Суспільство · “Нині українці шанують і цінують Августина Волошина як видатного культурно)національного і громадсько)політичного діяча Закарпаття”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
“Карпатська Україна: національний і глобальний виміри”
Слово Просвіти, №12 за 2024 рік
Конференція під такою назвою відбулася днями в Києві з ініціативи ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Вона була присвячена 85-річчю проголошення Карпатської України і 150-річчю з дня народження її президента Августина Волошина. Про значення цих дат і особистостей у світлі подій у сучасній Україні говорили відомі науковці і громадські діячі Павло Мовчан, Іван Заєць, Степан Віднянський, Андрій Кудряченко, Георгій Філіпчук, Орест Климпуш, Микола Голомша, Сергій Присухін, Петро Чернега, Олександр Погіря, Станіслав Аржевітін та інші. Пропонуємо фрагменти з виступів.
Історичної ваги подія
Степан ВІДНЯНСЬКИЙ, доктор історичних наук, завідувач відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАНУ
День 15 березня 1939 року назавжди залишиться в пам’яті волелюбних закарпатців і всього українського народу, бо цього дня Закарпаття, або Срібна земля, як його традиційно називали, вперше за свою багатовікову історію стало незалежним. Наприкінці 1930-х років Карпатська Україна виявилася єдиною територією, де проживала невелика гілка українського народу, яка проголосила свою незалежність і заявила на весь світ про бажання жити державним життям. Такої можливості тоді не мали ані українці, які перебували в складі СРСР, ані українці під владою Польщі та Румунії. Тому вони разом із розпорошеною у світі українською діаспорою сприйняли події в Карпатській Україні – здобуття автономії в складі Чехословацької республіки у жовтні 1938 р. і проголошення через пів року незалежності – не лише як іспит на політичну зрілість українських сил, але й як відчайдушну спробу відновити українську державність в краї як зародок майбутньої соборної України. На моє переконання, саме перебування Закарпаття в складі Чехословацької республіки у 1919–1939 рр. – однієї з найдемократичніших на той час державу Європі, створило підґрунтя для здобуття автономії і проголошення незалежності Карпатської України. Зокрема, за 20 років перебування у складі Чехословацької республіки, насамперед завдяки трьом важливим факторам – більшій політичній свободі, значним державним інвестиціям на розбудову краю, зокрема культурно-освітню, а також активній діяльності в Закарпатті українських емігрантів, які в міжвоєнні роки підтримувалися Прагою, значна частина населення Підкарпатської Русі – Карпатської України пройшла шлях самоусвідомлення від самоназви “угорські рутени
Павло Мовчан і Георгій Філіпчук
(русини)” до “карпатських (закарпатських) українців”, від прийняття резолюції Всенародного конгресу угорських русинів у Хусті 21 січня 1919 р. про з’єднання краю з Україною і прохання, “щоб нова держава при виконанні цієї злуки узгляднила окремішнє положення угорських русинів” до розбудови автономної Карпато-української держави в складі федеративної ЧСР наприкінці 1938 – початку 1939 рр. і проголошення 15 березня 1939 р. незаєнному Закарпатті, з іменем якого цілком закономірно пов’язують національне відродження закарпатських українців у першій половині минулого століття. Варто відзначити, що з кінця 1980-х років, коли почала відроджуватися незалежна Українська держава, і відкривалися раніше заборонені фонди державних архівів, з’являються перші об’єктивні дослідження життєвого шляху, творчості й діяльності А. Волошина, видання/перевидання його педагогічних праць, художніх творів, а також документальних і мемуарних джерел з історії розбудови Карпатської України за його активної участі. За роки української незалежності завдяки цілеспрямованій і наполегливій науково-пошуковій роботі вітчизняних дослідників, насамперед істориків Закарпаття, перед нами постав у всій своїй трагічній величі один із найвидатніших борців за українську національну ідею за Карпатами, президент Карпатської України. Нині українці шанують і цінують Августина Волошина як видатного культурно-національного і громадсько-політичного діяча Закарпаття, який в умовах іноземного панування зумів консолідувати закарпатських українців на боротьбу за свою державність, інтегрувати їх у загальноукраїнський національно-визвольний рух і цим заявити перед усім світом про існування українського народу за Карпатами та його державотворчі змагання. Нагадаю, що радянськими каральними органами Августин Волошин був незаконно затриманий 15 травня 1945 року в Празі, а вже 19 липня 1945 року його життя обірвалося після катувань так званих слідчих НКДБ в одній із московських в’язниць. Хотів би зазначити: якщо на малій батьківщині А. Волошина – на Закарпатті – його ім’я, життєвий шлях і багатогранна діяльність добре відомі землякам, у містах і селах області йому встановлені пам’ятники і меморіальні дошки, його ім’ям названі вулиці, площі, навчальні заклади, обласна просвітянська премія тощо, то в Україні, українському читачеві по цей бік Карпат, про лежності Карпатської України як “найменшої вітки українських земель”. Ця дійсно історичної ваги подія була не випадковістю, а цілком закономірним результатом багатовікового розвитку Закарпаття та об’єктивного перебігу етнічних процесів і утвердження в закарпатських українців етнонаціональної ідентичності. Територія сучасного Закарпаття, як відомо, входила в різні державні організми, була розмежована штучними кордонами, але вона формувалася і залишалася однією цілісною структурою, не втрачаючи свого слов’янського, руського, а в новітні часи – українського характеру. Історична пам’ять про Карпатську Україну невіддільна від імені Августина Волошина (1874–1945) – Героя України (2002), президента Карпатської України (1939), загальновизнаного лідера українського національно-культурного напряму в міжво-
Андрій Кудряченко, Степан Віднянський і Дмитро Ломачук життя і працю президента Карпатської України, його внесок у загальноукраїнську національновизвольну справу, на жаль, маловідомо. Тому з доктором історичних наук, професором Миколою Вегешем прагнемо заповнити цю прогалину у знаннях українців виданням своїх праць.
*** Книжку “Августин Волошин і Карпатська Україна в історії Українського державотворення” (Степан Віднянський, Микола Вегеш, К., 2021) науковець подарував книгозбірні центральної “Просвіти”.
Станіслав Аржевітін і Орест Климпуш
Клима Степанова у співпраці з Волошиним, братами Климпушами, Реваями, Брайщаками, Степаном Клочураком. А в 1933 році після реорганізації УВО в ОУН на Закарпатті створюється Провід ОУН під керівництвом Ярослава Барановського та Олега Кандиби. До керівного складу входять закарпатці Степан Росоха, Іван Рогач та інші. А яка доля українських патріотів Карпатської України у часи чотирьохрічного і піввікового радянського тоталітарного режиму? За різними джерелами за часів угорської окупації було репресовано біля 10 тисяч українців. Для прикладу: за дослідженням професора Володимира Бірчака, учасника тих подій, в боях і репресіях загинуло близько чотирьох тисяч осіб. В Ужгородській гімназії було ув’язнено 465 студентів у присутності 5 тисяч угорських вояків на плацу 24-го полку, 12 осіб було повішено; в 1942 році Мукачівським трибуналом засуджено 149 українських підпільників; втікаючи від угорських репресій через кордон до СРСР перейшло майже 45 тисяч закарпатців, більшість яких була арештована радянськими каральними органами і запроторена в ГУЛАГ. Радянська окупація принесла нові тортури: в 1944 році було арештовано 550 осіб за ознакою “український націоналіст”. У перші роки радянської влади 1945–1947рр. було заведено відділом таємних фондів 8869 алфавітно-облікових карток на так званий “антирадянський елемент”. У 1945–1952 рр. було виявлено і ліквідовано 17 ОУНівських організацій і арештовано 250 кадрових керівників. За кордоном працювало 90 радянських агентів, що відстежували 145 закарпатських патріотів. У 1945–1952 рр. радянська влада “викорінювала” 85 місцевих повстанських груп. У моїй книзі перераховані всі ці повстанці, їх кількість, вбиті, закатовані... Я склав алфавітний список закарпато-українських патріотів – 4361 особа. Сюди не увійшли колишні “патріоти”, які почали співпрацювати в різних формах з правоохоронними органами СРСР та продовжували залишатись у визвольному русі. Я опрацював майже увесь розсекречений архівний матеріал Галузевого архіву СБУ по Закарпатській області.
Фото Сергія Присухіна
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
