Шевченкіана 13 “Уперше питання про всенародне вшанування Тараса Шевченка порушили ще 1905 року”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Ранньої весни 1981 року...
Слово Просвіти, №12 за 2013 рік
за тиждень до завершення конкурсу на кращий проект пам’ятника княгині Ользі, Кавалерідзе приїжджає до Києва. За цей час він встиг зробити ескіз пам’ятника і… переміг! Тепер цей пам’ятник прикрашає Михайлівську площу в Києві. Борис Степанович розповідав також, як відкривали пам’ятник Григорію Сковороді на Подолі 14 квітня 1977 року. Для масовки на відкриття пам’ятника зігнали учнів ПТУ, курсантів військово-морського політучилища в чорних бушлатах (було там, де нині відроджена Києво-Могилянка). Прийшли партчиновники районного масштабу, кілька друзів — шанувальників таланту Кавалерідзе: живописець Євген Лученко, скульптори Борис Довгань і Клавдія Лискова, мистецтвознавець Євген Фогель. І жодного з керівників Спілки художників. Церемонією відкриття пам’ятника видатному українському філософу й поету Григорію Сковороді роботи великого Майстра керували дрібні райпартчиновники. Це принижувало подію. Пам’ятник постав прекрасний. Іван Петрович лише бідкався, що компартійні органи наказали взути Григорія Савича… у постоли (а він ходив босоніж!). Мовляв, радянська влада в змозі забезпечити його взуттям! Попри цей казус, пам’ятник полюбили кияни і гості столиці. Час плинув. Коли з останніми візитами до Івана Петровича приходили Борис Довгань і В’ячеслав Клоков, Майстер уже не підводився з ліжка. “І тим не менш, — згадує Борис Степанович, — спілкуючись із ним, ми одержували потужний заряд життєвої енергії! Ясний розум, добра пам’ять, гумор не зраджували йому”. Десь через рік по смерті Кавалерідзе гостро постало питання реставрації пам’ятника Шевченкові в Ромнах. За 63 роки багато деталей зруйнувалося: понівечені часом фігура, руки, курган. У радянському Міністерстві культури працювала тоді Чорнобривцева, людина, яка попри партійні застороги з повагою ставилася до Майстра, шанувала його талант. Очевидно, за її ініціативою ухвалили рішення реставрувати пам’ятник. Запропонували зробити це Борису Довганю і В’ячеславу Клокову (талановитий скульптор (1928—2007) — син видатного українського вченого-ботаніка і водночас знаного у 20—30-х роках минулого століття поетанео класика Доленго). Запросили й архітектора Юр’єва. Влада ухвалила рішення: весь, колись ліплений руками, кур-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
