Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Такі вони, просвітяни “Я гордий тим, що українець зроду”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Генератор ідей і виконавець

Слово Просвіти, №12 за 2024 рік

Я. МАРУНЯК, просвітянка, членкиня товариства “Україна-Світ”, м. Тернопіль Коли в розмові з членом оргкомітету конкурсу “Людина року” Галиною Садовською, заслуженою журналісткою України, зайшла мова про номінанта Петра Шимківа, вона зронила риторичну фразу: “А хто його не знає?”, чим було стверджено: Петро Шимків – відома на Тернопільщині людина. Завжди привітний, енергійний, ініціативний, а головне – невтомний працелюб на ниві культурно-просвітницькій. Він заслужено удостоєний найвищої нагороди ВУТ “Просвіта” – медалі “Будівничий України”. Народився Петро Михайлович 20 січня 1963 року на хуторі Хрипки, що належить до села Покропивна Козівського району. Середню школу закінчив у сусідньому селищі Козлів (1980 р.), здобув дві вищі освіти: закінчив інженерно-будівельний інститут і філологічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету в 1994 році. У 1987–1988 рр. працював інженером тресту “Тернопільпромбуд”. Коли у Вірменії сталося лихо – Спітакський землетрус у 1988 році, він одним із перших відгукнувся допомогти у біді своїми знаннями і досвідом постраждалому народові. Працював провідним інженером будівельного тресту в місті Кіровакан (нині м. Ванадзор). Однак не тільки керував будівництвом сейсмологічностійких домів, а й займався згуртуванням українців: заснував товариство “Червона калина”, яке діє донині в Єревані, та видавав газету “Наша думка”. Коли повіяло духом відновлення незалежності України, поринув із головою в роботу новоствореного в Тернополі культурно-просвітницького молодіжного товариства “Вертеп”, одним із засновників якого був сам у 1989 році. Із 1991 по 1993 рік очолював це товариство, що займалося відродженням українських звичаїв та обрядів. Неодноразово організовував із Товариством фольклорно-етнографічні експедиції з дослідження народно-пісенних традицій Тернопільщини. За матеріалами експедицій видав збірки календарно-обрядових пісень “Вже весна воскресла” (гаївки Тернопільщини), “Щедрий вечір” (колядки, щедрівки, віншування), а також збірки повстанського фольклору “Лицарям волі” та “Повстанські заграви”. З однодумцями, зокрема з філологинею Надією Гуглевич – згодом дружиною, був одним із організаторів осередків Товариства української мови. Своєю патріотичною позицією і великим зарядом духу українства (бож вихований у християнській культурно-просвітницькій родині) виділявся серед молоді, тому і став очільником “Молодої Просвіти” у 1992–2000 рр. Від 2001 р. до сьогодні – голова Тернопільського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Пригадується, як молоді просвітяни під його керівництвом проводили рейди на схід України з вертепними дійствами й колядами та щедрівками, не залишали поза увагою лікарень, освітніх закладів, дитсадків, підприємств, урядових установ, громадського транспорту. Саме з ініціативи “Молодої Просвіти” по радіо щотижня транслювалися цікаві передачі “Народознавчі студії”. Петро Шимків не пропускав жодного світового Форуму українців, щоб налагодити зв’язки з діаспорою. Петра Михайловича не покидає мрія про будівництво в Тернополі Будинку “Просвіти” із залом і сценою для заходів, із готелем, із кімнатами для роботи гуртків і майстер-класів, із кімнатою-музеєм “Просвіти”. Та й чи одна ця мрія, задумка живе в душі просвітянина? Дав би Господь здоров’я, а також Перемоги Україні. Просвітянка, голова Ліги жінок Тернопільщини, дружина Надія, яка поруч із чоловіком уже стільки літ, зауважує його характерну рису – вірність слову: “Він – генератор ідей. Його кредо – слово-діло. Що каже, тей виконає”. Знають Петра Шимківа як ініціатора та організатора культурно-просвітницької роботи в області. Широкий резонанс отримали під його керівництвом фестивалі художніх колективів “Фестини”. Йому належать організація та проведення обласних турів Всеукраїнських просвітянських дитячих літературно-мистецьких конкурсів “Я гордий тим, що українець зроду”, “Палітра українського слова”, щорічних конкурсів читців класичної та сучасної поезії ім. Лесі Українки, а також – традиційних літературно-мистецьких заходів, присвячених Т. Шевченку, І. Франку, Лесі Українці та іншим велетам українського духу. Петро Шимків є організатором та учасником багатьох національно-просвітницьких заходів, зокрема науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів із проблем утвердження української мови та державності. У 2012 році зініціював і організував у с. Покропивна Козівського району спорудження пам’ятника просвітянину отцю Миколі Хмільовському – члену Української Головної Визвольної Ради, керівнику підпільної Української греко-католицької церкви в 1946–1950 рр. Сім’я Петра Шимківа творча й діяльна. Пан Петро з дружиною Надією – як два крила птаха. Разом працювали над підготовкою до видання його фольклорних збірок. Разом видали збірник “Духовні скарби українського народу” за матеріалами науковопрактичної конференції і засідань секцій. Разом видали літопис культурно-просвітницького молодіжного товариства “Вертеп”. У повазі та любові виховали трьох дітей. Дочці Софійці передалося прагнення досліджувати. Вона авторка учнівської наукової роботи “Пластові пісні як самобутнє явище українського скаутингу” (мама Надія – авторка дослідження поетичної мови представників “Празької школи”). А ще пан Петро – голова великої пластової родини. Усі троє дітей Любомир, Ольга і Софія виховані в Пласті у пошані до Бога і України. Родинні свята, дотримання звичаїв, відвідини церкви – це як закон. Весна 2023 р. Разом із Іваном Яснієм — вертепівцем, режисером, військовим фотожурналістом Пластове життя з його цікавими заходами, які, як правило, починалися з молитовного пісенного “Отче наш”, завжди заохочувалося і підтримувалося в цій сім’ї. Син Любомир очолював 77 курінь УПЮ (Улад Пластунів Юнаків) ім. Івана Гавдиди, був станичним, іменований Почесним ступенем Гетьманського Пластуна Скоба. Активними пластунками Тернопільської станиці були дочки Оля і Софія: Оля – зв’язкова куреня ч. 58 ім. Катерини Білокур, Софія – його курінна. Пан Петро із дружиною Надією завжди підтримували у громадській роботі своїх дітей, а також сприяли їх творчому розвитку. Син і старша дочка закінчили музичну школу, молодша дочка – художню; усі троє були учасниками дитячого ансамблю народного танцю “Сонечко” при Палаці культури “Березіль” м. Тернополя. А ще, а це, на думку батьків, найголовніше, діти співали в родинному гурті “Великодні зернятка”, який створила сестра пані Надії Оксана Гребеняк (Гуглевич). Знаний на Тернопільщині, дитячий родинний гурт був учасником багатьох духовно-патріотичних заходів. Зворушливим було свято пошанування лавреатів конкурсу “Людина року 2023”. Вони приїхали зі своїми родинами, з побратимами, співробітниками, друзями. Імпреза відбувалася в ошатній залі Збаразького замку, де дихає відлуння історії козацької доби XVII століття. (Кажуть, що на території замку збереглася лавка, на якій імовірно сидів під час перебування тут Тарас Шевченко). Щиро вітали лавреатів члени оргкомітету – авторитетні люди області, колишні лавреати. Голова оргкомітету, повний кавалер орденів “За заслуги” Олег Караванський щиро дякував захисникам України за можливість зібратися на таке свято, аграріям та іншим благодійникам – за підтримку конкурсу. Заслужений діяч мистецтв України, професор Технічного університету, поет-пісняр Олег Герман, батько захисника-лавреата і ведучий свята, дарував винуватцям торжества лірично-патріотичні, а то й гумористичні рядки. Заслужена журналістка України, кавалерка ордена “Княгині Ольги” Галина Садовська наголосила, що лавреатом можна бути лише раз, а людиною – все життя. Присутні в залі гарячими оплесками зустрічали і проводжали команду кожного лавреата. Адже кожен із них, за словами Г. Садовської, справжній самоцвіт, легенда у своїй галузі чи діяльності. Насамперед, це мужні воїни ЗСУ, їхні побратими, волонтери. Серед яскравих особистостей – бойовий медик і сапер, аграрій, виробничник, унікальний художник і громадський діяч з неспокійною душею, – усього десять лавреатів. Петра Шимківа представляв присутнім Микола Лазарович – доктор політичних наук, лавреат премії ім. братів Лева і Богдана Лепких, “Людина року 2015”, автор численних наукових праць. Із початком війни на сході України він поміняв у 2014 році студентську аудиторію і катедру й поповнив лави захисників України від російських окупантів, пішов туди, де кров’ю, життям і смертю писалася історія Батьківщини. Микола Лазарович наголосив, що пан Петро завжди виявляв