Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Дай, Боже, нам побільше таких одержимих”. 11 Незабутні · с. 11сторінка оригіналу ↗

Людина, багата любов’ю і добром «Цю землю я любив…» Спогади про Данила Кононенка. — Сімферополь, 2016. — 188 с.

Слово Просвіти, №12 за 2017 рік

— Як Ваша установа добивається реалізації суворої вимоги — привести штатні розписи відповідно до нових умов оплати праці в межах наявних коштів? — Національна відданість спрацьовує на рефлекторному рівні, а ще такий стан підсилює знання справжньої історичної долі народу, його гідної поведінки. Тому лихоліття науки, які почалися з уряду Яценюка і тривають з урядом Гройсмана, допоки витримують. А для мене така ситуація жахлива. 2016 року на вченій раді дійшли спільної і єдиної згоди, що необхідно перед суспільством засвідчити, що інтелектуали спроможні себе боронити. Підготовлені звернення керівникам держави, підтримані академічною спільнотою України і солідарно заманіфестовані численними мітингами, змусили черствих до науки урядовців вийти на розмову. Начебто зрозуміли і погодились це питання залагодити позитивно. А насправді — фінансово ще погіршили і так жалюгідне виживання вчених в Україні. Блюзнірство урядових чиновників безмежне. Уявити лишень рівень лицемірства — формально зарплату підвищили і 2016 року, і в 2017 року по 20 %, але фінансово не забезпечили (!?), а це загрожує масовим скороченням інтелектуального багатства нації. Вимагають оптимізувати чисельність академічних установ, тобто їх скорочувати, при тому, що в Україні уже нині кількість науковців у співвідношенні до кількості населення — найнижча в Європі. За такої вимоги в Інституті близько 30 вчених необхідно скоротити. Дякую моїм колегам, що згодилися на пропозицію — зберегти високопрофесійні кадри вчених, жертвуючи повним заробітком, погодившись на неповний робочий день. Так і виживаємо. Щоб так виживали урядовці! — Чому саме науку зробили тим напрямом, на якому країна може ефективно економити бюджетні кошти? — Насправді важко пояснити, чому урядовці силкуються таким способом “реформувати” науку. Адже це означає загубити, знищити галузь, завдяки якій окремі мудрі правителі зробили заможнішими свої суспільства. Ідеями вчених-природничників захоплюються у світі, а дещо і реалізують. А в нас готові унікальні технологічні проекти абсолютно не цікавлять уряд. Вони ж навіть не задумуються про створення рецепієнтних умов для використання на благо суспільства виняткової науково-прикладної ваги напрацювання. Зате скільки блюзнірських реплік про затратність Академії наук, коли кошторис на всю Академію наук значно менший, аніж на середньоєвропейський ВНЗ! Вдумайтесь тільки!? Допоки злодії при владі, я не знаю, як покращити нинішнє становище. На завершення — заклик до суспільства: рятуймо українську науку (і все інше) як національний престиж у світі і багатство для кожного! Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК, керівник прес-центру наукової журналістики ЗНЦ НАНУ і МОНУ Василь ЛАТАНСЬКИЙ, член НСПУ, с. Пруди, Крим Здається, зовсім недавно ще ходив між нами замріяний, юначо-радісний, як розповідав про своє село Ребедайлівку на Черкащині; буденний і зіркий, коли як редактор відділу мистецтва і літератури “Кримської світлиці”, єдиної українськомовної газети в Криму, і як шеф-редактор теж єдиної тут дитячої газети “Джерельце” “фільтрував” дописи читачів, а то й досвідчених авторів; поривисто натхненний, “повен сили і одваги” (П. Тичина), коли читав власні або чиїсь поезії. Та й взагалі в його погляді було щось заворожуюче. І не тільки погляді: мові, ході, в дискусіях… І ось уже два роки, як на 74-й зимі, 15 січня увірвався життєвий шлях — одна з важких утрат, що її зазнала наша література, особливо тут, на кримській землі. Цієї зими, якраз на Новий рік, йому виповнилося б 75. А натомість читаємо спогади, видані друзями-однодумцями Данила Андрійовича, його родиною. Як усе це вдалося зробити, знає тільки сам Бог. Та ще дружина поета, Ніна Миколаївна. З ним вона завжди розділяла і радощі, і печалі. Тож поклонімося їй доземно за її пам’ять, за те, що з’явилася ця небуденна книжка в наш непростий час. Ошатна, ілюстрована світлинами про поетове життя і творчість, із добротною бібліографією. Спогади чергуються з поезіями нашого побратима. Чи не в кожній статті-спомині прочитується здивування-захоплення: звідки це в нього таке схвильоване, невсипуще серце, таке невситиме працелюбство, така тверда, мов камінь, переконаність у своїй правоті? “Доки живу — не буду знать спокою”, — зізнається поет в одному зі своїх ранніх віршів. Вслухаймося лишень у назви його збі- Івано-Франківська “Просвіта” з сумом повідомляє, що на 84-му році життя відійшов у вічність Петро Іванович Арсенич. Історик, етнограф, музеєзнавець, просвітянин, громадський діяч. Народився у селянській родині у Нижньому Березові на Косівщині. Після закінчення Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка 1958 року працював науковцем у Івано-Франківському краєзнавчому музеї, викладав археологію та етнографію в педінституті. За так званий націоналізм і у зв’язку зі справою дисидента В. Мороза у 1966 р. його відсторонили від викладання і звільнили з посади завідувача відділу краєзнавчого музею, конфіскували старі видання книг з історії України. Та Петро Іванович і далі виступав проти русифікації, нищення пам’яток історії та культури, брав участь у національному відродженні краю. У нові часи він керував науково-редакційним відділом при обласному управлінні культури, який видає книги “Про Гуцулів і Гуцульщину”, “Діяльність “Просвіти” на Прикарпатті”, “Славні рок: “Джерело”, “Квітучих соняхів оркестр”, “З любові й добра”, “Ми виростали в повоєнні роки”; в назви добірок: “Черкащино, пісень моїх колиско”, “Життя моє, вклоняюсь я тобі…”, і стане зрозумілим: це йому рідний край подарував оту життєву і поетичну рвійність — народився ж на славній Шевченковій землі, пісенній і мальовничій, де на берегах річки Тясмин промайнули дитинство і юність. Після армійської служби залишився у Сімферополі аж на 50 років із гаком. Залишився, щоб згодом, як мовив знаний літератор із Канади Яр Славутич, стати провідною зорею українського Криму. Своїй другій батьківщині — Кримові присвятив десятки талановитих поезій, зокрема, й своєрідний поетичний заповіт-інвективу “Слово до кримських українців”, підготував із розлогими передмовами і випустив двома виданнями — в 1988 і 2008 роках — антологію “Люблю тебе, мій Криме!” — кращі вірші українських поетів про Тавриду. Найактивніший перекладач кримськотатарської поезії і прози. Та найпомітніший слід лишив наш побратим на ниві духовності, ніби той ратай, виорюючи цілину. У всьому рішучий, цілеспрямований, наполегливий. Освячував любов’ю і добром усе, до чого торкалися розум і серце. Вражає перелік його подвижницьких діянь. Один з організаторів і перший голова Товариства української мови в Криму; один із фундаторів газети “Кримська світлиця”; член ради Національної спілки письменників України, заступник голови Кримського товариства “Україна — світ”, член правління Всекримського товариства “Просвіта”. А ще ж 25 літ (!) очолював Кримську організацію НСПУ. Десять років поспіль був головою і “локомотивом” літературного дитячого конкурсу “Ми — діти твої, Україно!”, за кращими творами якого упорядкував і видав зі своїми об’ємними передмовами десять колективних збірок. А ще ж з самого початку проведення конкурсу з української мови імені Петра Яцика очолював журі третього етапу цього конкурсу на теренах Криму… Попри всі згадані і незгадані так звані громадські посади встигав творити талановиту задушевну лірику, багато перекладав із кримськотатарської, білоруської, писав публіцистику і літературно-критичні статті про колег-письменників з усієї України, разом із композиторами створив близько сорока пісень, серед яких найвідоміші “Земле моя кримська”, “Село моє” та інші. Данило Андрійович удостоєний премії імені Олекси Гірника — за патріотичне виховання молоді, він “Заслужений журналіст України”, і в Криму удостоєний літературної премії імені Степана Руданського, заслужений діяч мистецтв АРК. На Черкащині, в притясминському селі Ребедайлівці і в містечку Кам’янка пам’ять Д. А. Кононенка увічнили меморіальними дошками на приміщеннях, де вчився поет. Одну з вулиць Ребедайлівки названо іменем поета. Презентація книжки “Цю землю я любив…”, про яку йдеться в публікації, відбулася в Кримській республіканській науковій бібліотеці імені І. Франка. До слова, родина Д. А. Кононенка просить читачів, знайомих, шанувальників творчості знаного поета, прозаїка, хто, можливо, не знав про видання книжки, доповнити її своїми спогадами. Дай, Боже, нам побільше таких одержимих, як Данило Кононенко, і ми б за покликом славня “запанували б у своїй сторонці”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин