З роси й води! · “Хай летять мого гніву снаряди І скарають отих, Хто нам долю воліє зламать”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Вуста шукали слово
Слово Просвіти, №12 за 2024 рік
Вадим КРИЩЕНКО
Лиш би ти, Україно, була І хай вітер життя Всі слова з мого зошита витре, І гординю мою Геть розвіє земна крутія. І нехай од писань Не залишиться коми, ні титли, Лиш би стяг Перемог Підняла Україна моя.
Слава – велич і дзвін, Що для когось від меду солодша, Хай не ляже вінцем На портрет затуманений мій. Україна лише б Не стемнила сльозинами очі, І на зло ворогам Поборола їх в битві страшній.
Поміняю усе На святе відчування свободи. Перекреслю себе І згорю, щоб додати тепла. Лиш би ти, Україно, Поборовши усякі незгоди, Піднялася з вогню Й непоборною вічно була.
Не лай Вітчизну Коли життя від бід рябе, Й тягар невдач на серце тисне, Картай когось, картай себе, Та не кляни свою Вітчизну.
Була покара без вини, Була в дорозі прикрість різна, Та од прокляття відверни Ти Бога, Матір і Вітчизну.
Моя риторика До волі дороги закурені, Ми йдем, нам стачає снаги. Хотіли представити дурнями Нас хитрі та злі вороги.
Щоб пам’яті ми позбувалися – Украли те, звідки ідем... Страшать нас лихими навалами, Жагають пекельним вогнем.
Та ворогу плюнем в обличчя ми – Його хай покриє ганьба. Великими, навіть величними Нас робить свята боротьба.
Ми йдемо своєю дорогою, Не треба погрожувать нам. Світ вірить: з його допомогою До ніг не впадем ворогам.
Що буде – напишуть історики, У кривді нема перемог. А слово моєї риторики – Це мужності “гей”, а не “ох”.
Приходить пращур мій Приходить пращур мій до мене Зі згадок, із туману слів.
Його пізнав – не по знаменах, По звуках українських слів.
Хоча і звикли ми мовчати, Але признаємось однак: Так хочеться, щоб і нащадки Не загубили цих ознак.
Зберегти Україну Я кажу від землі, Промовляю від неба: В час великого зла В цю тривожну годину Є в нас Божа мета, Є найперша потреба Захистить Україну, Зберегти Україну.
Просим друзів своїх: Підсобіть іще більше. Наша мужність і вас Затуляє собою. Біля свіжих могил Хто матусь наших втішить, Коли схилимось ниць В цім смертельнім двобої?
Ні, не вірю у те, Що в нас доля похила, І що маємо міць Замалу для відплати. Цей розбій подолає Лиш Віра і сила У кривавій борні Треба нам пам’ятати.
Я звертаюсь до всіх, Хто козацького роду, Хто не хоче іти До німого загину: Зупиніть, проженіть Окупантів зі сходу! Для нащадків своїх Збережім Україну!
Тільки б ми були Хоча гірчить на серці ніби І муляють пусті столи, Та буде хліб, та ще й до хліба – Все буде... Тільки б ми були!
Зневіра дух наш не заглушить, Бо ми стожильні, як воли. Ще радість нам зігріє душу. Все буде... Тільки б ми були!
А правди осяйне багаття Всю нечисть спалить до золи, І небо воскресить завзяття. Все буде... Тільки б ми були!
Повірмо, що лихе минеться І ми позбудемось хули. І наша доля – усміхнеться. Все буде... Тільки б ми були!
Хай істина озветься всюди У цій епосі грозовій, Що Україна є та буде, І українці будуть в ній!
. . . Є щось вище од слави І заможності теж, Від вина і забави, І розкішних одеж.
Від прикрас в позолотах Й грошової сльоти… Є щось вище… А що то? – Знаю я, знаєш ти.
Гра Не спішу я до пекла чи раю, П’ю холодних неспокоїв дим… А у ігри азартні не граю, Лиш за винятком, може, одним. Я ту гру гірко лаяв і славив, Хоч збагнути не зміг до пуття. Її грають здебільше без правил. Називається гра ця – життя.
Моя анкета Дата народження? – Цифри чотири. Місце народження? – Літер аж сім. Вписано чітко, сказано щиро: Рідному краю не гість я – а син.
Я – син землі, що сміється і плаче, Сіє зерно і краси, й доброти, І зберігає уміння козаче, Як від нападників край берегти.
Роки життя, наче зеброві смуги – Смуга весела міняє сумну. Пращурів хочу згадати заслуги, Хочу сучасників вгледіть вину.
Хочу відчути в мажорнім акорді: Мій родовід – був, ще буде… Він єсть! Буть українцем – для мене це гордість, Буть українцем – для мене це честь!
Вписую твердження це у анкету. Рідного древа я жилава віть. Хочете вивчить життєпис поета? – Він українець! Із цього почніть!
Я хочу думать про хороше Не хочу думать про погане, Хоча тривога, як гора. Хай не засохне, не зів’яне Росточок волі та добра.
Він важко зріс на нашій ниві – Йому цвіт миру до снаги. Та щоб не стали ми щасливі, Знов нас страхають вороги.
А під двоглавим в позолоті Зібралася усяка гидь. Забаглось їм в своїм болоті Вкраїнське сонце утопить.
Та сонця нашого не згасить Нападників скажена лють. Відвага йде в народні маси, Захисники у стрій стають.
Час випробовувань і гарту Й утвердження: ми – козаки! То ж доведем, чого ми варті – І прісно, і на всі віки.
Свята лиш правда, а не гроші – Хай стане ясно для усіх… Я хочу думать про хороше, Бо думать про погане – гріх.
Моя порохівниця Хоча мені вже змовкнути годиться, Та придивіться зблизька чи здаля: Ще не пуста моя порохівниця, Нечасто, але слово ще стріля.
Ще трохи пороху знайдеться у запасі – Тож рідну землю я ганьбить не дам. Обороню від тих, хто дуже ласі Списати нас, як мовиться, на хлам. Не поспішайте з хитрою злобою Усіх нагнуть, усіх нас приручить.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