активну життєву позицію і зсередини 1980-х він – учасник українського національного відродження. Тож не дивно, що з початку повномасштабного вторгнення знахабнілої московії в Україну організував курси вивчення української мови (онлайн та офлайн) для вимушених переселенців, а сам вступив до Тернопільської тероборони – у свої 59. Бо не міг чекати, поки москаль прийде на поріг і буде глумитися зі всього, що дороге серцю. Залишив рідних, друзів, улюблені заняття, зрештою – спокій і комфорт, і вже в березні 2022 р. пішов боронити Україну. Як офіцер ЗСУ, командир взводу, згодом – заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення й одночасно виконувач обов’язків командира роти, воював на Харківщині (Ізюм, Куп’янськ) та на Донеччині (Слов’янськ). Його воєнний чин – і громадянський обов’язок, і приклад молодшим. Чи страшно було? Проте жага вижити була сильніша від страху. Бо, як писав наш видатний земляк, автор багатьох книг поезій, прози, перекладів Богдан Лепкий, за Україну треба не тільки вмирати, але й жити, щоб ще здійснити задумане. Тому Петро Михайлович молився на фронті не лише за своє життя, але й за життя кожного воїна довіреної йому роти. І бійці любили його – завжди по-батьківськи турботливого, врівноваженого і відповідального. Нині його єднають з ротою волонтерські зв’язки. Під час перебування на фронті значну допомогу воїнові і його підрозділові надавала сім’я. Дружина Надія не тільки морально підтримувала чоловіка, але й стала волонтеркою. Разом із дружинами інших бійців організовувала на фронт гуманітарні вантажі. Допомагали в цій благородній справі й діти Петра Михайловича. Вони постаралися з друзями-пластунами про повне бойове спорядження на війну для батька та його побратимів – від термобілизни до тепловізора. Виховані у християнському дусі його діти замовили службу Божу за здоров’я батька і тих, хто поруч з ним на фронті, за те, щоб ворожі снаряди їх обминали. Нині пан Петро демобілізований. Поруч із просвітянською діяльністю разом із благодійним фондом “Серця свободи” займається волонтерством. Здійснює поїздки за кордон, і в нагоді стають зв’язки з діаспорою, налагоджені під час світових форумів українців. Нагороджений медаллю “Слава і честь”. Під час представлення лавреата Петра Шимківа на екрані демонструвалися фотографії з воєнних буднів, оживали епізоди з його життя і діяльності. Микола Лазарович щиро привітав побратима із заслуженою нагородою іна пам’ять про цей день подарував свою книгу “Історія та культура України”. Члени оргкомітету конкурсу “Людина року” вручили Петру Михайловичу медаль лавреата, диплом, квіти і статуетку “Ніка”. На честь лавреата була виконана пісня “Українська лють”. Нагорода – і честь, і обов’язок. Свято закінчилося, життя триває. У Петра Шимківа чимало задумів. Продовжує працювати над упорядкуванням збірника спогадів про Богдана Головина – заслуженого працівника освіти України, почесного голову Тернопільської обласної “Просвіти”; про почесних членів “Просвіти”, а також історії “Просвіти” Тернопільщини. Підтримує просвітян, які плекають музейництво в осередках, заохочує інших. Живе думкою про створення музею у своєму селі. Влаштовує презентації книг, авторами яких є просвітяни. А ще він співголова оргкомітету з відзначення сторіччя із дня народження почесного члена ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, диригента, співака, бандуриста, заслуженого діяча мистецтв України, лавреата багатьох міжнародних фестивалів Ярослава Бабуняка, іменем якого оголошений 2024 рік, а ювілей внесений у постанову Верховної Ради про відзначення на державному рівні. І разом зі своїм заступником, культурно-просвітницьким діячем, співаком, композитором, автором ліричних і патріотичних пісень Іваном Кушніром продовжує волонтерити для ЗСУ. Петро Шимків, голова Тернопільського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, громадський діяч, фольклорист, краєзнавець, автор восьми збірок фольклору, понад 50- ти публікацій науково-популярного змісту; автор низки радіопередач; учасник трьох революцій (студентської на граніті – 1990 р., Помаранчевої – 2004 р., Революції гідності – 2014 р.), а також бойових дій 2022–2023 років у складі 105-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, – став лавреатом конкурсу “Людина року 2023”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин