Гаряча тема · “Мова надзвичайно важлива, тому так завзято корчують усе українське на Сході”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Рашизм: витоки і сьогодення
Слово Просвіти, №12 за 2014 рік
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка: — Перш ніж перейдемо до питань, які стосуються репресивних заходів, що мають місце сьогодні на окупованій території України, зокрема, в Криму, згадаємо історію. У книзі київського цензора Сергія Щоголєва “Украинское движение как современный этап южно-русского сепаратизма” говориться про те, що треба було робити з українцями на окупованих територіях 1914 року, коли Галичину окупувала Російська імперія. Сьогодні, як і 100 років тому, повторюється той самий алгоритм у Криму, де фактично Товариство перейшло на підпільну діяльність. Нам заборонили будьякий зв’язок, у нас немає жодних контактів, хоча Путін оголосив, що українська мова буде третьою державною. Насправді нині можна стверджувати, що вона викорінюється. Бо єдиний осередок, який контентував українську мову, єдина газета, яка належала українським кримчанам “Кримська світлиця”, нині перестала функціонувати. Ми видаватимемо її тут, у Києві, і вивозитимемо наклади на територію Криму. Але перш ніж перейти до конкретних насущних проблем, хотів би звернутися до постаті, яка чомусь випала з нашого поля зору: того, хто формував усю цю ідеологію, яка й дала дуже злісні врожаї. Це постать колишнього міністра освіти, людини, яка фундаментально розробила всі заходи для зросійщення України і які він дуже послідовно втілював. Ми вже забули про те, що він автор багатьох підручників, які сам розробляв. Москва його підтримувала і вони реалізовувалися, починаючи від видавництва “Фоліо” в Харкові. У своїх “працях” він вживає “перли”: “фюрери Украіни”, “міровая с мєдвєдєм”, “галіцкій шлях от вєлікой побєди”. Це надзвичайно актуальна книжка, сьогодні є звинуваченням. Ми забуваємо про те, хто формував усередині України п’яту колону, озброював її і чому в Криму він був дуже популярною постаттю. Запитайте в будьякого кримчанина, і він скаже, скільки разів Дмитро Табачник відвідав півострів, скільки там таких його праць розповсюджено, на Сході й Півдні України так само. П’яту колону вирощували в нас тривалий час свої ж, так звані державники. Це людина, яка принижувала нашу національну гідність, наших видатних діячів, письменників. Невідомо чому він сьогодні благоденствує і ніхто не притягає його до судової відповідальності за формування “рашизму”. Цей новий термін ми запускаємо, бо іншого я не можу знайти щодо того, що робить сьогодні Путін і що він закроїв. Його доконечна мета, без сумніву — це вся Україна. І всюди про це говориться, у різних працях. І зокрема у праці Романа Василишина, де він повчає: “В чем сила, брат? Сила в правде, брат? Сила в силе, брат”. Що він рекомендував — усе те є в арсеналі Владіміра Владіміровіча. “Восстановить контроль постсоветского пространства и в первую очередь добиться окончательного решения украинского вопроса. Речь идет о том, чтобы оторвать Украину от проекта либерального и привлечь для совместной реализации проекта российского”. Ця книжка також багато видавалася в різних видавництвах Москви, Санкт- Петербурга, Нижнього Новгорода, Воронежа, Ростова-на-Дону, Єкатеринбурга, Самари, Новосибірська, Києва, Харкова, Мінська. У мене видання 2011 року. Ці книги ще й сьогодні продукуються в Росії. На книжкових полицях на Арбаті ви можете придбати не тільки її. Я зупиняю вашу увагу на працях, які надзвичайно важливі для розуміння того, що відбувається в нас сьогодні. Мовне питання ми чомусь так спокійно відсовуємо на задній план, не усвідомлюючи того, що мова — це консолідуючий чинник. Сьогодні я дивлюся на телеекрани, де на всі заставки хвалять фразу нашого прем’єра про те, що в його родині говорять різними мовами і це не викликає непорозумінь. Я її не критикуватиму, але змушений зробити тільки одну ремарку: чи в його родині, чи в інших можна розмовляти будьякою мовою. Це особиста справа. Але якщо в нас є державна мова, то вона не може бути роздвоєною. Роздвоєність свідомості спричинилася до того, що багато хто на Сході й Півдні України такі не відчули, що вони живуть у незалежній Україні. Не було сконсолідовано того, що є головним чинником не лише для України, ай для будь-якої іншої держави, передовсім для Росії. Тому Путін постійно наголошує, що “русский язык и территория русского языка и территория интересов России” там, де побутує російська мова. Це однозначні речі, їх не можна спростовувати. І тому будь-який високий чиновник повинен обережно поводиться з українською мовою. Абсолютно невиправданою була відміна закону К-К, який принизив українську мову, українську націю, спричинився до тривалого протистояння на першому минулорічному Майдані. Один із чинників, що спричинився до нинішнього Майдану, — це приниження національної гідності. Її не можна топтати, починаючи від найважливішого. Вікторія Путіліна зазначає: “К тому времени, когда Европа станет большой, мы уже придем к России, так как мы по отношению к ней малые. Это законы жизни. Чтобы мы не вошли в Россию как Малороссия, необходимо внутри своей страны очиститься и соединиться”. Це винесено на чоло книги. Тут головний постулат: мова — це ніщо, звичайне коливання звуків. “Превращать язык в национальную атрибутику, в средство для борьбы за власть является кощунством”, — пише авторка. Та ніхто ж не воює за владу заради мови, воюють заради того, щоб національний організм вистояв на тих протягах, які є надзвичайно потужними. Я їх називаю глобалістичні протяги, але це вже інша тема. Чому в Криму залишилися тільки ті осередки українства, які були об’єднані навколо “Просвіти”? Тому, що держава нічого не робила. З величезними потугами “Просвіті” довелося долучити до газети “Кримська світлиця” Міністерство культури, щоб воно частково її фінансувало. Бо наклади збільшувалися, папір і поліграфічні послуги здорожувалися, і це видання, засноване на початку незалежності, ми могли втратити. 22 роки тому “Кримська світлиця” була дуже популярною і опозиційною до всього російського, шовіністичного. Вона була єдиним опонентом до процвітаючого на півострові шовінізму, якого люди, які їздили в Крим переважно на відпочинок, не помічали. Як там жили 700 тисяч українців, державників не цікавило. Держава ніколи ними не займалася. І тому не випадково, що у нас було найганебніше приміщення у підвалі, яке нам виділяла нібито наша попередня влада, не реалізувався проект “Український дім”, ми його орендували. Кошти збирали з людей. По можливості допомагали господарники, які мали сентимент до українства. Вони власне й тримали українство на півночі Криму, об’єднували його в єдине цілісне, яке нині розпорошене, розгублене, не знає, як житиме далі. Бо як бути, наприклад, українцям, які споконвіків живуть на цій землі, якщо відключать воду чи світло? Нам говорили одне: якщо ти просвітянин, ти націоналіст. І це всюди. Чи то в Харкові, де розбомбили приміщення, винесли книги, спалили документацію, архів, бібліотеку. Хто це зробив? Ми кажемо — п’ята колона. Та ні, це добре сплановані, зрежисовані акції, які мали місце ще сто років тому. Коли прийшла російська армія на галицькі непідросійські землі, вона знищила все. Так само, як робили більшовики, коли захопили Київ і всю Україну. Трощили все українське, українські центри, і передовсім нашу українську громадську організацію. Бо вони розуміли: партії можуть перемонтовуватися, а громадські сегменти надзвичайно впливові, серйозні; бо “Просвіта” співпрацює з усіма проукраїнськи зорієнтованими, державотворчими партіями. Власне з лона Товариства вийшли нинішні українські партії, заряджені духом матірної “Просвіти”. Пригадаймо вислів великого російського філософа Івана Ільїна: “Проблема истинного национализма разрешима только в связи с духовным пониманием родины. Ибо национализм есть любовь к духу своего народа и притом именно к его духовному своеобразию”. Ось так російський філософ визначає термін, який “пришивають” нам у висловлюваннях Медвєдєв, Путін, Кисельов: націоналісти. Як ми можемо вистояти у ці випробувальні дні? Нас закликають: забудьте тимчасово про мовну проблему. Мовляв, ось ми облаштуємося, а потім перейдемо до її розв’язання… Ви свідки того, скільки разів уже “розв’язували” мовну проблему, так само, які церковну, скільки разів казали: дайте нам трохи опертися… 1994- го Леонід Кучма міг підписати Закон про мову. До того ще діяв радянський мовний закон. За радянських часів українська мова була проголошена державною. Кучма не розв’язав цієї проблеми. На цьому ґрунті були вирощені такі, як Табачник. Їх в Україні сотні. Нерозв’язані мовні теми і проблеми сьогодні обернуться для нас черговими сутичками і черговими національними напруженнями. Їх треба розв’язувати вчасно. Тому я роблю певне застереження тим, хто каже: “Не имеет значения, на каком языке разговаривать”. Мова надзвичайно важлива, тому так завзято корчують усе українське на Сході, Півдні. Але найважливіша нині — це проблема Криму. Нам треба бути з тими людьми, які є й залишаються українцями.
Дмитро ЛОМАЧУК, кінорежисер: — Інформаційна політика стоїть поряд із мовною на перших сходинах будь-якої держави, яка себе поважає. Перед тим, як агресор захопив Крим, відключили всі українські канали і стали нав’язувати свою політику, свої програми, спрямовані проти української держави. Українські канали зранку до вечора транслюють, як захоплюють наші кораблі, блокують наші частини. Чому ніде не показали, як один військовий підрозділ відігнав агресора від захоплених об’єктів? На державних телеканалах російською мовою — “Вести”, “Единая страна” тощо. Навіть українськомовні політики на цих каналах говорять винятково російською. Хочу сказати про просвітянський серіал “Логос”. Він гідний того, щоб його показувати на різних каналах і треба це робити. Російські агресори оголосили, що Крим переходить на їхні умови навчання. І вони нав’язуватимуть кримчанам вигадану історію Росії. Ми своїм серіалом показуємо, як розвивалася наша історія, наша мова. Чому наші канали не хочуть брати ці роботи? Це єдиний проект, який зроблено в Україні за часи незалежності. Хочу звернутися до наших медійників: давайте показувати своє. Інформаційна політика не менш важлива, ніж військова зброя, напевно, ще сильніша.
Ігор КІРЮЩЕНКО, просвітянин: — Я ніколи не думав, що після виступу біля пам’ятника Шевченку, коли ми святкували 200-
Тема однієї із прес-конференцій, які днями провело ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, “Післяреволюційні реалії громадських організацій на Сході та Півдні України і утиски Товариства “Просвіта”. Хоча нас переконують, що на першому місці стоїть економіка, проте ми вже вкотре пересвідчилися, що надзвичайно актуальне й мовне питання, яким дуже часто спекулюють. Одна з найстаріших, найпотужніших українських організацій “Просвіта” тому приклад: наскільки саме через нинішні події вона почала у своїй державі, в Україні зазнавати утисків. І тому говорили про те, як захистити від Москви вже не тільки українськомовне населення в Україні, а й російськомовне.
Кінорежисер Дмитро Ломачук, науковець Ірина Олійник, доктор педагогічних наук Георгій Філіпчук, голова ВУТ “Просвіта” Павло Мовчан
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
