Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
14 Про-читання · “Цінуй усе, що дане Богом, Цю землю, сонце, рідну мову, Стежину до свого порогу, І мами пісню колискову!”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

На терезах ліричного сумління

Слово Просвіти, №12 за 2014 рік

Василь РЯБИЙ, член Національної спілки письменників України “Як себе не дури, а роки все пливуть… Не спинити ріки”, — переконується в пошуках істини Володимир Франкевич, із яким познайомився наприкінці вісімдесятих. Він тоді приніс оберемок віршів, які я перечитав, окремі відібрав для друку в місцевій газеті “Червоний прапор”. І таки “не спинити ріки” поетичної творчості, яка ніколи не покидала його. Народився 11 червня 1955 року в Остапківцях на Коломийщині, закінчив середню школу, навчався в Косівському технікумі народних художніх промислів, відслужив у війську, працював художником, директором Будинку культури у Гвіздці, інструктором з рукопашного бою, охоронцем. При цьому захоплювався літературною справою, не розлучався з красним словом, вів своєрідний ліричний щоденник, де намагався розкрити почуття і думки про світ і людину. Осягаючи невблаганну минущість, він відкриває свою душу, відчуваючи швидкоплинний біг земного часу, коли треба бути наодинці з Богом, посіяти добре, вічне і мудре: Сонце й тиша… Дихнути боюся! Що миттєво молодшають верби. І самотності п’ю — не нап’юся! Від якої, здавалось, помер би! Володимир Франкевич читає класиків і сучасних поетів, читає Біблію. Він обрав традиційне письмо, бо це його природний рівень світовідображення, де все має бути ясно, без недомовок, але може бути чимало знаків запитань та оклику. За такою умовою і ведуть щоденник, в якому не обійтися без побаченого, почутого, пережитого: Можна мати достаток, машину, Й бути бідним, нікчемним в душі. Страшно мати дітей і дружину, Що холодні, байдужі, чужі… Від нерідних у доброму слові Можна радість, підтримку знайти, І відчути смак ласки, любові В щиро поданій кварті води. Автор схильний до вилущення з горіха пізнання філософської моралі, його приваблює лаконізм, афористичність висловів: Є вогонь дивовижно холодний… А є їжа, що з’їж — і голодний! Ліричний герой, як справжній християнин, переймається чужими клопотами, болями, суперечностями. Він роздумує про свою участь із часу народження на планеті Земля, а ще осмислює участь митця у суспільстві, в творенні й захисті краси душі: Нам подобу свою дав Творець… Хтось позує. Хтось є портретистом. Лиш абстракцій майстри, хай їм грець! — Все спотворюють з демонським хистом. Й шанувальники в них не прості… Грошовиті! Хотів би спитати, Чи бажали б вони у житті Тих полотен героями стати? Один із трьох розділів автор присвятив інтимній ліриці, де не тільки оспівує світанкове почуття, а й осягає складні взаємини між двома людьми: Терезами любов нашу зважую, Все оте, що було і що є… Лиш кого в чомусь я переважую — Шалька з іншим небес дістає. За своїм духом Володимир Франкевич просвітянин. Він, член Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка, любить і оберігає рідне слово. Тривогою за долю мови пронизаний цей вірш: Що нам залишилось від мови, Яка, на диво, ще жива? Коли до кожної розмови Повзуть скалічені слова?! Каліцтво це — чужинців кредо! Де ж ми, свої?! Де я? Де ти? Чуже із рідним — дьоготь з медом: Не їж! І воза не масти! Володимир Франкевич не уявляє свого життя без книги. Він довго виколисував рукопис майбутньої книжки “Як дим над рікою” (Коломия, “Вік”, 2012), яку сам художньо оформив, сам у ній упорядкував свої вірші. Зауважує, що книга для нього — не лише джерело знань, а саме життя: Мудрий книгу пізнань відкриває, А немудрий — від ока ховає; Мудрий віри й надії навчає, А невіглас — з безвір’ям вінчає. Пригадую, колись Володимир здивував мене власноруч виготовленим томиком у твердій палітурці, де звичайним пером “видрукував” власні твори. До речі, цей скромний автор не може похвалитися частими публікаціями. Причина цього — тривале виважування слова на терезах сумління. Деякі з віршів опублікували газети. Поет впевнено йшов до оприлюднення своїх творів окремим виданням, яке відзначено дипломом премії імені Тараса Мельничука. Нема сумнівів, що “Як дим над рікою” — це найкраще зі свят.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин