперією, “дезінтеграцією” Радянського Союзу. Як і на презентації “бузинівщини”, виринув блогер Олександр Чаленко: “Західноукраїнці — це інший народ. Я не хочу зними жити в одній країні”. Тему продовжив журналіст Володимир Скачко серією істеричних запитань: “Чи прапор України — жовто-блакитний? Чи тризуб — це Герб України? Відрікаймося від етноніму “українець”! Ми малороси”. Було чому порадіти ще одному гостеві з Москви — Костянти-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
