Портрет на згадку · “Іван Марчук вельми надається для шаржу як винятково колоритна, незвична особистість”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗
Потойбіч сльози Іван Марчук у шаржах Миколи Дмітруха
Слово Просвіти, №12 за 2017 рік
Петро СОРОКА
Микола Дмітрух поставив перед собою зовсім непросте завдання — показати ще одну іпостась Марчукового генія — його душу, переломлену крізь призму іронічності, шаржу, шкіца до портрета… Продуктивний шлях, бо геній завжди іронічний, сказати б, з легкою юродинкою в поведінці й душі (у божественно-сакральному, а не нищівно-приземленому значенні цього слова). Іван Марчук вельми надається для шаржу як винятково колоритна, незвична особистість. У ньому все так дивно переплелося: селянськість і високий аристократизм, мудрість і простота, велич і приземленість, горні вершини духу і виняткова доступність… Ландшафт його обличчя — то окрема тема. Тут можна писати цілі дослідження про материк його сократівського чола, незглибимий всесвіт очей, гірську гряду носа з окрилками летючих ніздрів, білий вогонь вусів і волосся, що так рвійно розвівається на вітрі. Микола Дмітрух бачить те, що іншим недоступно, і гротескно передає на папері. Чіпке око художника-карикатуриста вихоплює те найхарактерніше, що властиве для генія в ту чи ту мить його життя. Як фотограф у світлинах, так він у шаржах ловець миті, переломленої то крізь призму сарказму, то раблеанського сміху. Його легке, летюче перо миттєво відтворює на ватмані найпосутніше і, звичайно, зводить до гіперболи та гротеску, як цього вимагають закони жанру. І. Марчук різний, багатогранний, багатоликий, багато в чому невловний. Але ці шаржі дозволяють відкрити генія у найнесподіваніших ракурсах. Зроблені з любов’ю і талантом, вони являють Марчукову велич і красу, доброту і любов, милосердність і ніжність. Іноді здається, що М. Дмітрух і сам до кінця не зміг би пояснити, прокоментувати, витлумачити ту чи ту свою роботу, бо працює, що називається, на випередженні думки, як старі японські майстри. І не треба коментувати. Треба пильного і несуєтного, тривалого і вдумливого вдивляння у ці роботи. Поспіх тут тільки нашкодить. Хто передивиться ці шаржі байдужим оком, ніби між іншим, той нічого не відчує і не зрозуміє. Ну, намальовано весело, дотепно, подумає, — і тільки. Але за тими роботами — своя незглибимість, навіть безодня. Які, скажімо, різні у тих шаржах Марчукові очі. Ловлю себе на думці, що міг би написати про них окремий есей чи навіть поему… Очі-іскринки, очіспалахи, очі-щілинки, очі, заховані за скельця окулярів, але повні світової туги і болю… Вони то сміються, то вивчають, то пропікають наскрізь, то злагідніють і осяюють.
Очі — незглибимі як всесвіт. Як за допомогою таких ощадних, часто окремих рисочок, штрихів можна передати таку глибину — я не знаю. Я також не можу сказати, коли художник малює їх: одразу, на самому початку роботи, чи в її кінці. Здається мені, що вони той останній штрих, який ставить майстер і оживляє ним, ніби засвічує всю роботу, бо часто контури обличчя сприймаються тільки додатком до них. Хоча можу, звичайно, й помилятися, бо творчість, якщо вона справді мистецька, завжди непередбачувана і сповнена таїни. Марчук-піраміда, Марчук-медаль, Марчук у розщепленій земній кулі, Марчук на безлюдному острові, у польоті, у всесвіті й на роздоріжжях земного життя, — все це незліченні щасливі знахідки Миколи Дмітруха. Але є одна робота, яку мені особливо хочеться виокремити: ту, де художник на тлі паркану, зробленого з олівців. Чудовий символ запрограмований на поліфонічне прочитання! Але не тільки. Він нагадує мені веселу пародію на безсмертну картину “Доброго ранку, пане Курбе” великого французького імпресіоніста. Мені здається, що саме на неї взорував карикатурист, коли працював над цим шаржем. А може, й ні. Несуттєво. Цікаві паралелі з талановитими полотнами і людьми виникають ніби самі собою, бо така сила стихійних інтерпретацій та непередбачуваних імпровізацій. Микола Дмітрух — майстер гротеску, алегорії та інверсії. Не знаю, чи хтось інший зміг би так упритул наблизитися з іронічним стилосом до великого Марчука і так Марчук наблизив би його до себе. Чому ці роботи сприймаються не тільки як легка гра розуму, як
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
