Арт-калейдоскоп · “Кожен актор театру повинен пройти вишкіл через моновиставу як найскладніший жанр”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Жінка та війна
Слово Просвіти, №12 за 2024 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда Межула
Війна на Донбасі – це не тільки постійні обстріли та вибухи, ай життя, наповнене бажанням, коханням, тугою. Вона – Наташа, військова ЗСУ на позивний “Горобчик”. Захищає нашу країну, щодня перебуває на межі життя і смерті, а в найтяжчі моменти згадує про нього… Сергія, який вперше привіз її на схід, показав війну та полонив її серце. – Ми працюємо, і щодня до нас приходять глядачі, – розповів генеральний директор – художній керівник Херсонського театру імені Миколи Куліша, народний артист України Олександр Книга. – Життя триває, щоранку люди в бронежилетах замітають вулиці. У місті намагаються швидко відновити світло й воду. Працюють магазини, ми забезпечені всім необхідним, хоча тут дуже небезпечно. Після прильотів з’являються нові шрами на обличчі міста. Коли до Херсона зайшли так звані “брати”, то ми думали, що все це швидко скінчиться. Усі бачили, як опиралося місто, люди голіруч ішли на танки. Третій рік триває війна. Так, люди втомилися. Але наші воїни натхненні, вони нас надихають. Саме тому ми працюємо в рідному місті з того дня, як його визволили. Тримаємось і перемагаємо! Вистава “Позивний “Горобчик” народилася у звільненому Херсоні. Нею відкривали 25-й Міжнародний театральний фестиваль “Мельпомена Таврії”, що знову відбувся в нашому рідному місті. Цей фестиваль підтримали друзі з усієї України та з-за кордону. Виставу поставили за п’єсою Наталки Ворожбит “Погані дороги”. Одна з постановок цієї п’єси була відзначена Шевченківською премією, за цим сюжетом зняли художній фільм. А в Херсоні її поставив символ спротиву нашого міста Сергій Павлюк. Роль Наташі зіграла заслужена артистка України Тетяна Проворова. У Києві показуємо цю виставу для херсонців, яких чекаємо вдома. Віримо, що прийде час, коли вони візьмуть валізи і повернуться. Також це вистава для киян та жителів інших міст. Ми всі непереможні, коли дивимося в одному напрямку! – Попри всі труднощі в цьому театральному сезоні ваш театр багато чого встиг досягти.
Оксана ЯСІНСЬКА, завідувачка Музею писанкового розпису Світлини Яреми Проціва
П’ятнадцять львівських май-
– Випустили три нових вистави, відновили дві, що йшли раніше. Крім вистави “Позивний “Горобчик”, відбулися прем’єри “Буде тобі, враже, так, як відьма скаже” за п’єсою Альони Маляренко та казки “Котигорошко проти вікінгів”. Ця казка – наш спільний проєкт із Миколаївським художнім театром. Вирішили об’єднати зусилля з миколаївцями, бо до Херсона повернулося ще мало акторів. До того ж у Херсоні не працює велика сцена, граємо в бомбосховищах, арт-хабах. Також випустили кілька музичних програм: на пісні Андрія Скрябіна “Сам собі країна” та нову програму українських пісень.
Нам важко, бо бракує ресурсу – фінансового й людського. З 250 працівників театру в Херсоні залишилося 60. Серед них кілька драматичних акторів, працівників оркестру і вокалістів. Оскільки не можемо зібратись усім колективом у Херсоні, збираємося локально. Частина наших акторів зараз в Одесі, їдемо туди, граємо. Зараз почали гуртуватися в Миколаєві. Наші партнери – Миколаївський художній академічний драматичний театр, Миколаївський національний академічний театр драми та музичної комедії та Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька. Вони надають нам сценічні майданчики, ми залучаємо їхніх акторів і випускаємо нові вистави. Працюємо над відновленням тих вистав, що були у нас раніше. – Також активно співпрацює" те з Національним академічним драматичним театром імені Лесі Українки. – Дуже вдячні цьому театру, який нас прихистив у 2022 році, щойно ми вирвалися з окупації. Відновлення роботи нашого театру мало ще й політичне значення. Після окупації Херсона там намагалися створити російський театр. З цією ідеєю орки досі носяться у Скадовську та Генічеську. А нам потрібно було довести, що театр – це, насамперед, не будівля, а люди. Нас підтримав директор – художній керівник Театру Лесі Українки Кирило Кашліков. Першою випустили моновиставу “Кицька на спогад про темінь” у виконанні Ольги Бойцової, яка вирвалася з окупації. А у вересні 2022 року випустили виставу “Залишатись не можна”. Це реальні історії про втечу з окупації. Показували цю виставу в Києві, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Кропивницькому. – Напевно, вже думаєте над тим, яким буде наступ" ний Міжнародний фестиваль “Мельпомена Таврії”? – Після відзначення Міжнародного дня театру оголосимо дату проведення фестивалю, плануємо на осінь. На минулий 25-й фестиваль, що відбувся у 2023 році, до нас приїхали чотири театри і показали свої вистави в укритті. Знаково, що люди не побоялися приїхати. Цю подію херсонці активно обговорювали в соціальних мережах. Один чоловік зізнався, що вперше за час повномасштабної війни одягнув костюм, аби піти до театру, а жінки одягають свої святкові сукні. Такі повідомлення по-справжньому розчулюють. – Тетяна Проворова – єдина наша акторка, яка залишилася в Херсоні, – продовжив розмову режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Сергій
Павлюк. – Тетяна пробувалася на фільм “Погані дороги”, що був знятий за п’єсою Наталки Ворожбит. Одна із сюжетних ліній п’єси про журналістку. Ми з Танею прочитали цю частину п’єси, нам сподобалося. Сказали про це художньому керівникові нашого театру Олександру Книзі. Він зателефонував Наталці Ворожбит, вона дала добро на постановку, і ми приступили до роботи. “Позивний “Горобчик” – це моновистава. Загалом я поставив 15 моновистав. Пригадую, як багато років тому був на Міжнародному фестивалі моновистав “Марія” в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, який організовувала народна артистка України Лариса Кадирова. З пані Ларисою я зробив тоді свою першу моновиставу “Не плачте за мною ніколи”. А коли повернувся до Херсона, то сказав Олександру Книзі, що пригледів сцену під сценою (простір під основною сценою нашого театру) і хочу зробити там моностудію. На мою думку, кожен актор театру повинен пройти вишкіл через моновиставу як найскладніший жанр. Після прем’єр залежить саме від них – житимуть ці вистави чи ні. Тетяна до війни грала у моновиставі “Порожнеча”, в якій порушувалася тема самотності жінки, загалом складна вистава. На якій би сцені режисер не ставив виставу – великій чи малій, він все одно бореться з драматургом. А в моновиставі найскладніша робота з актором, який грає за два метри від глядача. На великій сцені можна сховатися за декорації, світло, партнера. А тут не вийде збрехати. Дехто вважає, що тільки великі майстри можуть робити моновистави. Не погоджуюся з цим. Як я вже сказав раніше – це вишкіл. Якщо в актора вистава і не вийшла шедевральною, то в будь-якому разі він отримав цінний досвід. Повернімося до вистави “Позивний “Горобчик”. У п’єсі “Поного мистецтва Руслана Захарків та численні шанувальники одного з найдавніших видів народного українського мистецтва. Виставка в музеї триватиме до 20 квітня. Запрошуємо коломиян і гостей міста надихнутись ней-
На новій сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша представив одну з нових робіт – виставу “Позивний “Горобчик” за п’єсою Наталки Ворожбит “Погані дороги”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
