Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На часі · “Новітній ВПК України є саме тією вудкою, яка витягне золоту рибку, що виконає всі наші найкращі побажання”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Не сумніватися в нашій перемозі

Слово Просвіти, №12 за 2024 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 24/7. А в країнах автократії – набути статусу вже не партнерів, а повноцінних союзників. Тому Захід, насамперед наші найбільші партнери США і Німеччина, вибрали в цьому аспекті біблійну формулу – дати стражденному не рибу, а вудку. Тобто в питаннях виробництва зброї великої та надвеликої дальності і відповідних до неї ракет Захід пішов шляхом допомоги розвитку ВПК України, причому переважно не фінансовим чином, а залученням своїх приватних військових компаній – виробників такої зброї і боєприпасів для будівництва виробництв на території України у формі спільних підприємств. Така стратегія дає можливість розвинути український ВПК, залучити значні приватні інвестиції, і не тільки приватні, а й непрямим способом – державні інвестиції, оскільки такі компанії, їхнє материнське ядро, що перебуває на території своїх держав, частково фінансуються також з державного бюджету в рамках ухвалених законів про допомогу Україні, тобто юридично все бездоганно. Звісно, про виробництво зброї дальньої дії на таких підприємствах не йдеться, принаймні не оголошується, але це дає потужний імпульс розвитку українського ВПК загалом. І звісно, наші інженери тепер точно не пасуть задніх, і на наших підприємствах вже є перші ефективні зразки власного виробництва і навіть серії цієї зброї та боєприпасів великої дальності, які показали свої міцні зуби й міць ворогу на його території. Приватні інвестиції у ВПК – це наймогутніша зброя. Приватні виробництва у правових державах є фундаментом їхньої могутності та джерелом розвитку. До речі, у США, наприклад, немає жодної державної компанії! Такі прямі (приватні) і непрямі (державні) інвестиції задля допомоги Україні дають змогу швидко розвивати не тільки ВПК України, а й усю українську промисловість, бо в економіці все взаємопов’язане. Новітній ВПК України, що зросте на такому ґрунті, є саме тією вудкою, яка витягне золоту рибку, що виконає всі наші найкращі побажання. А новий потужний ВПК стане нашим надійним захистом і разючою зброєю не тільки під час війни, а й після нашої Перемоги, оскільки той Левіафан потребува- Огляд преси Про що пишуть українські друковані видання – у нашому огляді. Письменник з Харкова і журналіст “Сільських вістей” Леонід Логвиненко у статті “Шевченко воює” (№12, 19.03) пише, що коли в зраненому місті відзначали народини Тараса, цитували його пророчі рядки: “Як Україну злії люде // Присплять, лукаві, і в огні // Її окраденою, збудять...” – йому пригадувався час перед вторгненням, “коли нас із телеекранів заспокоювали, мовляв, росія не нападе, закликали не копати траншей на кордонах, а готуватися до травневих свят. А вона напала...”. Автор ділиться своїм болем: “Мене переслідує сморід з братських могил... Невимовно стистиме пильного нагляду, аж доки не здохне, а для його повного знищення ще буде потрібен певний час і той комплекс дій, про який згадувалось вище, але вже у новому форматі впливів для руйнації орди – непрямих методів впливу нашими силами і силами наших партнерів. Наших партнерів, які з часом стануть й нашими повноцінними союзниками. Для того, щоб ці інвестиції, розвиток ВПК та всієї економіки України були максимально безпечними і відповідно ширшими, необхідно значно підсилювати міць і спроможності протиповітряної і особливо протиракетної оборони. Це необхідна умова. Тому потрібне подальше, максимальне прискорене покриття території України достатньою кількістю і необхідної якості систем ППРО, інтегрованих в єдину систему повітряної оборони. І відповідної кількості та якості боєприпасів для цих систем. Це завдання важке, але без нього не зможемо робити успішні кроки до нашої перемоги. І ця робота хоч і напружено, але проводиться. Що тут можна сказати? Ми були не готові до такого масштабу війни (хоча дехто і розумів її неминучість, але вони маргінали, яких ніхто не чує і впритул не бачить), але не готові були до неї й країни Заходу. Лише США мають дійсно значний потенціал, а європейські держави впали в тогочасний солодкий гедоністичний сон фукуямівського “кінця історії”. Якщо відверто, то я сильно сумніваюсь, що вони б самостійно відбились від Орди власними силами, без допомоги США. Так, як це сталось під час Другої світової війни. Тим більш дивовижним є подвиг наших добровольців початку масштабної експансії імперії зла, які кає і болить серце, коли згадую про те, що я бачив у селі Гроза, куди поцілила ракета під час поминок. Гора шматків людських тіл, а зверху – відірвана людська рука. Мені це сниться. А що сниться тим, хто присипляв нас із телеекранів і продовжує це робити, бо там війна почасти кіношна, де самі перемоги та успіхи? Ая бачу сотні, ні, вже тисячі могил під синьо-жовтими прапорами на міській Алеї слави...”. На думку економіста Тараса Загороднього, якого цитують “Сільські вісті” (№12, 19.03), “агрохолдинги та латифундисти – це зло, яке має бути ліквідоване”. Автор пише, що так звані “ефективні” агробарони знищують робочі місця на селі та виштовхують людей за кордон; занапащують ґрунти технічними культурами; заробляють копійки порівняно з фактично голіруч зупинили повністю відмобілізоване і в десятки разів більш оснащене окупаційне військо, яке до того ж використало чинник раптовості для лукавої і некомпетентної української влади. Нам дуже пощастило, що у нас є такі Люди – наші добровольці і наші малочисленні на той час ЗСУ, які зупинили ворога і протримались кілька місяців до того часу, коли почала надходити більш-менш значуща допомога від наших партнерів. Наших партнерів, яких сильний не спрогнозований опір українців застав зненацька. Завдяки такому опору стала можливою допомога Україні. Для порівняння: Франція під час Другої світової війни за спроможностями була більш-менш паритетною з Німеччиною за всіма показниками, але вже через півтора місяця війни вона капітулювала... Це все – про необхідні умови розвитку військової і економічної спроможності України, що є запорукою успішного руху до Перемоги. Поговоримо про достатні для цього умови. Такими є: прискорене будівництво і розвиток в Україні правової держави, суспільства з розвинутою мережею демократичних інституцій, насамперед формування партій – партій в буквальному сенсі цього слова, а не угрупувань для обслуговування інтересів олігархів під різними фальшивими, різнобарвними псевдопартійними прапорами, аби відвернути увагу і розуміння суті цих угрупувань-“партій”. Така лукава демократія є заяложеним римейком російських “пєсєн о главном” – про владу, для якої єдиною метою є власна влада. І в підсумку – авторитарне правління, яке легко в руках московитів перетворилося на “старий, добрий” імперський нацизм... Не добробут держави, не її розвиток, не її духовне і економічне піднесення, а лише здобуття влади заради влади. Все за саркастичною формулою Орвелла: “Метою влади є влада”. Хочу наголосити і попередити владу, що пропетляти, щоб уникнути виконання цих достатніх умов допомоги Україні від наших партнерів, не вийде. Їм немає сенсу допомагати державі з авторитарним устроєм. Бо ця московитсько-українська повномасштабна війна є не тільки гено- “неефективними” європейцями, оскільки не хочуть виробляти готової продукції. “Та й ті гроші осідають у кишенях купки людей. А в “неефективних європейців” – у кишенях мільйонів громадян, які формують середній клас”, – зауважує економіст. “Сільські вісті” (№3, 16.01) пишуть про те, що в Інституті демографії та соціальних досліджень підрахували: за неповні два останні роки середня очікувана тривалість життя чоловіків впала на вісім років порівняно з 2021-м. Якщо два роки тому середня тривалість життя українських чоловіків становила 65 років, то наприкінці 2023-го це були вже 57,3 року. Львівська газета “Експрес” (№10, 7.03) під рубрикою “Герої” публікує зарисовки про полеглих захисників. Так, газета розповідає про 33-річного прикарпатця цидною війною на знищення українства як такого, ця війна є також війною (поки що у форматі проксі) між світом демократії і свободи та мороком авторитаризму, несвободи, а в особі Московії – мороком імперського нацизму. Розумію, що для прихильників бачення в усіх проявах тих чи інших політичних, міждержавних процесів лише користь протиставних сторін, ці слова є порожнім звуком. Але вони мають розуміти, що по-іншому не буде, подобається це їм чи ні. У цьому річищі прошу звернути увагу на таку “оказію”: США протягом десятиліть завжди стійко й наполегливо мали і зараз мають проізраїльську позицію, попри всі протиріччя і чималі проблеми у стосунках з деякими урядами Ізраїлю. За всю 75-річну історію відносин зі Сполученими Штатами президенти та держсекретарі критикували Ізраїль, як правило, з окремих питань протягом обмеженого періоду часу. Але кілька днів тому сталось те, чого не було ніколи досі. Вустами лідера демократичної більшості в Сенаті США Чака Шумера, етнічного єврея, який займає найвищу посаду за всю історію Сполучених Штатів, Сенат озвучив таке: “Прем’єр-міністр Нетаньяху збився зі шляху, дозволивши своєму політичному виживанню взяти гору над інтересами Ізраїлю... Як прихильнику Ізраїлю, який підтримує його протягом усього життя, мені все стало зрозуміло: коаліція Нетаньяху більше не відповідає потребам Ізраїлю після 7 жовтня. Відтоді світ змінився радикально, а ізраїльський народ задихається від правлячого бачення, яке застрягло в минулому... Я вважаю, що нові вибори – це єдиний спосіб забезпечити здоровий і відкритий процес прийняття рішень щодо майбутнього Ізраїлю ... Проведення нових виборів після завершення війни дасть ізраїльтянам можливість висловити своє бачення повоєнного майбутнього”. Отже, третій за рангом посадовець у владній ієрархії США, єврей, попри все вищеназване щодо історії стосунків між США та Ізраїлю, наважився прямо сказати, що авторитарний ультраправий Нетаньяху не є тим лідером, який потрібен ізраїльському суспільству, і він не є тим головою держави Ізраїль, з яким вже Михайла Клодніцького, який поліг на Запоріжжі. Поховали воїна в Івано-Франківську. Побратими підписали та подарували його дворічному синові Яремі український прапор. “Після закінчення війни дружина Героя хоче поїхати на місце загибелі чоловіка і посадити там явір. Як символ незламності і боротьби”, – пише газета. “Експрес” (№4, 25.01) розповідає маловідомі факти з життя автора українського славня Павла Чубинського. Він мав запальний характер, міг одночасно робити декілька справ і двічі був на засланні. Помер 1884 року у віці 44 роки, не доживши день до свого 45-ліття. “Україна молода” (№12, 20.03) розповідає про творчість польської письменниці з українським корінням Ольги Токарчук. Йдеться про останній на сьогодні

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин