Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
14 “Як визволяли Тараса Шевченка з неволі, так само нині будуть визволяти наших хлопців”. Арт-калейдоскоп · с. 14сторінка оригіналу ↗

Нотатки про фільм «Тарас. Повернення»

Слово Просвіти, №12 за 2019 рік

Осип ЯКИМЧУК У “Слові Просвіти” (ч. 11 за 2019 р.) згадувалося про присвячену 205-річчю від дня народження Тараса Шевченка академію, яка відбулася 11 березня у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Захід складався з двох частини — з виступів авторитетних постатей української культури і науки про роль Тараса Шевченка в українському державотворенні та з передпрем’єрного показу нової кінокартини режисера, актора, сценариста, письменника, телеведучого (нині він директор “Радіо Культура”) Олександра Денисенка — “Тарас. Повернення”. Олександр народився у родині кінорежисера, народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Володимира Денисенка, і актриси, народної артистки України Наталії Наум. Створюючи знаковий біографічний фільм про Тараса Шевченка “Сон” до 150-річчя з дня народження Кобзаря, В. Денисенко був режисером та у співавторстві з Дмитром Павличком сценаристом, а Н. Наум грала одну з жіночих ролей. Проте ці імена мало що значили для компартійних бюрократів. Тодішній секретар по ідеології ЦК КП(б)У А. Скаба відмовився надати дозвіл на постановку фільму, звинувативши його в “петлюрівщині”. Захистив авторів тодішній директор кіностудії ім. Довженка Василь Цвіркунов. І хоч перший секретар ЦК КПУ П. Шелест назвав фільм великим творчим досягненням, у Києві його демонстрували лише на першому й останньому сеансах. 1975 року Олександр Денисенко вступив на факультет кібернетики, створив студентський аматорський театральний гурток “Біля колон”. Ця його діяльність не залишилося поза увагою КГБ. Йому дедалі частіше стали нагадувати, що “неправильно поводиться”. Це не змінило його сентиментального ставлення до Київського університету. О. Денисенко розповів про невідомий широкому загалові факт: в актовому залі Київського університету у часи брежнєвського застою показували фільми, які були недоступні у загальному прокаті. Дуже символічно, що саме тут відбувся передпрем’єрний показ його фільму. Нагадування Олександру Денисенку, що “неправильно поводиться” було однією з форм тиску й на батька. Тож син змушений був залишити навчання у Києві та виїхати до Москви, де 1978 року продовжив навчання на акторському факультеті Всесоюзного інституту кінематографії на курсі народного артиста СРСР Сергія Бондарчука, який закінчив 1981 року. Після повернення з Москви закінчив кінорежисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Історія фільму О. Денисенка “Тарас. Повернення” є драматичною, як і історія фільму його батька “Сон”. Сценарій у 2012 році переміг в організованому Держагентством України з питань кіно міжнародному конкурсі кіносценаріїв, присвяченому 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Але у часи Януковича фільм до виробництва не допускали. “Після перемоги Революції гідності, завдяки підтримці Голови Державного агентства України з питань кіно Пилипа Іллєнка, картину було запущено у виробництво (реальні зйомки розпочалися влітку 2016 року. — Ред.). Ми її важко знімали. Ми втратити Крим і вже не могли там знімати передбачених сценарієм сцен. На щастя, знайшли партнерів у Казахстані”, — сказав режисер. Від початку праці над сценарієм до часу перших публічних показів минуло більше семи років. Картину завершено у грудні 2017 р. і прийнято Держкіно 22 грудня. Впродовж 2018 р. фільм “Тарас. Повернення” не було показано ані в прокаті, ані на жодному фестивалі світу. Практично, покладено на

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин